Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 519/391/17

провадження № 61-3483св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітоів М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду

від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М.,

Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання спільної часткової власності на нерухоме майно, визначення часток власників, припинення права власності.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1990 року до 2009 року її мати

ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

18 жовтня 1999 року сторони у справі та третя особа набули у спільну часткову власність, по 1/3 частці кожному, квартиру

АДРЕСА_1 .

26 червня 2000 року її мати ОСОБА_3 від її імені, з дозволу виконавчого комітету Южненської міської ради, наданого розпорядженням від 31 березня 2000 року № 02-02-1347р, продала набуту нею у власність у порядку приватизації частину квартиру АДРЕСА_2 .

10 квітня 2003 року рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради

№ 519 ОСОБА_3 надано дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1 за умови купівлі у власність неповнолітній ОСОБА_4 іншого рівнозначного житла.

У 2003 році ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від свого імені та від її імені, оскільки вона була на той час неповнолітньою, продали квартиру АДРЕСА_1 .

04 травня 2003 року на кошти, отримані від продажу вказаної квартири, придбано квартиру

АДРЕСА_3 .

Всі супровідні дії, необхідні для укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири, а саме: оформлення розписок на отримання та передачу грошей, передача грошей продавцеві, вчинялись ОСОБА_3 , але право власності

на квартиру було оформлене на ОСОБА_2 одноосібно.

Посилаючись на те, що квартира

АДРЕСА_3 була придбана не тільки за кошти

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , й за належні їй кошти, отримані

від продажу квартири АДРЕСА_1 , рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради від 10 квітня 2003 року № 519 була визначена обов`язковість забезпечення її житлом, вважаючи, що квартира АДРЕСА_3 є спільною власністю її, ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_3 , і їй належить 1/3 частка вказаної квартири, а оформлення цієї квартири лише на відповідача порушує

її майнові права, ОСОБА_1 просила суд визнати право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 , визначити її частку в розмірі 1/3 частини цієї квартири та припинити право власності ОСОБА_2 у спільному майні на 1/3 частину спірної квартири.

Разом з позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності, оскільки про порушення її права власності їй стало відомо тільки у січні 2017 року, коли вона звернулась

до ОСОБА_3 з пропозицією про продаж належної їй 1/3 частки у спірній квартирі з метою купівлі власного житла та отримала відмову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 19 травня 2021 року

в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, поновивши строк звернення до суду, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року рішення Южного міського суду Одеської області від 19 травня 2021 року скасовано,

у справі прийнято нову постанову.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Позов задоволено, визнано за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 , визначено її частку у праві власності в розмірі 1/3 частини цієї квартири.

Припинено право власності ОСОБА_2 у спільному майні на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що у зв`язку

з укладенням 03 червня 2003 року договору купівлі-продажу спірної квартири лише на ім`я ОСОБА_2 і з набуття ним права особистої приватної власності на спірну квартиру порушуються права позивача на 1/3 частину у праві спільної власності на квартиру, оскільки на час укладення договору позивач була неповнолітньою дитиною, а квартира була набута, у тому числі, і за рахунок вартості належної їй частки від продажу попередньої квартири, яка мала належати їй відповідно до закону.

Апеляційний суд вважав доведеним, що про порушення своїх прав позивач фактично дізналась у січні 2017 року, коли звернулась до ОСОБА_3

з пропозицією про продаж належної їй 1/3 частки у спірній квартирі з метою купівлі власного житла.

Апеляційний суд зазначив при цьому, що бездіяльність матері позивача

ОСОБА_3 не є підставою для відмові у захисті прав через пропуск позовної давності, оскільки визначальним у цьому випадку є встановлення обставин, коли позивач дізналася про порушення її права і коли звернулася до суду

за захистом цього права.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У квітні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Южного міського суду Одеської області

від 19 травня 2021 року.

Вказує, що договір купівлі-продажу квартири від 03 червня 2003 року, на підставі якого він став власником квартири АДРЕСА_3 ,

не визнаний недійсним, він не є батьком позивача та під час придбавання квартири не мав обов`язку забезпечувати її житлом.

На його думку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки те, що попередній договір купівлі-продажу спірної квартири оформлявся на матір позивача ОСОБА_3 ,

ще не свідчить про те, що саме вона та її донька, позивач у цій справі, мали бути співвласником квартири, і такий висновок ґрунтується на припущеннях.

Особа, яка подає касаційну скаргу, зазначає, що апеляційний суд помилково

не врахував те, що позивач не довела факт використання на придбання спірної квартири її особистих коштів від продажу іншої квартири, доказів

на підтвердження таких доводів ОСОБА_1 суду не надала.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 посилається на безпідставність

її доводів, зазначає про правомірність висновку апеляційного суду щодо доведеності її позовних вимог і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Южного міського суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що третя особа у справі - ОСОБА_3 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , 1993 року року народження.

З 1990 року до 2009 року мати позивача - третя особа ОСОБА_3

та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_1 , родинних зв`язків між ними немає.

Ці обставини сторони не заперечують.

18 листопада 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , набули

у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У договорі вказано, що покупці набули право власності на вказану квартиру

в рівних частках.

31 березня 2000 року виконавчий комітет Южненської міської ради видав розпорядження про надання ОСОБА_3 дозволу на продаж частини приватизованої квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

У розпорядженні вказано, що ОСОБА_3 , звертаючись за дозволом на продаж частини цієї приватизованої квартири, яка належить її неповнолітній дочці ОСОБА_4 , вказала, що разом із всіма членами сім`ї купила рівноцінну житлову площу - трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , що й стало підставою для надання дозволу на продаж належної неповнолітній частки квартири.

Рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради від 10 квітня 2003 року надано дозвіл на відчуження належної неповнолітній ОСОБА_4 частини квартири АДРЕСА_1 , цим же рішенням ОСОБА_3 зобов`язано надати до виконавчого комітету Южненської міської ради документ, який підтверджує, що неповнолітній ОСОБА_4 придбано житло.

30 квітня 2003 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , яка діяла у своїх інтересах

та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , відчужили трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 за 32 755,00 грн.

03 червня 2003 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 16 623,00 грн.

07 червня 2014 року позивач ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_10 та змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_3 , придбану згідно з договором купівлі-продажу від 03 червня 2003 року, спільною частковою власністю, визначити її частку у цій квартирі в розмірі 1/3 частини; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку спірної квартири.

Щодо позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на спірну квартиру

Суди встановили, і сторони не заперечували, що на час укладення договору купівлі-продажу від 03 червня 2003 року мати позивача - ОСОБА_3

та відповідач ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі. Цей договір укладено під час дії Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) в редакції 1963 року.

Розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, набутою

до набрання чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) 2004 року, необхідно виходити з того, що відповідно до чинного на той час законодавства спільною сумісною власністю є:

1) майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України);

2) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункти 1, 2 статті 17, стаття 18 Закону України «Про власність»);

3) квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до статті 13 КпШС України лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану, створював права і обов`язки подружжя, які внаслідок придбання квартири за договором купівлі-продажу передували б створенню спільної сумісної власності, оскільки норми діючого

на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В інших випадках набута у той час спільна власність громадян є частковою.

Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при набутті майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Відповідно до встановлених у цій справі обставин при придбанні спірної квартири сторони (позивач та відповідач ОСОБА_2 ) не створювали спільної сумісної власності у розумінні наведених норм закону, оскільки

не перебували у шлюбі, не мали будь-яких сімейних зв`язків, з огляду

на що в обов`язковому порядку доказуванню підлягала обставина щодо створення при придбанні спірної квартири спільної часткової власності.

Тобто доказуванню підлягало як те, що сторони взагалі мали намір придбати квартиру у спільну часткову власність, так і те, який розмір часток сторін міг

би бути у цій власності.

Суд установив, що квартира придбана на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на ім`я ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу в частині покупця недійсним не визнавався, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували, із позивачем ОСОБА_1 ОСОБА_2 не мав родинних зв`язків, обов`язок забезпечити житлом неповнолітню ОСОБА_4 було покладено на її матір ОСОБА_3 .

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність підстав вважати, що спірна квартира придбавалась ОСОБА_2 саме із позивачем ОСОБА_4 у спільну часткову власність.

Крім того, на час укладення у 2003 році договору купівлі-продажу спірної квартири позивач була неповнолітньою особою, 1993 року народження.

Згідно з частиною першою статті 14 цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) 1963 року за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладали від їх імені батьки (усиновителі) або опікун.

Статтею 78 КпШС УРСР визначалось, що якщо у неповнолітніх є належне

їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального

на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку

і піклування.

Відповідно до статті 79 КпШС УРСР у разі виникнення спільної власності батьків і дітей правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних підставах ЦК УРСР.

Органи опіки і піклування, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, вправі обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім`я підопічного.

Згідно зі статтею 148 КпШС України управління майном осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням, умови відчуження їх майна, зберігання належного

їм майна, сум та інших цінностей, виконання інших дій, пов`язаних

із збереженням майна і управлінням ним, а також порядок звіту опікунів

і піклувальників по управлінню майном і збереженню його визначаються правилами про опіку і піклування (частина четверта статті 129 цього Кодексу).

Саме по собі отримання ОСОБА_3 дозволу на відчуження частки квартири, що належала неповнолітній на той час ОСОБА_4 і укладення

ОСОБА_3 попереднього договору не свідчить про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 мали намір укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, за яким ця квартира переходила б у спільну часткову власність вказаних осіб.

З урахуванням зазначених вище обставин та норм КпШС України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , оскільки він не мав ніяких обов`язків щодо позивача, не був її опікуном чи особою, яка зобов`язана зберігати її майно

та управляти ним.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3

і відповідно до ЦК УРСР 1963 року, і відповідно до статті 204 ЦК України

є дійсним та в судовому порядку недійсним не визнавався.

Таким чином постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, оскільки ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, не врахував норми матеріального права, якими регулювались правовідносини щодо порядку набуття права спільної часткової власності відповідно до чинного на час придбання спірної квартири законодавства, і дійшов помилкового висновку про задоволення позову, помилково скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а суд першої інстанції ухвалив законне

й обґрунтоване рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог та обрання неналежного способу захисту, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду про задоволення позову та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено, стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації судових витрат підлягає 3 255,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а також 3 384,32 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а всього 6 589,32 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року скасувати.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 19 травня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 589,32 грн в рахунок компенсації сплаченого судового збору.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун М. Ю. Тітов