336/4101/22

3/336/2444/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Людмила Василівна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце роботи інформація відсутня, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , протягом року до адміністративної відповідальності не притягався,-

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №389249 складеного 09 серпня 2022 року о 18 год. 30 хв. в м. Запоріжжя Шевченківський район, вул. Цитрусова, 8, поліцейським взводу 1 роти 2 батальйону 4 УПП в Запорізькій області ДПП, капралом поліції Шапка Валентиною Петрівною, проте що, 09 серпня 2022 року о 17 год. 55 хв. в м. Запоріжжі Шевченківський район, по вул. Цитрусова, біля будинку 8 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом HondaAF-27 номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився на місці зупинки боді камера 475294. Від керування транспортним засобом відсторонений про повторність попереджений, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1ст. 130 КУпАП.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №389249 від 09 серпня 2022 року, в графі показання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті правопорушення ОСОБА_1 відмовився згідно ст. 63 Конституції України, від підпису в протоколі та отримання його копії відмовився.

Як докази вини ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП до протоколу додані: направлення, акт огляду , рапорт, відеофіксація б/к 475294, довідка про відсутність повторності та наявності водійського посвідчення.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, неодноразово викликався, останній раз 20 вересня 2022 року, проте не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, шляхом направлення судової повістки за адресою проживання зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення, судові повістки отримував, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, де в графі доставлено (вручено) особисто міститься підпис.

Жодних клопотань чи заяв на адресу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя не надходило. Про причини неявки не повідомив.

Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов`язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП.

Статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.

Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов`язковою.

Так, з огляду на положення ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невипрадане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально, використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розумність тривалості розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка сторони. Сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов`язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 .

Суддя, дослідивши матеріали справи, доданий до протоколу відеозапис з місця події, оцінюючи та співставляючи докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Відповідно до ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до положень статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом можливість керування цим транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом.

Вказані положення Кодексу повністю кореспондуються з положеннями п. 2.5. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів встановлена адміністративна відповідальність, передбачена статтею 130 КУпАП.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння), та оформлення результатів такого огляду нормативно врегульована положеннями «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 р. № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за N 1413/27858 (далі - Інструкція), відповідно до пункту 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно пункту 3 Розділу І Інструкції, є: - запах алкоголю з порожнини рота; - порушення координації рухів; - порушення мови; - виражене тремтіння пальців рук; - різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; - поведінка, що не відповідає обстановці.

Відповідно до пунктів 6, 7 Розділу І Інструкції - огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я).

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу I цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Постановою КМУ N 1103 від 17 грудня 2008 року, відповідно до статті 266 КУпАП, затверджений Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду. Цей Порядок визначає процедуру направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - огляд), і проведення такого огляду (пункт 1).

Тобто у розумінні ч. 6 ст. 266 КУпАП вищезазначений Порядок, затверджений Кабінетом Міністрів України, є спеціальним нормативно-правовим актом, відповідно до якого проводиться огляд на стан сп`яніння.

При цьому у пункті 8 цього Порядку зазначено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Чинним законодавством передбачені також спеціальні нормативні вимоги до процедури оформлення співробітниками поліції матеріалів за фактом відмови особи, що керує транспортним засобом, від проходження медичного огляду у встановленому порядку. Так, згідно п. 6, п. 7 Розділу Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом МВС від 07.11.2015 р. № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за N 1408/27853, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Відповідно до вимог частин 2, 5 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Судом встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення серія ААД N 389249 від 09.08.2022 року, складеного відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, свідків скоєння правопорушення не зазначено; додано відеофіксацію правопорушення, що містить запис відмови від проходження вказаною особою процедури огляду на стан сп`яніння, проте не містить фіксацію безпосереднього керування ОСОБА_1 транспортним засобом, (на відео зафіксовано двоє осіб чоловічої статі, до яких підходить поліцейський та ставить питання хто керував транспортним засобом, інший поліцейський який був поруч вказав на особу, на яку складено протокол; ОСОБА_1 заперечував факт керував транспортним засобом, а також вказував що транспортний засіб йому не належить; також на відео зафіксовано транспортний засіб, який стояв на узбіччі, але сам рух транспортного засобу та хто саме був за кермом на момент його зупинки на відеокамеру не зафіксовано).

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 389249 від 09 серпня 2022 року транспортний засіб HondaAF-27 номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 .

Об`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, є керування транспортним засобом у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного), тобто доказова база має бути спрямована на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного). Для виявлення правопорушення транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, тобто, до зупинки транспортний засіб має знаходитися в русі, оскільки керування транспортним засобом можливе лише під час руху транспортного засобу.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, в якому визначені терміни, що наведені у цих Правилах, водій – це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Згідно абзацу 3 пункту 27 постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» під керуванням транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

У пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз`яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Згідно абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз`яснено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли водій почав рухатись.

20.02.2019 року Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рамках справи N 404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення "водія" унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, оскільки саме по собі перебування особи в транспортному засобі, в тому числі й на місці водія, не доводить факт керування транспортним засобом.

