Справа № 2-279

2009 р.

Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 квітня 2009 року Дніпровський районний суд м. Києва

в складі:  головуючого - судді             Стрижеуса А.М.

при секретарі:                 Алтоковій С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в  м. Києві цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_1

 до ОСОБА_2

про вселення, -

В С Т А Н О В И В :

    Позивач ОСОБА_1  звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить її вселити в АДРЕСА_1 .

    Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1  була отримана в 60 роках її батьками.

    У 80-х роках її брат ОСОБА_3  переселився до батьків. В 1992 році помер їх батько і в квартирі залишились проживати та були зареєстровані її матір ОСОБА_4  та її брат.

    В 1993 році матір та брат приватизували квартиру на двох у рівних долях. ІНФОРМАЦІЯ_1  року матір померла.

    Після її смерті, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2000 року вона та її брат успадкували Ѕ частину квартири, яка належала матері а кожен успадкував по ј частині квартири.

    В 2005 році брат зареєстрував шлюб з відповідачкою а ІНФОРМАЦІЯ_2  року брат помер.

    Відповідачка як дружина померлого успадкувала ј частину квартири після померлого чоловіка.

    За свою частку квартири вона регулярно сплачує, але відповідачка перешкоджає їй у вселенні, на телефонні дзвінки не відповідає, двері не відчиняє.

   

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги позивачки з підстав викладених у позовній заяві.

   

Відповідач та представник відповідача проти позову заперечували. Представник позивача суду пояснила, що позивач не має права на вселення і користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки не був вселений як член сім’ї власника і не користувався вказаним житловим приміщенням, оскільки не набув права користування ним в порядку встановленому ст.156 ЖК України. За весь час з моменту отримання квартири позивач ніколи не вселялася і ніколи не проживала у квартирі, ј частини якої належить позивачеві на підставі свідоцтва про право на власність. Частка ж позивачки в квартирі нежитлової площі складає 11,02 кв.м., житлової площі - 7,18 кв.м. Кімнати у квартирі не є ізольованими а є прохідними і ціла кімната не може належати позивачеві. Позивач не є членом сім’ї відповідача і її вселення на спірну житлову площу порушить права позивача і відповідача на таємницю приватного житла і крім того між ними існують неприязні стосунки.

    Відповідач перешкод у користуванні майном позивачеві не чинила, оскільки позивач ніколи не намагалась ні вселитись, ні зареєструватись на належній їй квартири, квартирою не цікавилась, за комунальні послуги не сплачувала, участі в утриманні квартири не приймала.

   

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

   

Відповідно до ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому володіння та користування тією частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1  належала, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 жовтня 1993 року, по Ѕ частині ОСОБА_4  та ОСОБА_3  /а.с.23/.

Позивач ОСОБА_1  відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2000 року, успадкувала Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_4   Іншу Ѕ частину після померлої успадкував брат позивача ОСОБА_3  /а.с.10/. Таким чином ОСОБА_1  є власником ј частини квартири АДРЕСА_1 .

26 лютого 2005 року ОСОБА_3  уклав шлюб з ОСОБА_2 , яка є відповідачем по справі /а.с.24/. ІНФОРМАЦІЯ_2  року ОСОБА_3  помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть /а.с.11/.

Як вбачається з повідомлення сьомої Київської державної нотаріальної контори, яке надсилалось відповідачу по справі ОСОБА_2  20 лютого 2009 року /а.с.47/, свідоцтво на право власності після померлого ОСОБА_3  не видавалось. Дану обставину також підтвердила в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 .

За нормою статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідача та її представника, відповідач заперечує проти проживання позивача у спірній квартирі, ј частина якої належить позивачу на праві спільної часткової власності, а саме, не впускає позивачку до квартири, не дає можливості занести до квартири власні речи, оскільки не вбачають за можливе спільне сумісне проживання в одній квартирі разом з позивачем, всіляко перешкоджають вселенню позивачки до спірної квартири.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень його прав користуватись та розпоряджатись спірною квартирою,  у порядку встановленому законодавством, в тому числі шляхом вселення її до спірної квартири.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  підлягають задоволенню шляхом вселення позивача в квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як роз'яснено в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" квартира, яка є спільною сумісною чи спільною власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

В розрізі даного спору суд враховує той факт, що спірна квартира є двохкімнатною, тобто є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення з врахуванням ј частини у власності позивача ОСОБА_1 , однак, дана обставина не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову щодо вселення позивачки в дану квартиру, оскільки в розрізі даного спору судом встановлено порушення прав позивача як співвласника житлового приміщення, в той же час з боку позивача вимог щодо врегулювання спору шляхом продажу даної квартири та/або інших варіантів врегулювання питання з приводу порядку користування спірною квартирою протягом розгляду даної справи не заявлялось, посилання відповідача на наявність у позивачки іншого житла на праві власності не може розцінюватись як факт припинення права власності на те майно, яке належить позивачу по закону.

    Керуючись ст.ст.319,321,386,391  ЦК України, ст.ст.150,155 ЖК України, ст.ст. 10, 209, 212, 213, 214, 215, 224-228 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про вселення – задовольнити.

Вселити ОСОБА_1  в АДРЕСА_1 .

Зобов’язати ОСОБА_2  не чинити перешкод ОСОБА_1  в користуванні житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя: