У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1         ОСОБА_2                 ОСОБА_3

за участю секретаря                 ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021152040000962, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2022 року відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Орлово-Розово Чебулінського району Кемеровської області, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор        – ОСОБА_7 ,

захисник        – ОСОБА_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2022 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і йому призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалено, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання час попереднього ув`язнення з 16.09.2021 р. по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 1 372,96 грн.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_6 просить вирок суду першої інстанції скасувати та виправдати ОСОБА_5 у пред`явленому йому обвинуваченні, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 наголошує на тому, що матеріалами справи не підтверджується належним чином наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України

Звертає увагу суду на те, що обставини справи, на підставі яких ОСОБА_5 сформульовано та висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 186 КК України, містять неперевірені та не встановлені факти, в тому числі і розбіжності між первісними показаннями потерпілого, відображеними у заяві про вчинення злочину від 26.07.2021 р., протоколі допиту потерпілого від 26.07.2021 р. та обставинами, викладеними в обвинувальному акті, у якому вказуються зовсім інші відомості щодо кількості правопорушників, нанесених тілесних ушкоджень, моделі й кольору мобільного телефону.

Окрім того, відзначає, що жоден свідок обвинувачення не бачив, що саме ОСОБА_5 наносив потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження та викрав телефон і грошові кошти. В той час як обвинувачення ґрунтується лише на показаннях потерпілого, які є відмінними на досудовому слідстві (одразу після настання події) та під час судового розгляду справи.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

26.07.2021 р. близько 03.00 год., ОСОБА_5 перебував біля буд. № 244 по вул. Пограничній в м. Миколаєві, де побачив ОСОБА_8 , в результаті чого у нього виник злочинний умисел на відкрите викрадення майна останнього. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , діючи повторно, з корисливою метою, умисно, підійшов до ОСОБА_8 та кулаком правої руки наніс йому удар в область верхньої губи, від чого потерпілий ОСОБА_8 впав на землю. Після того, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , застосувавши насильство, що не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, яке виразилося у нанесенні ударів кулаками обох рук та ногами в область тулубу ОСОБА_8 , діючи відкрито та ігноруючи вимоги останнього припинити злочинні дії, викрав з кишені штанів ОСОБА_8 телефон «Samsung Galaxy J7», вартістю 1 416,67 грн, та грошові кошти в сумі 600 грн. Після того ОСОБА_5 залишив місце скоєння кримінального правопорушення з викраденим майном, яким в подальшому розпорядився за власним розсудом, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди в розмірі 2 016,67 грн.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованими і підтверджуються безпосередньо дослідженими та оціненими доказами, аналіз яких наведений у вироку.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 , який в ході судового розгляду заперечував свою причетність до вчинення відкритого викрадення майна потерпілого із застосуванням насильства, його вина в скоєному кримінальному правопорушенні підтверджується доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

Так, судом першої інстанції допитано потерпілого ОСОБА_8 , який показав, що 26.11.2021 р. близько 02.00-03.00 год. в місті Миколаєві в районі Центрального автовокзалу, до нього ззаду підбіг обвинувачений, який кулаком руки вдарив його в губу, від чого він впав на землю. Після того обвинувачений став наносити йому удари руками та ногами по тулубу, та придавив до землі. Він не міг піднятися, обвинувачений дістав з кишені його штанів грошові кошти в сумі 400 грн. та телефон Самсунг, які забрав собі. Після того обвинувачений ще раз наніс йому один удар ногою та пішов з викраденим телефоном та грошима, одразу зателефонувавши з його викраденого телефону й став по ньому розмовляти, йдучи з місця вчинення кримінального правопорушення. При цьому, він впевнений в тому, що саме обвинувачений ОСОБА_5 вчинив на нього напад, оскільки обвинувачений був повернутий до нього обличчям, й тому розгледів його. До того ж, вказана ділянка місцевості освітлювалась штучним освітленням.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що в липні 2021 року, точної дати не пам`ятає, близько 3.00 год. вона із ОСОБА_10 знаходилися біля магазину «Міда», розташованого біля автовокзалу міста Миколаєва в районі зупинок транспортних засобів. В той час повз магазин проходив чоловік, який тримав в руці телефон та розмовляв по ньому. Через деякий час до магазину підійшов потерпілий, який сказав, що на нього був вчинений напад, викрадений телефон. Вона раніше бачила вказаного чоловіка, який розмовляв по телефону, оскільки він неодноразово скуплявся в магазині. При цьому, підтвердила, що в ході досудового розслідування з нею проводилося впізнання за фотознімками, в ході проведення якого вона впізнала серед пред`явлених їй осіб обвинуваченого, як особу, яка проходила повз магазин «Міда» та розмовляла по телефону. В момент проведення впізнання вона зазначила колір телефону, по якому розмовляв чоловік, і вказаний колір телефону вказаний у протоколі. На даний час колір телефону, по якому розмовляв обвинувачений, вона точно не пам`ятає, оскільки пройшло багато часу, але начебто він був чорного кольору.

