Справа № 2-747/11

Провадження № 4-с/638/2/22

У Х В А Л А

іменем України

03 жовтня 2022 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді –                                                Штих Т.В.

за участі секретаря                                                Зайченко Р.О.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання – приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича стягувач ТОВ « Фінансова компанія « ФОРІНТ», -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова зі скаргою на дії приватного виконавця, в якій, з урахуванням додатково поданих пояснень до скарги, просить суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича щодо зупинення виконавчого провадження № 63648084 шляхом винесення відповідної постанови від 24 грудня 2021 року. Скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання від 24 грудня 2021 року у виконавчому провадженні № 63648064, винесеному приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитром Анатолійовичем.

Відповідно до ухвали від 11 січня 2022 року вказана скарга прийнята до провадження.

21 січня 2022 року від представника ТОВ « Фінансова компанія « ФОРІНТ» надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги.

10 лютого 2022 року від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича надійшов відзив, де він просив відмовити у задоволенні вимог скарги з додатками.

21 вересня від представника ТОВ « Фінансова компанія « ФОРІНТ» надійшло пояснення по суті скарги, з проханням відмовити у задоволенні скарги.

У судове засідання сторони не з`явились.

У відповідності до частини 2 статті 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд вивчивши матеріали скарги, відзив та пояснення з додатками, приходить до наступного.

18.11.2010 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у справі №2-9131/2010  позов ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк Аваль», 3-ті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання ГКУ № 07-01-90-08 від 12.05.2008, КД № 010-2/07-01-0421-08 від 12.05.2008, КД№ 010-2/07-01-0422-08 від 12.05.2008, КД№ 010-2/07-01-0811-08 від 31.10.2008, КД№ 010-2/07-01-0812-08 від 31.10.2008, Договору поруки № 07-2/07-01-90/2-08 від 12.05.2008, Договору поруки № 07-01-90/3-01-0421-08 від 12.05.2008, Договору іпотеки №07-0190/1-08 від 12.05.2008 недійсними, а майно, що було предметом іпотеки таким, що підлягає виведенню з обтяжень, шляхом внесення нотаріусом відповідного запису до Державного реєстру іпотеки, та стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 000 грн. залишено без задоволення.

       09.10.2013 Дзержинським районним судом м. Харкова по справі № 2-747/11 було ухвалене рішення, яким було вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суму заборгованості за Генеральною кредитною угодою №07-01-90-08 від 12.05.2008, а саме за кредитним договором:

1) №010-2/07-01-0421-08 від 12.05.2008 в сумі 659 240,59 доларів США, де сума заборгованості за кредитом 476 254,17 доларів США, сума заборгованості за відсотками 182 986,42 доларів США;

2) №010-2/07-01-0422-08 від 12.05.2008 в сумі 118 266,07 доларів США, де сума заборгованості за кредитом 86 165,77 доларів США, сума заборгованості за відсотками 32 100,30 доларів США;

3) №010-2/07-01-0811-08 від 31.10.2008 в сумі 1 527 311,31 гривень, де сума заборгованості за кредитом 986 461,30 гривень та сума заборгованості за відсотками 540 850,01 гривень;

4) №010-2/07-01-0812-08 від 31.10.2008 року в сумі 473 688,15 гривень, де сума заборгованості за кредитом 312 243,74 гривень, сума заборгованості за відсотками 161 444,41 гривень, а всього у сумі 8 215 610,20 гривень (вісім мільйонів двісті п`ятнадцять тисяч шістсот десять гривень 20 коп.).

На виконання вказаного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, 31.03.2014 видано відповідні виконавчі листи.

17.04.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюковою О.О. було відкрито виконавче провадження № 43031207 щодо боржника ОСОБА_3 .

Також, на примусове виконання вказаного рішення суду 17.04.2014 органом ДВС були відкритті наступні виконавчі провадження: за №43029925 (боржник- ОСОБА_2 ); за №43030605 (боржник – ОСОБА_1 ).

08.12.2017 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова у справі №2-747/11 змінено стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні за рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У період 2017-2020 роках, у межах вказаних трьох виконавчих провадженнях, на виконання рішення суду від 09.10.2013 у справі № 2-747/11, було стягнуто частково борг у загальному розмірі 110 690,83 грн.

11.11.2020 за всіма вказаними виконавчими провадженнями були ухвалені постанови про повернення виконавчого документу стягувачу за заявою останнього.

17.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. за заявою про примусове виконання на підставі виконавчого листа № 2-747/11, виданого 31.03.2014 Дзержинським районним судом м. Харкова, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63648084, стягувачем за яким є ТОВ «ФК «Форінт», боржником – ОСОБА_1 .

Постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана боржником особисто 19.11.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення за № 6100145484177.

Також, рішенням суду від 18.11.2010 у справі № 2-9131/2010 підтверджується, що ОСОБА_3 був обізнаний як найменше у 2010 році про укладання додаткових угод до договорів на яких містяться його підписи як поручителя.

Також, безпосередньо підтверджується матеріалами справи №2-747/11 та судом апеляційної інстанції встановлено в ухвалі від 23.04.2021, що ОСОБА_3 не тільки був особисто обізнаний про розгляд судом даної справи, а ще й приймав в ній активну участь, подаючи різні заяви та клопотання, та належним чином уповноважував різних осіб на представництво його інтересів в суді, один з яких 09.12.2013 отримав копію оскаржуваного рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №922/1474/21 встановлені обставини ухилення боржника ( ОСОБА_3 ) від виконання рішення суду від 09.10.2013.

Верховний Суд у складі ОП КЦС в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10.04.2019 зробив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої – принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У серпні 2021 році здійснено ініціювання кримінального провадження № 12021221200001296 в межах якого проведена експертиза, який й використаний для подачі заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В обґрунтування скарги боржниця посилається на те, що виконавче провадження №63648084 від 17.11.2020 повинно було закінчене приватним виконавцем ще 24.12.2021, у відповідності до п. 5 ч.1 та ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», також зазначено, що своїми діями приватний виконавець завдає значної шкоди та шкоди ділової репутації ОСОБА_4 .

Так, 24.12.2021 постановою приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №2-747/11, виданого 31.03.2014 Дзержинським районним судом м. Харкова, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 34 та ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження».

Ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження», п. 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої від 02.04.2012 №512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 2 п. 1 Розділу II Інструкції, виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

П. 5 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження»  визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

Ч. 4 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

         Згідно ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

       Відповідно до ч. 5 ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження» після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Отже, зазначені норми матеріального права визначають повноваження виконавця та механізм, який повинен обов`язково бути застосований у процесі виконання судового рішення. При цьому, норми закону не надають повноважень/права приватному виконавцю на вчинення виконавчих дій (закінчення виконавчого провадження) у період зупинення вчинення виконавчих дій.

З боку скаржниці не надано доказів того, що були усунуті обставини, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Поряд з цим, на сьогоднішній день вказані обставини, які послугували підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, так і не усунуті, оскільки заява про заміну сторони виконавчого провадження у справі 2-747/11 судом не розглянута, а справа перебуває у суді апеляційної інстанції, що підтверджуються відповіддю суду, даними ЄДРСР та Судової влади України.

У відповіді Голови Дзержинським районним судом м. Харкова від 07.02.2022, наданої на запит приватного виконавця, зазначено, що згідно відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-з» 29.12.2021 за вх. №70281/21-Вх. до суду надійшла заява від ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження по справі №2-747/11, яка була передана в провадження судді Аркатової К.В. Судове засідання по вказаній справі було призначене судом на 20.01.2022 о 9:30 год., однак у зв`язку із находженням до суду ухвали Харківського апеляційного суду від 29.12.2021 про витребування справи, матеріалами справи надіслані до суду апеляційної інстанції.

Справа №2-747/11 за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Форінт» на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова  від 16.12.2021 не була розглянута Харківським апеляційним судом, та у зв`язку із веденням в країні воєнного стану було змінено територіальну підсудність апеляційного суду, і справу передано на розгляд Полтавського апеляційного суду, де 05.08.2022 визначено склад суду.

       Ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Рішення ухвалене за результатом розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами набирає законної сили після перегляду такого рішення в апеляційному порядку, із урахуванням подачі апеляційної скарги у встановленні законом строки. Тому, звернення боржника з заявою про закінчення виконавчого провадження №63648084 з підстав п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» є передчасним.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 451 ЦПК України встановлено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

       Крім того, копія довідки від 10.02.2022 за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабанко Д.А., за зверненням ОСОБА_1 від 29.12.2021 та 05.01.2022 за виконавчим провадження №63648084 не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону (ч. 2 ст. 78 ЦПК України), із урахуванням повноважень МЮУ щодо здійснення контролю діяльності приватних виконавців та прийняття рішень.

Ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дійсно, у довідці Управління забезпечення примусового виконання рішень щодо перевірки діяльності приватного виконавця зазначається висновок щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства, але у разі виявлення під час перевірки приватного виконавця невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків виноситься подання, та за результатом розгляду подання приймається рішення, яке вводиться в дію наказом МЮУ, що може бути оскаржене до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, Управління забезпечення примусового виконання рішень який складає відповідну довідку не може підміняти повноваження МЮУ щодо виявлення невиконання або неналежне виконання приватним виконавцем своїх обов`язків зі складанням/прийняттям відповідних документів (подання, рішення, наказу тощо, чи суд якому наданні повноваження щодо встановлення правомірності/неправомірності у дія/бездіяльності приватного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

П. 2 ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» позапланові перевірки проводяться на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

Під час проведення позапланових перевірок з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок. Повторна перевірка з питань, що вже були предметом перевірки, не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Ч. 5, 6 ст. 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що за місцем проведення перевірки поділяються на виїзні та невиїзні. У разі проведення позапланової невиїзної перевірки Міністерство юстиції України надсилає приватному виконавцю письмовий запит у межах предмета звернення. У зазначений у запиті строк, який має бути достатнім для підготовки відповіді та копій документів, але не менше 10 календарних днів, приватний виконавець надає Міністерству юстиції України вмотивовану відповідь та копії відповідних документів.

У відповідності до п. 1 Розділу І Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом МЮУ від 22.10.2018 №3284/5, цей Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.

Пунктами 2, 4 Розділу І Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом МЮУ від 22.10.2018 №3284/5, визначено, що організація та проведення перевірок покладаються на структурний підрозділ Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - структурний підрозділ Міністерства).

Позапланова перевірка діяльності приватного виконавця проводиться з підстав, визначених частиною третьою статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», та/або у разі надходження від Дисциплінарної комісії приватних виконавців скарги на діяльність приватного виконавця, яка була подана до цієї комісії.

Згідно п.п. 3, 5 Розділу ІІ Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом МЮУ від 22.10.2018 №3284/5, підставами для проведення позапланової цільової перевірки діяльності органу державної виконавчої служби можуть бути, зокрема, письмові повідомлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звернення народних депутатів, фізичних та юридичних осіб щодо порушення органом державної виконавчої служби вимог законодавства.

Планова або позапланова цільова перевірка та контрольна перевірка за її результатами проводяться на підставі наказу Міністерства юстиції України, проект якого готується структурним підрозділом Міністерства.

У відповідності до п. 19, 26-32 Розділу ІІІ  Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом МЮУ від 22.10.2018 №3284/5, позапланові перевірки діяльності приватного виконавця поділяються на виїзні та невиїзні.

Позапланові невиїзні перевірки діяльності приватного виконавця проводяться на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця чи у разі надходження від Дисциплінарної комісії приватних виконавців скарги на діяльність приватного виконавця, яка була подана до цієї комісії, ухвалення Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення про відхилення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та спрямування матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця.

Під час проведення позапланових перевірок діяльності приватного виконавця з`ясовуються лише ті питання, потреба перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок.

Позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця проводиться шляхом витребування від приватного виконавця потрібних документів та відомостей у межах предмета перевірки та надання висновку щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства, який викладається в довідці за результатами такої перевірки.

Позапланова невиїзна перевірка проводиться Управлінням контролю або Управлінням забезпечення примусового виконання рішень, яке визначає керівник структурного підрозділу Міністерства (крім Управління забезпечення примусового виконання рішень, що перебуває в межах виконавчого округу приватного виконавця).

За результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця Управління контролю (Управління забезпечення примусового виконання рішень) складає довідку, в якій зазначаються: підстави проведення перевірки; факти, викладені у зверненні або у скарзі (питання, порушені в заяві приватного виконавця про проведення перевірки), на підставі яких проводиться перевірка; обставини, встановлені під час перевірки, із посиланням на джерела отримання інформації; висновок щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства з посиланням на відповідну норму законодавства.

Довідку підписує керівник Управління контролю, а якщо позапланова невиїзна перевірка проводилася Управлінням забезпечення примусового виконання рішень,- керівник цього управління.

Якщо позапланова невиїзна перевірка проводилася Управлінням контролю, довідка складається у двох примірниках, один з яких спрямовується приватному виконавцю не пізніше наступного робочого дня з дня його підписання.

За результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця Управління контролю готує доповідну записку, яку не пізніше наступного робочого дня з дня підписання довідки спрямовує керівнику структурного підрозділу Міністерства.

Якщо позапланова невиїзна перевірка проводилася Управлінням забезпечення примусового виконання рішень, довідка складається у трьох примірниках, один з яких не пізніше наступного робочого дня з дня його підписання спрямовується приватному виконавцю, інший - структурному підрозділу Міністерства.

Якщо позапланова невиїзна перевірка проводилася на підставі звернення учасника виконавчого провадження, копія довідки додається до відповіді на це звернення.

Якщо позапланова невиїзна перевірка проводилася на підставі скарги, яка надійшла від Дисциплінарної комісії приватних виконавців, та за результатами цієї перевірки не виявлено підстав для спрямування до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання, довідка про результати перевірки спрямовується до Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Згідно Розділу IV Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом МЮУ від 22.10.2018 №3284/5, у разі виявлення під час здійснення планових та позапланових перевірок діяльності приватного виконавця ознак дисциплінарного проступку, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», структурний підрозділ Міністерства вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Згідно ч. 7 ст. 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Згідно ч. 5 ст. 40 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення  подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

Відповідно до ч. 2, 3, 5 ст. 41 ЗУ «ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.

Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду.

Вищеозначене свідчить, про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки приватним виконавцем вчинені дії у відповідності до норм діючого законодавства, а доводи зазначені в скарзі не найшли свого підтвердження та не можуть послугувати підставною для задоволення безпідставної скарги. Також приватним виконавцем право заявника не було порушено, тому слід відмовити у задоволенні скарги, керуючись ст. 451 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У відповідності до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року (надалі – Закон № 1404-VIII).

Частиною першою ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 вказаної норми передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;.

З приписів ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 1404-VIII вбачається, що виконавець розпочинає примусове виконання рішень на підставі виконавчого документу та за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Отримавши виконавчий лист та вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, перевіряє, зокрема, його відповідність вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» і у разі відповідності виконавчого листа цим вимогам відкриває виконавче провадження.

Порядок звернення стягнення на майно визначено ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно ч. 4 ст. 50 Закону № 1404-VIII у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

За змістом ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язковість судового рішення є однією з головних засад здійснення судочинства в Україні, а невиконання судових рішень є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із способів виконання судового рішення передбаченим чинним законодавством, є звернення стягнення за рішенням суду на нерухоме майно, що належить боржнику, і право власності на яке ним не зареєстровано в установленому законом порядку, за поданням державного виконавця та за наявності відкритого виконавчого провадження щодо такого боржника.

Частина 7 статті 51 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Як визначено частинами 1, 3 статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст. 451 ЦПК України).

З огляду на викладені вище обставини справи та положення чинного законодавства України, жодних порушень з боку приватного виконавця при вчиненні виконавчих дій, невідповідності цих дій положенням чинного законодавства, як і обґрунтованих підстав для визнання їх неправомірними, заявником у поданій скарзі не наведено та судом не встановлено.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги скарги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, приходить до висновку, що оскаржувані дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. по виконавчому провадженню № 63648084 були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця, право заявника не було порушено, а відтак у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Одною із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень (п. 9 ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 1291 Конституції України). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Керуючись ст. 447 - 451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

ухвалив:

Скаргу ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання – приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича стягувач ТОВ « Фінансова компанія « ФОРІНТ» – залишити без задоволення.

       Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

       Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, протягом 15 днів з дня вручення їй копії ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлений 03 жовтня 2022 року.

Суддя Т.В. Штих.