Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 333/2961/17

провадження № 61-9425св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у складі головуючого судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та повернення житлового приміщення у власність позивача.

Позов мотивував тим, що 22 березня 2016 року між сторонами укладено договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка зобов`язалася довічно доглядати позивача із наданням довічного матеріального забезпечення, визначеного у розмірі, не менш ніж встановлений законодавством прожитковий мінімум на 2016 рік. Проте, відповідач зобов`язань належним чином не виконала.

Просив розірвати укладений між сторонами договір довічного утримання від 22 березня 2016 року та повернути квартири у власність позивача, визнавши за ним право власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 04 листопада 2020 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив.

Розірвав нотаріально посвідчений договір довічного утримання від 22 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Повернув квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 .

Скасував арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2019 року у справі № 333/2961/17.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 1 715,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивував тим, що ОСОБА_3 не виконувала пункт 11 договору довічного утримання від 22 березня 2016 року, яким сторони обумовили обов`язок набувача ( ОСОБА_3 ) довічно надавати відчужувачу ( ОСОБА_1 ) матеріальне забезпечення у розмірі, не менш ніж встановлений законодавством прожитковий мінімум на 2016 рік, який відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив - 1 378,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішенням місцевого суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Постановою від 13 квітня 2022 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 листопада 2020 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 17 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/2676/15.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що про матеріальне забезпечення зазначено у договорі лише з формальних підстав, проте не зазначено порядок передачі грошових коштів, як це робиться в аналогічних договорах, позивач не потребував грошового забезпечення; відповідач за власні кошти купувала продукти, її чоловік возив позивача в лікарню, на кладовище; відсутні докази на спростування обставин виконання відповідачем умов договору, а також досудового врегулювання спору.

У відзиві, який надійшов до Верховного Суду у липні 2021 року, адвокат Новіков І. О., який діє в інтересах правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 березня 2016 року ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) уклали нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду).

За пунктом 1 договору відчужувач передав у власність квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею квартири - 32,8 кв. м, житловою площею - 17,5 кв. м), взамін чого набувач зобов`язалася забезпечувати відчужувача довічним утриманням та доглядом на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 11 зазначеного договору набувач зобов`язалася надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування). Оцінка матеріального забезпечення сторони визначили у розмірі, не менш ніж встановлений законодавством прожитковий мінімум на 2016 рік.

З огляду на пункт 12 договору, догляд (опікування), що надається відчужувачу, за необхідності, додатково буде включати в себе:

- надання побутових послуг, а саме: прибирання зазначеної квартири, прання спідньої і постільної білизни, закупівлі продуктів харчування тощо;

- забезпечення відчужувача необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами;

- надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер, доглядальниць тощо);

- надання будь-якої іншої допомоги;

- вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення відчужувача всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо.

До обов`язків набувача також входить виконання додаткових доручень відчужувача, необхідних для забезпечення останньої належним доглядом.

Набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача житлом у вищезазначеній квартирі, яка їй передана за даним договором, довічно. Для проживання відчужувачу надається вся квартира, яка є предметом даного договору.

Набувач зобов`язана, у разі смерті відчужувача, поховати його, оплатити ритуальні послуги та встановити надгробок.

Пунктом 15 спірного договору сторони визначили права відчужувача: вимагати своєчасного та повного здійснення догляду від набувача згідно з пунктами 10, 11 цього договору; вимагати розірвання договору та повернення квартири у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором.

Крім того, пунктом 16 зазначеного договору сторони обумовили обов`язки набувача, а саме: в необхідному обсязі здійснювати надання допомоги вказаної в пунктах 10, 11 цього договору.

Відповідно до пункту 24 договору, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача - у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у віці 84 років помер.

За життя все належне йому майно ОСОБА_1 заповів ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого нотаріально 12 травня 2017 року.

Ухвалою від 11 липня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області у справі № 333/2961/17 залучив у якості правонаступника - ОСОБА_2 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_4 .

Пунктом 23 договору довічного утримання сторони обумовили, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадках невиконання його умов і у разі відмови від добровільного розірвання договору сторонами - у судовому порядку.

Звертаючись до суду з позовом про розірвання нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 22 березня 2016 року, з підстав неналежного виконання набувачем ( ОСОБА_3 ) умов спірного договору щодо утримання (догляду), ОСОБА_1 за життя реалізував своє право на звернення до суду з вимогою про розірвання договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/2676/15.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає..

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 745 ЦК України).

Щодо застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку, висловленого Верховним Судом в подібних обставинах

Як підставу касаційного оскарження, заявник зазначила не врахування апеляційним судом правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/2676/15-ц, а саме «ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди дійшли висновку про недоведеність обставин невиконання або неналежного виконання особою своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відсутність розписок про прийняття речей та послуг у рахунок вартості матеріального забезпечення не свідчить про невиконання відповідних умов договору довічного утримання (догляду)».

Зазначений довід касаційної скарги не знайшов підтвердження.

Як убачається з вищенаведеного, у справі, на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд лише погодився із оцінкою доказів судами попередніх інстанцій.

У справі, що переглядається, задовольняючи позов, місцевий суд виходив з положень частини другої статті 651 ЦК України про можливість зміни або розірвано за рішенням суду договору на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Пунктом 23 договору довічного утримання від 22 березня 2016 року сторони обумовили, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадках невиконання його умов і у разі відмови від добровільного розірвання договору сторонами - у судовому порядку.

Пунктом 11 договору довічного утримання від 22 березня 2016 року сторони обумовили обов`язок набувача ( ОСОБА_3 ) довічно надавати відчужувачу ( ОСОБА_1 ) матеріальне забезпечення у розмірі, не менш ніж встановлений законодавством прожитковий мінімум на 2016 рік, який відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив - 1 378,00 грн.

На відміну від справи, на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність виконання набувачем умов пункту 11 спірного договору (окрім здійснення догляду (опікування) за ОСОБА_1 )., надання 1 378,00 грн матеріального забезпечення останньому..

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору довічного утримання.

Встановлення нових фактів та переоцінка доказів у справі виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Отже постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/2676/15, оскільки у зазначеній справі і у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що про матеріальне забезпечення зазначено у договорі лише з формальних підстав, проте не зазначено порядок передачі грошових коштів, як це робиться в аналогічних договорах, позивач не потребував грошового забезпечення; відповідач за власні кошти купувала продукти, її чоловік возив позивача в лікарню, на кладовище; відсутні докази на спростування обставин виконання відповідачем умов договору, а також досудового врегулювання спору, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Решта доводів касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Запорізького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 402, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Запорізького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська