ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2022 року м. Київ № 640/32922/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку в розмірі 814 849, 00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно не провів повний розрахунок при звільненні позивача, а саме не виплатив вихідну допомогу при звільненні, право на отримання якої було підтверджено у судовому порядку. При цьому, суму вихідної допомоги було стягнуто з відповідача у примусовому порядку майже через два роки після звільнення, а тому позивач має право на отримання компенсації - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем 14 грудня 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вихідна допомога не належить до складових заробітної плати, а тому до такої виплати не може бути застосовано положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати компенсації. Також, відповідач зазначає, що заявлена позивачем компенсація є неспівмірною з сумою виплаченої вихідної допомоги, а тому її розмір при задоволенні позовних вимог має бути зменшено з врахуванням обставини справи та істотність частки недоплаченої суми.

Крім того, відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням місячного строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої та п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що у даному випадку позивач дізналась про порушення своїх прав та інтересів з листа Державної казначейської служби України (номер та дату документа встановити з копії неможливо), в якому повідомляється, що виконавчий документ щодо безспірного списання коштів виконано в повному обсязі, який позивач отримала 10 листопада 2021 року, та у подальшому невідкладно звернулась до суду з цим позовом, який надійшов 15 листопада 2021 року.

Враховуючи викладене, судом не вбачається пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки відповідач самостійно не виконував рішення суду, а стягнення коштів вихідної допомоги відбувалось примусово у порядку безспірного списання через органи Державної казначейської служби України, а тому позивач, звертаючись до суду після отримання відповіді з Державної казначейської служби України про повне виконання рішення суду, не пропустила встановлений строк звернення до суду, у зв`язку з чим клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 1122ц ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 жовтня 2019 року.

Цим же наказом зобов`язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

У зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення вихідної допомоги, остання звернулася з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про стягнення недоплачених сум.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі № 640/23650/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі 52449, 39 гривень.

Державна казначейська служба України, на підставі виконавчих листів Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/23650/19, 08 вересня 2019 року провела безспірне списання коштів з рахунків Офісу Генерального прокурора в якості вихідної допомоги при звільнення з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом також - КЗпП) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 виникає у роботодавця у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. Важливо відмітити, що при вирішенні питання можливості застосування статті 117 КЗпП, обов`язково має досліджуватися вина роботодавця.

Як встановлено рішеннями судів у справі № 640/23650/19, ненарахування та невиплата позивачу вихідної допомоги при звільнені є протиправною, з огляду на що відповідач при виплаті коштів за рішенням суду має також нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд критично ставиться до аргументів відповідача, що вихідна допомога не належить до складових заробітної плати, а тому на неї не розповсюджуються норми статті 117 КЗпП, оскільки положення трудового законодавства щодо розрахунку при звільненні чітко зазначають, що роботодавець має в день звільнення виплатити не лише заробітну плату, а всі належні позивачу суми до виплати, а отже до таких сум може бути віднесено в тому числі й вихідну допомогу.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що у спорі ОСОБА_1 з Офісом Генерального прокурора у справі № 640/23650/19 судом визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу вихідної допомоги, відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені.

Розраховуючи суми належного середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У відповідності до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач вказує період затримки у виплаті вихідної допомоги з 18 жовтня 2019 року по 08 вересня 2021 року.

Однак, на думку суду позивачем невірно зазначено такий період.

Так, наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з 18 жовтня 2019 року з посади начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Отже, 18 жовтня 2019 року є останнім робочим днем позивача і саме в цей день позивачу мали б надати повний розрахунок при звільненні. Оскільки у цей день, 18 жовтня 2019 року, позивачу не було виплачено вихідної допомоги при звільненні, перебіг строку затримки у виплаті такої допомоги розпочався з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто з 19 жовтня 2019 року, а не з 18 жовтня 2019 року як вказує позивач.

Згідно наданих позивачем банківських виписок та листа Державної казначейської служби України вихідна допомога сплачена позивачу 08 вересня 2021 року, а отже період затримки у виплаті такої допомоги закінчується 07 вересня 2021 року.

Таким чином, періодом затримки у виплаті позивачу вихідної допомоги слід вважати з 19 жовтня 2019 року до 07 вересня 2021 року включно - 691 календарний день.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі № 640/23650/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, встановлено, що середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 складає 2497,59 гривень, що не потребує доказуванню в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, позивач вважає, що з урахуванням пункту 10 Порядку № 100, до обрахунку суми затримки у виплаті вихідної допомоги має бути застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу.