Як встановлено судом, згідно відеозапису із нагрудної камери поліцейського, наявного в матеріалах справи, вбачається, що на вказаному відеозаписі, момент зупинення транспортного засобу та керування ОСОБА_1 вказаним транспортним засобом не зафіксовано. Зокрема, відеокамерою зафіксовано події безпосереднього спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 поза межами транспортного засобу, який знаходився на узбіччі вулиці у нерухомому стані, тому із долученого працівниками поліції відеозапису неможливо зробити висновок про те, що вказана особа безпосередньо керувала транспортним засобом, у зв`язку з чим, такий відеозапис є неналежним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Направлення, акт огляду, довідка про відсутність повторності та наявності водійського посвідчення не є доказами, того що ОСОБА_1 безпосередньо керував транспортним засобом.

Рапорт працівника поліції наявний в матеріалах справи суд не бере до уваги, оскільки поліцейські є зацікавленими особами, а тому їх рапорти не можуть бути доказом вчинення адміністративного правопорушення, такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 524/5741/16-а (провадження № К/9901/33786/18), де Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в п. 53 вказаної постанови зазначив, що рапорти працівників поліції не можуть слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складений працівником поліції, а отже, за умови відсутності інших об`єктивних доказів вини правопорушника, не є достатньою підставою для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

У свою чергу, факт знаходження ОСОБА_1 неподалік від транспортного засобу, за відсутності будь-яких об`єктивних даних про те, що він керував або почав керувати цим транспортним засобом, не давав поліцейським обґрунтованих підстав вимагати проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки у даному випадку теоретичне керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння не може розцінюватися як адміністративне правопорушення, відповідальність з яке передбачена ст. 130 КУпАП.

Свідків в справі теж немає.

Таким чином, суд наголошує саме на тому, що до об`єктивної сторони складу поставленого за провину ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, зокрема, входить керування особами транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Отже, серед іншого, до предмету доказування належить сам факт керування особою автомобілем, тобто здійснення нею активних дій з керування транспортним засобом.

Так, відповідно до пункту 5 розділу II, пункту 2 розділу III Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 N 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Згідно з пункту 3.5 розділу III Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 року N 100, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

Дослідивши додані до протоколу про адміністративне правопорушення матеріали судом встановлено, що з долученого відеозапису з пристрою по факту вчинення 09.08.2022 року ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлено, що на даному відеозаписі відсутній факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , а також відсутній факт відсторонення його у подальшому від керування ТЗ, що є обов`язковою умовою при категорії даного правопорушення, та відсутня будь-яка письмова розписка з іншими особами щодо передачі їм транспортногозасобу для подальшого керування ним.

Дані факти є порушенням вимог ст. 40 Закону України Про національну поліцію та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України N 1026 від 18.12.2018 року.

При цьому суд враховує те, що обов`язок проводити повну фіксацію, як факту вчинення адміністративного правопорушення, так і подальших процесуальних дій, що вчиняються поліцейськими, передбачений «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 р. N 1026, зареєстрована в МЮ України 11.01.2019 за N 28/3299.

За таких обставин, суд не розцінює як належний і допустимий доказ, доданий працівниками поліції до матеріалів справи компакт-диск, оскільки такий доказ отриманий і оформлений із численними порушеннями чинного законодавства.

Так, згідно статті 251 КУпАП на співробітників поліції, як на осіб, що в силу статті 255 КУпАП уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, зокрема, за статтею 130 КУпАП, покладено імперативний обов`язок щодо збирання доказів, які в силу системного аналізу вимог статей 251 та 256 КУпАП мають бути додані до протоколу та/або посилання на які повинні міститися в самому протоколі.

У відповідності до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Також, за змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, може бути відеозапис фіксації порушення, проте, як встановлено судом та зазначено вище, відповідно до відеофіксації долученої до матеріалів справи, на ній зафіксовано лише уривок спілкування працівників поліції з особою, однак не зафіксовано хто саме керував транспортним засобом та чи взагалі рухався даний транспортний засіб, або стояв на узбіччі.

У свою чергу, жодний із приєднаних до справи доказів не спростовує встановлені судом обставини, щодо відсутності фактичного керування особою, яка притягується до відповідальності, транспортним засобом, що є обов`язковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.07.2019 року у справі N 216/5226/16-а (2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі N 536/1703/17, адміністративне провадження N К/9901/3839.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглядаючи такі справи і досліджуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції на вказані випадки, необхідно звернути увагу, що виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Зокрема, в даному випадку можна врахувати, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.

Адміністративне правопорушення передбачене статтею 130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Спираючись на положення ч.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП України, суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція).

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.

Зважаючи на те, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази, приходить до висновку про недоведеність поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим справа про адміністративне правопорушення відносно останнього підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Зокрема, відповідно до ст. 40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір розмір і порядок якого встановлений законом.

Оскільки відносно ОСОБА_1 не винесено постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, судовий збір стягненню також не підлягає.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 9, 130 ч. 1, 245, 247, 251, 252, 279, 280, 283-285 КУпАП, суддя, -

постановив:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Суддя Л.В. Петренко

Постанова набрала законної сили "___"_____________ 20___рік

Дата видачі постанови "___"_____________ 20___рік