Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 2-694/11

провадження № 61-7613св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом - Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Друга криворізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Пахомова Наталія Іванівна, Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року у складі судді Чайкіна І. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_3 , Друга криворізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Пахомова Наталія Іванівна, про визнання добросовісним набувачем квартири та зняття арешту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_3 , Друга криворізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Пахомова Н. І., про визнання добросовісним набувачем квартири та зняття арешту.

Позов обґрунтовано тим, що 27 лютого 2010 року між позивачем та ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2-625. 02 березня 2010 року позивач зареєструвала право власності у комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», проте правовстановлюючих документів їй не видано у зв`язку із накладенням арешту у кримінальному провадженні за фактом вчинення шахрайства третіми особами, а саме: підробки документів попереднього власника квартири, на підставі яких була видана довіреність на ім`я ОСОБА_3 .

Позивач просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , та зняти арешт із зазначеної квартири, накладений постановою слідчого слідчого відділу Жовтневого районного відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Вдовиченко Р. І.

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 1996 року він є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі він постійно не мешкав, його місце проживання зареєстроване за іншою адресою.

03 березня 2010 року він дізнався, що належна йому на праві власності квартира продана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який діяв начебто за довіреністю від імені ОСОБА_2 , яку він ніколи не видавав.

За заявою ОСОБА_2 12 березня 2010 року порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) з використанням підроблених документів за попередньою змовою групою осіб. 02 серпня 2011 року кримінальне провадження закрито на підставі пункту 8 статті 6 КПК України (у в зв`язку зі смертю обвинуваченого).

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсною довіреність ВММ № 845137, видану 20 січня 2010 року від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н. І.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 27 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-625; витребувати з чужого незаконного володіння зазначену вище квартиру та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року,в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсною довіреність ВММ № 845137 від 20 січня 2010 року, видану від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н. І.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 27 лютого 2010 року від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-625;

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що її володіння квартирою є незаконним, оскільки квартиру придбано за відплатним договором у особи, яка не мала права на її відчуження.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що відчуження спірної квартири відбулось за підробленою довіреністю, всупереч його волі, як власника квартири, а тому існують правові підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна в порядку статті 388 ЦК України від добросовісного набувача.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що переглядаючи в апеляційному порядку рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2015 року, апеляційний суд не встановив усіх істотних обставин, належної оцінки всім доводам апеляційної скарги не дав та достовірно не встановив, чи укладав ОСОБА_2 оскаржувані правочини, чи відповідало при цьому його волевиявлення його внутрішній волі та, відповідно, чи вибуло спірне майно з його володіння не з його волі.

Висновок експерта не є в достатній мірі інформативним, у ньому зазначено, що підпис в довіреності виконаний ймовірно не ОСОБА_2 , а іншою особою. Вирок, що винесено у кримінальній справі, в матеріалах цивільної справи відсутній.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що власник спірної квартири ОСОБА_2 не надавав своєї згоди та волевиявлення представнику ОСОБА_3 діяти від його імені для укладання спірного договору купівлі-продажу, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його недійсність. Встановивши, що відчуження спірної квартири відбулось всупереч волі власника квартири ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у власника квартири ОСОБА_2 права витребування належної йому квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

11 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

16 серпня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 вересня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/1221/16-ц.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, оскільки у справі відсутні належні та допустимі докази, на яких ґрунтувалися б висновки суду, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (частини першої статті 215, пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України), недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суди вважали встановленими (факт недійсності довіреності через підробку підпису, відчуження квартири ОСОБА_2 всупереч його волі, наявність вини ОСОБА_6 у шахрайстві та підробці документів). Висновок судової почеркознавчої експертизи від 22 липня 2015 року № 58/04-276 не може вважатися належним та допустим доказом у справі, оскільки такий висновок не є в достатній мірі інформативним, його аналітичні викладки є припущеннями, у зв`язку із чим можна дійти висновку про його неповність та неясність. Також, матеріали кримінальної справи № 52101249 не містять процесуального рішення (вироку) за заявою ОСОБА_2 за фактом незаконного заволодіння його нерухомим майном.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-62, ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 6 т. 1).

20 січня 2010 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н. І. від імені ОСОБА_2 посвідчено довіреність на ім`я ОСОБА_3 (а. с. 15 т. 1).

27 лютого 2010 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 (продавець) на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н. І., укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець в особі представника передає майно у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму. Предметом цього договору є квартира АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу квартири посвідчено державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2-625 (а. с. 13, 14 т. 1).

12 березня 2010 року слідчим слідчого відділу Жовтневого РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 52101249 за ознаками частини другої статті 190, частини третьої статті 358 КК України, в ході розслідування якої встановлено особу, яка вчинила даний злочин, а саме - ОСОБА_6 , який, перебуваючи в злочинній змові з невстановленими слідством особами, вклеїв свою фотографію в паспорт на ім`я ОСОБА_2 та заволодів зазначеною вище нерухомістю. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 кримінальне провадження направлене прокурору Жовтневого району м. Кривого Рогу для вирішення питання про закриття кримінальної справи за пунктом 8 статті 6 КПК України (а. с. 10, 32, 51-55 т. 2).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 22 липня 2015 року № 58/04-276, підпис від імені ОСОБА_2 , розташований в графі «Підпис» довіреності на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , виданої від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , ВММ 845137 від 20 січня 2010 року № 219, виконаний ймовірно не ОСОБА_2 , а іншою особою. Виявити розбіжні ознаки в більшому об`ємі та відповісти на питання в категоричній формі не вдалося зважаючи на неповну співставність досліджуваного підпису та наданих зразків підписів ОСОБА_2 , а також простоту будови досліджуваного підпису, що обмежило об`єм наявної в ньому графічної інформації (а. с. 42-46 т. 3).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником, суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 не мав наміру відчужувати належну йому квартиру та не видавав довіреність на ОСОБА_3 із повноваженнями діяти від його імені для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири.

Наведені обставини підтверджуються висновком експерта судової почеркознавчої експертизи від 22 липня 2015 року № 58/04-276, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 , розташований в графі «Підпис» довіреності на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , виданої від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , ВММ 845137 від 20 січня 2010 року № 219, виконаний ймовірно не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Частиною п`ятою статті 102 ЦПК України встановлено, що суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

11 березня 2021 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції під присягу була допитана судовий експерт ОСОБА_7 , яка пояснила, що для проведення експертизи було надано достатньо матеріалів для прийняття висновку про те, що підпис в досліджуваному документі виконаний ймовірно не ОСОБА_2 , що підтверджується записом судового засідання (файл 20210311-110658, час запису: 3:05 хв - 6:20 хв).

Також, під час нового апеляційного розгляду справи суд витребував матеріали кримінального провадження за фактом шахрайства, долучив до справи копії цих матеріалів.

За матеріалами кримінальної справи встановлено, що громадянин ОСОБА_6 , який, перебуваючи в злочинній змові з невстановленими слідством особами, незаконно заволодів паспортом на ім`я ОСОБА_2 та вклеїв у нього свою фотографію, після чого нотаріус на підставі підробленого паспорта видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 з правом відчуження належної ОСОБА_2 квартири.

Вирок у вказаному кримінальному провадженні відсутній, проте апеляційний суд вказав про те, що кримінальне провадження було закрито за пунктом 8 статті 6 КПК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 .

Погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю, виданою за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_2 , не мав права відчужувати квартиру, апеляційний суд врахував не лише висновок експерта, але й наявні в матеріалах кримінальної справи протоколи допиту свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших, які були допитані в ході проведення слідчих дій.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що відчуження квартири відбулося без волевиявлення власника ОСОБА_2 , який не надавав свої згоди представнику ОСОБА_3 діяти від його імені під час укладення договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши, що відчуження спірної квартири відбулось всупереч волі власника квартири ОСОБА_2 , суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність у власника квартири ОСОБА_2 права витребування належної йому квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16 (провадження № 61-12256св19) та від 30 червня 2021 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-4656св20).

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 22 липня 2015 року № 58/04-276 не є в достатній мірі інформативним, його аналітичні викладки є припущеннями, а матеріали кримінальної справи № 52101249 не містять процесуального рішення (вироку) за заявою ОСОБА_2 по факту незаконного заволодіння його нерухомим майном, а тому вказані докази не можуть вважатися належними та допустимими, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/1221/16-ц, у якій зазначено про необхідність встановлення волі власника на вибуття майна з його володіння, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень співвідноситься з таким висновком і суди встановили, що відчуження спірної квартири відбулося всупереч волі ОСОБА_2 .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. А. Стрільчук