ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р.                                                   Справа №926/374/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів:                    Михалюк О.В.

Желіка М.Б.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці

на рішення господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. (суддя Ковальчук Т.І.)

у справі №926/374/15

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці

до відповідача: Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” в особі відокремленого підрозділу Чернівецької регіональної філії державного підприємства “Центр державного земельного кадастру”, м.Чернівці

про стягнення пені та штрафу на суму 4 127,81 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта): не з’явився

від відповідача: Воловик С.О. по довіреності №834 від 07.09.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці до Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” в особі відокремленого підрозділу Чернівецької регіональної філії державного підприємства “Центр державного земельного кадастру”, м.Чернівці про стягнення пені та штрафу на суму 4 127,81 грн. відмовлено. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецької області 1 827,00 грн. судового збору до Державного бюджету України

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що господарським судом встановлено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов’язань і наявності у позивача права на стягнення з відповідача пені та штрафу, однак відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв’язку з подачею відповідачем 30.04.2015р. заяви про застосування строків позовної давності, з чим, в свою чергу, позивач і не погоджується. Апелянт посилається на те, що у відповідності до ст.ст.261, 264 ЦК України строк позовної давності переривався, зокрема посилається на лист від 09.04.2014р. №1-7/1161, який розцінює, як гарантування відповідачем виконання договірних зобов’язань та додаткові договори від 17.07.2013р. та 25.03.2014р., якими відповідач визнав наявність прострочення виконання робіт за договором, що свідчить про переривання строку позовної давності. Вказаним листом відповідачем було повідомлено позивача, що після вирішення проблемних питань, які виникли під час виконання робіт та повернення проекту землеустрою, відповідач у найкоротші терміни виконає договірні зобов’язання по договору №6/00-73-16-1320 від 06.09.2011р. Також скаржник зазначає, що у судовому засіданні суду першої інстанції 30.04.2015р. не мав можливості надати зазначений лист, оскільки 30.04.2015р. відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності, і 30.04.215р. прийняте оскаржуване рішення. Відтак просить суд скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У судових засіданнях 17.06.2015р. та 22.07.2015р. представник апелянта підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду Чернівецької області, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача обґрунтованого відзиву не надав, проте у судових засіданнях 17.06.2015р. та 08.09.2015р. заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає, що рішення господарського суду є законним та обґрунтованим і просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. У судовому засіданні 08.09.2015р. щодо листа, направленого на адресу позивача (апелянта), який останній вважає гарантійним листом і посилається на нього в апеляційній скарзі, як на підставу переривання строку позовної давності, відповідач зазначив, що вказаний лист є однією з відповідей на лист позивача і вважає, що його не можна брати до уваги, як гарантійний лист.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача на підставі ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а саме пропуску останнім строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, і відсутністю обставин, які б свідчили про її переривання або зупинення, або про поважні причини пропуску позовної давності.

В процесі розгляду справи господарським судом встановлено, що 06.09.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області (замовником) та Державним підприємством “Центр державного земельного кадастру” в особі начальника Чернівецької регіональної філії державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” (виконавцем) було укладено договір №6/00-73-16-1320 про виконання робіт із землеустрою (далі по тексту – договір). Відповідно до умов договору виконавець зобов’язався виконати за завданням замовника роботи з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва – фельдшерсько-акушерський пункт, за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с.Борівці, закріплення меж земельної ділянки межовими знаками, передача землевпорядної документації на державну експертизу та отримання позитивного висновку, складання документації, необхідної для одержання технічного паспорту земельної ділянки, та отримання виготовленого паспорту, а замовник зобов’язався прийняти та оплатити виконані роботи (а.с.18-19, 20, 21).

Протягом 2011 – 2014рр. між сторонами також було укладено додаткові договори до договору №6/00-73-16-1320, якими, зокрема, змінювався строк закінчення виконання робіт, вартість виконання робіт відповідно до років їх виконання, розрахунки за виконані роботи, предмет договору та банківські реквізити сторін.

З урахуванням вказаних вище додаткових договорів, остаточним є договір, предметом якого є роботи з розроблення проекту відведення земельної ділянки під об’єктом незавершеного будівництва – фельдшерсько-акушерським пунктом, розташованим за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с.Борівці, закріплення меж земельної ділянки межовими знаками, передача землевпорядної документації на державну експертизу та отримання позитивного висновку.

Загальна вартість робіт становить 5 231,70грн., в т.ч. ПДВ (п.3.1 договору).

Суд першої інстанції дослідив зміну кінцевого строку виконання робіт у зв’язку з встановленням у п.3.2 договору порядку оплати робіт замовником (позивачем) відповідно до Календарного плану виконання робіт. Так, додатковим договором від 15.12.2011р. договір доповнено додатком 3 “Календарний план виконання робіт”, в якому передбачено виконання в 2011р. робіт вартістю 2 704,93грн., у 2012р. – вартістю 2 826,77грн. В той же час, з останньої редакції п.5.1 вбачається, що строк виконання робіт встановлено через 490 календарних днів з моменту підписання договору.

Порядок розрахунків та приймання і передачу робіт у договорі сторони визначили у п.3.2 договору, які відбуваються наступним чином: протягом 10 банківських днів від дати підписання акта приймання-передачі робіт замовник перераховує на рахунок виконавця суму в розмірі 100% загальної вартості робіт…; у п.4.2 зазначено, що виконавець не пізніше 10 робочих днів після настання кінцевого строку виконання робіт, визначеного п.5.1 договору, передає замовнику документацію, оформлену відповідно до завдання на виконання робіт, разом з підписаним зі своєї сторони актом; п.4.3 замовник зобов’язаний підписати акт протягом 10 робочих днів з дня одержання документації.

Одночасно, в додаткових договорах від 17.07.2013 р. та від 25.03.2014 р. окремо зазначено, що внесення змін до договору не звільняє виконавця від сплати пені за порушення кінцевого строку виконання робіт із землеустрою (пункти 8 і 7 відповідно).

Господарським судом встановлено, що передбачені договором роботи відповідач виконав і передав позивачеві по актах здачі-приймання виконаних робіт №1/6 від 13.12.2011р. на суму 2 704,93грн. та №2/6 від 26.12.2014р. на суму 2 526,77грн. (а.с.41,48) Що, в свою чергу, порушує строки виконання робіт встановлені договором.

Однак, колегія суддів не погоджується з зазначеною у рішенні господарського суду датою закінчення строку виконання робіт, оскільки договір укладено 06.09.2011р. + 490 календарних днів - це становить, що 490-й день припадає на 07.01.2013р., який є вихідним днем і відповідно до ст.254 ЦК України переноситься на перший робочий день, тобто на 08.01.2013р., а не 06.01.2013р., як це вказано у оскаржуваному рішенні.

Пункт 3.2 договору передбачає порядок проведення розрахунків за виконані роботи замовником (позивачем), в яких встановлювалося, що оплата за виконані роботи здійснюється протягом 10 днів від дати підписання поетапних актів приймання-передачі робіт в розмірах вартості цих робіт згідно з наведеними в п.3.2 Календарними планами виконання робіт.

Тому, відповідно до п.5.1. виконані відповідачем роботи мали бути здані 09.01.2013р., а у календарних планах виконання робіт згідно п.3.2 договору (з урахуванням внесених додатковими договорами від 25.12.2012р., від 17.07.2013р. та від 25.03.2014р. змін) обсяг виконаних у 2012 та 2013рр. робіт до оплати визначено по факту в розмірі 0 грн., а в 2014 році мали бути оплачені роботи на остаточно узгоджену вартість 2 526,77грн.

Однак, у судових засіданнях суду першої інстанції, судом з пояснень сторін встановлено, що

передбачений п.5.1 договору і додатком 3 “Календарний план виконання робіт” кінцевий строк виконання робіт сторони більше не змінювали, а, вносячи зміни в пункт п.3.2 договору, визначали поетапні строки оплати робіт відповідно до Календарних планів виконання робіт у зв’язку з порушенням строку виконання робіт з боку відповідача. Це було зумовлено необхідністю вирішення питання поетапного фінансування робіт для реєстрації зобов’язань позивача в органах ДКСУ в 2013 та 2014 роках без продовження кінцевого строку виконання робіт, оскільки роботи оплачувалися за рахунок коштів Державного бюджету і на кожний рік в територіальний орган казначейської служби належало надати відповідні угоди з обсягами потрібних коштів на наступний рік.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема з господарського договору.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.837 та ч.1 ст.839 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач (виконавець) порушив строки виконання робіт, і здав їх з порушенням остаточного строку, передбаченому у договорі, тобто замість 09.01.2013р., роботи були здані 26.12.2014р.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 6.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення кінцевого строку виконання робіт з вини виконавця, визначеного п.5.1, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% суми договору за кожний день прострочення. Аналогічний зміст має і ч.2 ст.231 ГК України.

У п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно з ч.2 ст.231 ГК України за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У зв’язку з чим, позивачем нарахована пеня за період з 07.01.2013р. по 06.01.2014р. та за період з 07.01.2014р. по 26.12.2014р. (за 719 днів), що дорівнює 3  761,59грн. та штраф у розмірі 7% вказаної вартості за прострочення виконання зобов’язання понад 30 днів у сумі 366,22грн. Однак, на думку колегії суддів, вказаний розрахунок пені не є вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов’язань, визначених статтею 175 ГК України. Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” передбачено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 5 ст.254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, позивачем невірно нараховано пеню, оскільки перебіг часу, за який може бути нарахована пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконане і припиняється через 6 місяців. Останнім днем виконання зобов’язання відповідачем за договором є 09.01.2013р., відповідно право нараховувати пеню та штраф у позивача виникає з 10.01.2013р., однак, пеня може бути нарахована тільки за 6 місяців в межах строку позовної давності, а враховуючи спеціальну позовну давність для вимог про стягнення пені та штрафу, то такий строк в даному випадку сплив 10.01.2014р.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає невірними а ні період, за який нараховано позивачем пеню відповідачу, а ні період нарахування пені, який зазначив господарський суд у оскаржуваному рішенні, однак погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав законне право на звернення до суду з вимогою про стягнення штрафу та пені в межах строку позовної давності, однак, враховуючи викладене, суд вірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки такі вимоги заявлені з порушенням строку позовної давності.