Суд зауважує, що для застосування коефіцієнта підвищення відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у редакції, який діяв до 11 грудня 2020 року, немає підстав, позаяк на дату постановлення рішення суду цей пункт виключено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є різновидом оплати праці і елементом структури заробітної плати. Ця виплата не може кваліфікуватися також і як заборгованість по заробітній платі. За своєю правовою природою це вид відповідальності роботодавця за неправомірне звільнення, яку суд застосовує на підставі приписів статті 235 КЗпП України. Для цих цілей розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюється за процедурою/правилами, які встановлені на час застосування цього виду відповідальності. Позаяк на дату ухвалення рішення суду Порядок № 100 не передбачав застосування коефіцієнта підвищення, а зміни, внесені згідно з Постановою № 1213 не містять застережень щодо ультраактивної дії пункту 10, який виключено згідно з цією постановою, підстав для застосування цього коефіцієнта під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року по справі № 380/7511/20.

Отже, середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги становить 2497,59 гривень х 691 календарний день = 1 725 834,69 гривень, і саме така сума може підлягати стягненню за порушення відповідачем строків виплати позивачу вихідної допомоги.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У постанові від 11 серпня 2021 року по справі № 821/2093/16 Верховний Суд вказав, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв

При звільненні ОСОБА_1 останній було нараховано 220 737,36 гривень, проте з урахуванням стягнутої за рішенням суду вихідної допомоги у розмірі 52 449,39 гривень до виплати належало 273 186,75 гривень. Тому, частка вчасно невиплачених позивачу коштів порівняно із загальною сумою нарахованих при звільненні коштів становить 19,2 відсотків.

Оскільки, на думку позивача, до стягнення за спірний період підлягала сума з урахуванням коефіцієнту підвищення - 4 244 004,83 гривень, то, з урахуванням застосування частки невиплачених коштів вихідної допомоги (19,2 %), підлягає стягненню сума 814 849,00 грн.

Однак, як було наголошено судом вище, за розрахунками суду до стягнення за період з 19 жовтня 2019 року до 07 вересня 2021 року належить сума у розмірі 1 725 834,69 гривень.

З урахуванням частки 19,2 % сума до виплати становить 331 360,26 гривень.

Втім, на думку суду, застосування частки вчасно невиплачених коштів не є єдиною підставою, яку суд може застосувати при обчисленні розміру суми затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні.

Зважаючи на вище наведену позицію Верховного Суду також підлягає з`ясуванню період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При обранні способу зменшення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач після свого звільнення неодноразового звертався до відповідача задля уникнення зі сторони відповідача в подальшому зайвих витрат, з проханням виплати йому суму вихідної допомоги, яка мала б бути виплачена роботодавцем у день звільнення.

Суд також враховує, що у зв`язку з невиплатою відповідачем вихідної допомоги на звернення позивача, останній звертався до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги, і рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року у справі № 640/23650/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, дії відповідача визнані протиправними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.

Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

В той же час, незважаючи на те, що рішення суду, яке набрало законної сили 15 квітня 2021 року та яким з відповідача було стягнуто вихідну допомогу, відповідач добровільно не виконав рішення суду, що призвело до необхідності звернення позивача до органів Казначейства для примусового виконання рішення шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідача. І лише 08 вересня 2021 року позивачка отримала кошти, майже через два роки після її звільнення.

Отже, за такий тривалий період з 19 жовтня 2019 року по 07 вересня 2021 року, при наявності судових рішень, які набрали законної сили, відповідач мав усвідомлювати, що може понести значні витрати при затримці у виплаті вихідної допомоги, замість того, щоб виплати у встановлений законом строк значно меншу суму.

Таким чином, беручи до уваги те, що за розрахунками суду до стягнення за час затримки у виплаті вихідної допомоги підлягає сума 1 725 834,69 гривень, а з урахуванням застосування частки 19,2% - 331 360,26 грн., однак враховуючи інші обставини, наведені вище щодо тривалого періоду затримки у виплаті вихідної допомоги, дії позивача та відповідача, застосовуючи принцип справедливості та співмірності - суд вважає за доцільне стягнути з відповідача суму у розмірі 662 720,52 гривень, тобто у подвійному розмірі суми 331 360,26 гривень, як компенсацією за затримку у виплаті вихідної допомоги.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 662 720 (шістсот шістдесят дві тисячі сімсот двадцять) гривень 52 копійки, з відрахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6627 (шість тисяч шістсот двадцять сім) гривень 20 копійок.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова