Справа №: 148/1080/22

Провадження № 2/148/424/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       16 вересня 2022 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчук О.О.,

за участю секретаря Носулько К.П.,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрований колишній чоловік позивача – ОСОБА_2 , який з липня 2017 року за вказаною адресою не проживає. Оскільки його реєстрація перешкоджає позивачу користуватися своїм майном, тому остання просила усунути перешкоди у користуванні належним їй майном шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком у зв`язку з відсутністю останнього за місцем реєстрації протягом встановленого законом строку. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю за місцем реєстрації протягом встановленого законом строку. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме через оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надав. Також не повідомив про поважність причин неявки.

Зі згоди позивача у відповідності до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши позивача, допитавши свідків, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилалася, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 суду пояснив, що він проживає по сусідству з позивачем, відповідач ОСОБА_2 колишній чоловік позивача, по АДРЕСА_1 більше п`яти років не з`являється та не проживає, виїхав до Російської Федерації.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що вона являється сусідкою позивача та проживає поруч, відповідач ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 більше чотирьох років не проживає та речі його відсутні в будинку.

У судовому засіданні встановлено, що згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 01.07.2008 року, ОСОБА_5 відповідно договору довічного утримання ВСА 663665 від 26.03.2005 року зареєстрованого Тульчинською держнотконторою Р№514, являється власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1   (а.с.11,13).

Право власності позивача також підтверджуються: Витягом з Державного реєстру правочинів від 26.03.2005 року за № 823206, (а.с. 19); Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 38681898 від 08.06.2015 року (а.с.20); технічним паспортом на житловий будинок (а.с.15-18);

Відповідно Витягу з рішення Тульчинської міської ради № 16 від 11.12.2015 року "Про перейменування вулиць та провулків", АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1   (а.с.24).

Згідно витягу № 915 про зареєстрованих у житловому приміщенні від 14.07.2022 року виданого Виконавчим комітетом Тульчинської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.02.2017 року по теперішній час (а.с.10).

Згідно довідки квартального комітету виданого Виконавчим комітетом Тульчинської міської ради від 14.07.2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але на протязі п`яти років за вказаною адресою не проживає (а.с.12).

За рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 29.08.2017, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 17.05.2008 року розірвано (а.с.22).

Як вбачається із позовної заяви, позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 Житлового Кодексу України та 391 ЦК України, однак при вирішення вказаного спору суд оцінив дійсну сутність відповідних позовних вимог, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань прохальної частини позову, яка може бути недосконалою. Тому з урахуванням наданих суду доказів, при вирішенні вказаного спору суд застосував до спірних правовідносин норми статей 319, 395, 406 ЦК України.

У спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані норми ст. 406 ЦК України, за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України, сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі No 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі No 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі No 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

З наданих доказів вбачається, що після укладення шлюбу - 17.05.2008 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.02.2017. Шлюб за рішенням суду розірвано 29.08.2017 року.

Отже підстава для встановлення сервітуту для відповідача перестала існувати, а тому у позивача виникла обґрунтована вимога припинити таке право користування відповідачем належним їй на праві власності житловим будинком.

При розгляді питання про припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла, суд також враховував як формальні підстави для задоволення позову, передбачені статтею 406 ЦК України, так і той факт, що припинення сімейних відносин відповідача з власником будинку не позбавляє його права користуватися таким приміщенням. Тому при вирішенні вказаного спору, зроблена оцінка балансу інтересів обох сторін, оскільки має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд встановив, що позивач є власником житлового будинку, сторони є колишнім подружжям, відповідач спільно з власником у житловому будинку не проживає, спільним побутом не пов`язаний, вибув із зазначеного житлового будинку, не здійснює заходи щодо утримання майна, достатніх та триваючих зв`язків у відповідача із спірним житлом не встановлено, оскільки будь які його особисті речі у будинку відсутні. Разом з тим, позивач зазначала, що факт реєстрації відповідача порушує її право на вільне розпорядження і користування майном. Тому, інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном. За таких обставин право відповідача на користування чужим майном (житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, а відтак позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення суми судових витрат, суд виходив з того, що ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із квитанції від 18.07.2022 позивач при подачі позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яності дві гривні 40 копійок). Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, суд стягує з відповідача суму судових витрат у вказаному розмірі.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 76, 81, 89, 141, 263, 273, 280-289 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Припинити право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору та становлять 992,40 грн (дев`ятсот дев`яності дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2022 року.

       Суддя О.О.Дамчук