Відповідно до п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що з урахуванням припису частини другої статті 104 ГПК не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з’ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Чернівецької області дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці не підлягають задоволенню, оскільки заявлені за межами строку позовної давності, однак, як вже зазначалось вище, колегія суддів не погоджується з порахованими в оскаржуваному рішенні суду строками здачі виконавцем робіт за договором, періодами нарахування штрафу та пені, і відповідно, обчисленням строку позовної давності.

Щодо тверджень апелянта про переривання строку позовної давності.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що не мав можливості надати суду лист, який, на його думку, свідчить про переривання строку позовної давності. Зокрема, апелянт (позивач) додає до апеляційної скарги лист ДП «Центр державного земельного кадастру» №1-7/1161 від 09.04.2014р., яким було запевнено апелянта, що після вирішення проблемних питань, які виникли під час виконання робіт та повернення погодженого проекту землеустрою, відповідач у найкоротші терміни виконає свої договірні зобов’язання по договору. Вказаний лист позивач (апелянт) розцінює , як лист гарантування виконання договірних зобов’язань, і свідчить про переривання перебігу строку позовної давності на підставі ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України. Також апелянт зазначає, що він не мав можливості надати вказаний лист у суді першої інстанції, оскільки відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності 30.04.2015р. і суд, не надавши позивачу часу надати свої доводи або заперечення, 30.04.2015р. прийняв рішення по справі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на доводи та твердження апелянта щодо неможливості подати відповідний лист до суду першої інстанції, колегія суддів з урахуванням ст.101 ГПК України, вважає за можливе прийняти зазначений апелянтом лист ДП «Центр державного земельного кадастру» №1-7/1161 від 09.04.2014р. в якості додаткового доказу по справі і з цього приводу зазначає наступне.

У п.4.4, 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі – постанова Пленуму) зазначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264  ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264  ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Враховуючи те, що колегією суддів встановлено, що строк позовної давності на звернення позивача до суду сплив 10.01.2014р., а лист ДП «Центр державного земельного кадастру» №1-7/1161 від 09.04.2014р., на який посилається позивач, датований 09.04.2014р., тобто за межами строку, тому такий лист не може бути підставою переривання строку позовної даності.

Вказаною постановою Пленуму також передбачено, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Саме на вказану підставу посилається апелянт у апеляційній скарзі, і в обґрунтування відповідних змін вказує на додаткові договори від 17.07.2013р. та 25.03.2014р., згідно яких відповідач, на думку апелянта, фактично визнавав наявність прострочення виконання робіт за договором і наявність поданого суду листа ДП «Центр державного земельного кадастру» №1-7/1161 від 09.04.2014р., що також, на думку апелянта, свідчить про переривання перебігу строку позовної давності з 16.01.2013р. на 09.04.2014р. включно.

Укладення додаткових договорів від 17.07.2013р. та 25.03.2014р., на які апелянт посилається, як на факт визнання відповідачем наявності прострочення виконання зобов’язань, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки вказаними додатковими договорами не змінювався строк остаточної здачі виконаних робіт. Пункт 5.1 договору, яким передбачено здачу робіт через 490 днів з моменту підписання договору, сторонами не мінявся. Тобто 09.01.2013р. відповідач мав здати виконані роботи, однак не здав, право вимоги штрафу і пені з’явилось у позивача з 10.01.2013 по 10.01.2014р., а вказані додаткові угоди укладені вже так само поза межами строку позовної давності. Відтак, на думку колегії суддів, вказані додаткові договори не можуть свідчити про переривання перебігу строку позовної давності, по-перше, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності, а по-друге, оскільки ними було змінено предмет договору, загальну вартість робіт, вартість робіт в календарному плані виконання робіт, які повинен поетапно оплатити замовник, та застережено, що внесення вищезазначених змін до договору не звільняє виконавця від сплати пені за порушення кінцевого строку виконання робіт із землеустрою, що, в свою чергу, не може свідчити про визнання відповідачем порушення строку виконання робіт.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти і висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. по справі №926/374/15 залишенню без змін.

Також, з урахуванням того, що ухвалою суду від 26.05.2015р. було відстрочено сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги по справі №926/374/15 до винесення постанови, тому, враховуючи положення ст.49 ГПК України, з апелянта на користь Державного бюджету України підлягає до стягнення судовий збір за розгляд апеляційної скарги у Львівському апеляційному господарському суді у сумі 913,50грн.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівці – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015р. по справі №926/374/15 залишити без змін.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м.Чернівц (58001, м.Чернівці, вул.Л.Кобилиці,21-а, ЄДРПОУ 21432643) на користь Державного бюджету України (отримувач - УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код ЄДРПОУ 38007620, МФО 825014, рахунок отримувача 31216206782006, банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) 913,50грн. за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду.

Господарському суду Чернівецької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 09.09.2015р.

Головуючий суддя                                                                      Б.Д. Плотніцький

Судді                                                                                          О.В. Михалюк

                                                                                                    М.Б. Желік