Вказані відомості об`єктивно узгоджуються з письмовими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, зокрема:

–із протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26.07.2021 р., вбачається, що ОСОБА_8 звернувся до поліції з приводу відкритого викрадення його майна із застосуванням насильства 26.07.2021 р. близько 03.00 год. в м. Миколаєві по вул. Пограничній, 244;

–відповідно протоколу огляду місця події від 26.07.2021 р. та фототаблиці до нього, місцем події є ділянка місцевості, розташована біля в`їзду у двір буд № 244 по вул. Пограничній в м. Миколаєва. Вказана ділянка місцевості освітлюється ліхтарями вуличного освітлення;

–згідно з протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.08.2021 р. та від 06.09.2021 р. за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно, серед пред`явлених ним для впізнання за фотозображеннями осіб впізнали ОСОБА_5 як особу, яка 26.07.2021 р. біля 03.00 год. проходила повз магазин «Міда» по вул. Пограничній м. Миколаєва та розмовляла по телефону золотистого кольору;

–із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.08.2021 р., за участю потерпілого ОСОБА_8 , вбачається, що останній серед пред`явлених йому для впізнання за фотозображеннями осіб впізнав ОСОБА_5 як особу, яка 26.07.2021 р. біля 03.00 год. в м. Миколаєві по вул. Пограничній, біля буд № 244, відкрито викрала його телефон;

–відповідно до відомостей ПРАТ «ВФ Україна», вилучених 22.12.2021 р. в ході тимчасового доступу, які записані на цифровий носій DVD-R диск, місце розташування абонентського телефонного номеру НОМЕР_1 , який знаходився у викраденому у потерпілого ОСОБА_8 телефоні, зафіксоване 26.07.2021 з 03.06 до 12.06 год. в м. Миколаєві за адресами: пр. Миру, 2а, труба котельної, вул. 1 Лінія, 46 а, вул. Чигирина, 163, вул. Василевського, 44, ринок «Колос».

Крім наведених доказів, вина обвинуваченого ОСОБА_5 підтверджується даними заяви ОСОБА_11 від 12.08.2021 р. про добровільну видачу поліцейським телефону «Samsung Galaxy J7», який він придбав на автовокзалі міста Миколаєва, протоколу огляду предмету від 13.08.2021 р. та фототаблиці до нього, висновку експерта № СЕ-19/115-21/12163-ТВ від 10.09.2021 р. щодо вартості викраденого телефону «Samsung Galaxy J7 (2016)», та розписки потерпілого ОСОБА_8 від 30.09.2021 р. про отримання викраденого у нього телефону «Samsung Galaxy J7 (2016)».

Апеляційний суд вважає, що ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, поза розумним сумнівом та є достатніми для ухвалення обвинувального вироку відносно нього.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 про недопустимість доказів є аналогічними доводам, зазначеним під час судового розгляду, що були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви, та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами, викладеними у вироку суду про визнання належним та допустимим доказом показань потерпілого ОСОБА_8 , які повністю узгоджуються з іншими доказами кримінального провадження, та який попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань згідно до вимог ст. 384 КК України, які суд першої інстанції безпосередньо сприймав під час судового засідання, відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.11.2019 р. у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195км18), суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що відмінності між показаннями, наданими під час досудового розслідування та судового розгляду пояснюються тим, що у заяві про вчинене кримінальне правопорушення потерпілий вказав на двох осіб, які відкрито викрали його майно по тій причині, що до моменту вчинення кримінального правопорушення, коли він сидів на лавці, то поруч з ним на іншій лавці сів обвинувачений, а на іншій також знаходився ще один чоловік, й тому він зробив припущення, що вони могли знати один одного та діяти спільно. Проте потерпілий однозначно та ствердно наголосив на тому, що безпосередній напад на нього, завдання ударів та викрадення грошових коштів і телефону вчиняв лише обвинувачений.

З приводу відмінностей у кольорі викраденого у нього телефону, потерпілий ОСОБА_8 зазначив про те, що телефон був сріблястого, золотистого кольору, маючи на увазі, що вказані кольори є для нього подібними, що, у свою чергу, вказує на індивідуальні особливості потерпілого про сприйняття забарвлення предметів.

За такого, апеляційний суд не вбачає підстав ставити під сумнів показання потерпілого ОСОБА_8 , оскільки під час розгляду провадження в суді першої інстанції він досить чітко, послідовно та детально розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення. Більш того, як зазначив сам обвинувачений ОСОБА_5 , під час судового розгляду, раніше він не був знайомий з потерпілим, а тому у останнього немає жодних причин для того, щоб обмовляти його.

Той факт, що свідки не були очевидцями моменту заподіяння тілесних ушкоджень та відкритого викрадення майна у потерпілого ОСОБА_8 не виключає наявності у вказаних осіб важливої інформації, необхідної для встановлення істини в обставинах вчинення кримінального правопорушення, оскільки завдяки показанням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду вдалось достеменно встановити подальші дії обвинуваченого після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .

Більш того, показання вказаних свідків повністю підтверджуються іншими, долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами, та доповнюють один одного.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд доходить висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 , у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, доведена належними та допустимими доказами, які не викликають сумніву та у своїй сукупності свідчать про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, конкретних обставин його вчинення, даних про особу останнього, апеляційний суд доходить висновку, що покарання, призначене судом першої інстанції, відповідає вимогам ст. ст. 50, 65-67 КК України, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_5 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку не виявлено, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 не вбачається.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, –

п о с т а н о в и в :

вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2022 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3