ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2022 року м. Київ № 640/12172/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач, з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині, просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати з 01 квітня 2019 року основного розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року (вих. № 17809 від 30 грудня 2021 року), відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262 - XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017року № 704 „Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 „ Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 „Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та Порядку перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262 -XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 „Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262 - XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції чинній на 05 березня 2019 року), виходячи із відсоткового значення основного розміру пенсії 80% відповідних сум грошового забезпечення з врахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років (50%) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (надбавки за особливості проходження служби) (65 % від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (15 % від посадового кладу) та премії (35 % від посадового окладу);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вчинити дії щодо проведення перерахунку та виплати з 01 квітня 2019 року основного розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року (вих. № 17809 від 30 грудня 2021 року), відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262 - XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 „Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб ", постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 „ Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018року №103 „Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та Порядку перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262 -XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 „Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262 - XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції чинній на 05 березня 2019 року), виходячи із відсоткового значення основного розміру пенсії 80% відповідних сум грошового забезпечення з врахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років (50%) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (надбавки за особливості проходження служби) (65 % від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (15 % від посадового кладу) та премії (35 % від посадового окладу) без обмеження максимальним розміром.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести нарахування та виплату компенсації (заборгованості), з урахуванням фактично виплачених сум. на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями (бездіяльністю) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (втрати частини доходів не отриманих ОСОБА_1 з вини Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зв`язку з протиправними відмовою перерахувати з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року (вих. № 17809 від 30 грудня 2021 року) основний розмір раніше призначеної ОСОБА_1 , виходячи із відсоткового значення основного розміру пенсії 80% відповідних сум грошового забезпечення з врахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років (50%), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (надбавки за особливості проходження служби) (65 % від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (15 % від посадового кладу) та премії (35 % від посадового окладу) без обмеження максимальним розміром.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», яка була обчислена виходячи з 80% грошового забезпечення.

Після перерахунку у 2018 році, позивачу зменшено основний розмір пенсії з 80% грошового забезпечення до 70%.

Крім того, позивач вказує, що 30 грудня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 складено оновлену довідку про розмір грошового забезпечення №17810, у зв`язку з чим позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, виходячи з 80% грошового забезпечення, проте, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом №3644-796/К-02/8-2600/22 від 09 лютого 2022 року повідомило позивача про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку пенсії.

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії на підставі його заяви, вважає їх протиправними, з огляду на те, що на його переконання, в нього наявне право на перерахунок пенсії відповідно до вказаної вище довідки про розмір грошового забезпечення, та виходячи з 80% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Копія ухвали суду від 19 серпня 2022 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 12 вересня 2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем на адресу суду не подано з невідомих причин.

Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 15 серпня 2018 року. Розмір його пенсії був обчислений, виходячи з 80% грошового забезпечення.

У квітні 2018 року позивачу здійснено перерахунок пенсії, після чого відсотковий розмір його пенсії зменшився з 80% до 70% грошового забезпечення.

30 грудня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 видано довідку про розмір грошового забезпечення №17810, відповідно до якої розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 05 березня 2019 року за посадою начальника відділу постачання становить:

- посадовий оклад 8320,00 грн;

- оклад за військовим званням «полковник» 1480,00 грн;

- надбавка за вислугу років 50% - 4900,00 грн;

- надбавка за особливості проходження служби 65% - 9555,00 грн;

- надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15% - 1248,00 грн;

- премія 35% - 2912,00 грн, а разом 28415,00 грн.

11 січня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо проведення перерахунку основного розміру пенсії на підставі вказаної вище довідки, проте, листом від 09 лютого 2022 року №3644-796/К-02/8-2600/22 відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку, посилаючись на відсутність правових підстав.

Вважаючи дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії, виходячи з 80% грошового забезпечення, на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення - протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1) Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії, виходячи з 80% грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Так, за відомостями з діловодства спеціалізованого суду вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 28 січня 2021 року, у справі №640/25316/19 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вчинити певні дії, а саме здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262 - XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у порядку і розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", виходячи з відновлення виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років з урахуванням відсоткового значення основного розміру пенсії 80 % відповідних сум грошового забезпечення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91877319, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94510411).

У відповідності до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведене в сукупності свідчить, що право позивача на отримання пенсійної виплати, виходячи з 80% грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року, встановлено рішенням суду від 28 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 28 січня 2021 року, у справі №640/25316/19, а тому в межах розгляду даної справи вказані обставини доказуванню не підлягають.

2) Щодо позовних вимог щодо визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 квітня 2019 року здійснити позивачеві перерахунок пенсії за вислугу років на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, суд виходить з такого.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2262-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII).

У відповідності до абзацу 1 частини 1 до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).

Частиною 3 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наведене в сукупності свідчить про те, що Кабінету Міністрів України надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.

У відповідності до частин, 1, 2 та 4 статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

У частині 18 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зазначено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Відповідно до частини 3 статті 51 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 1 пункту 5 Порядку № 45 у редакції Постанови № 103 встановлено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.

Додаток 2 до Порядку № 45 містить форму довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 було викладено в новій редакції, у якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).

Водночас, судом вже зазначалось, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.

Оскільки зміни, внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, зокрема, до додатку 2 Порядку № 45, у якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, то, на переконання суду, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.

При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, територіальні управління Пенсійного фонду України, у зв`язку із втратою чинності положеннями пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45, не змінився.

Суд зауважує, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії пункт 3 Порядку № 45 передбачав, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №160/8324/19 колегія суддів зазначила, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 30 січня 2007 року (далі по тексту - Порядок - №3-1).

Так, відповідно до пункту 23 Порядку №3-1 перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії.

Згідно з пунктом 24 Порядку №3-1 про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ уповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.

Тобто, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про зміну розміру щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Зокрема, Постановою №704 установлено такі додаткові види грошового забезпечення:

- надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5 постанови № 704);

- надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (пункт 6 постанови № 704).

При цьому підпунктом 2 пункту 5 постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства та встановлених судом обставин дозволяє дійти висновку про те, що з 05 березня 2019 року, тобто, з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, а тому з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ та статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ.

Зазначена правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 160/8324/19 та підтримана колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 червня 2020 року.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення позивачу перерахунку пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30 грудня 2021 року № 17810, а тому відповідача належить зобов`язати здійснити з 01 квітня 2019 року (першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії) перерахунок основного розміру пенсії позивача на підставі вказаної довідки з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, зазначених в ній, виходячи з 80% грошового забезпечення.

Щодо вимоги позивача зазначити відсотковий розмір кожного виду грошового забезпечення у резолютивній частині рішення суду, суд зазначає, що вказані відсотки та їх еквівалент у грошовому значенні кожного з видів грошового забезпечення, зазначений у вказаній вище довідці про розмір грошового забезпечення, а тому їх додаткове дублювання у резолютивній частині рішення суду не потребується.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, суд зазначає, що станом на день вирішення справи по суті відповідачем ще не здійснено перерахунок пенсії позивача, відповідно, відсутні підстави вважати, що останнім розмір пенсійної виплати позивача буде обмежений максимальним розміром.

Тобто, вказані позовні вимоги є такими, що заявлені на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV) передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок).

Згідно із статтями 1, 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Наведене дозволяє дійти висновку, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III).

Відповідно до пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом пунктів 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV, статтею 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року у справа № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 18 липня 2018 року у справі №185/515/16-а.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги той факт, що відповідач діяв неправомірно, не виплачуючи позивачу суму пенсії в повному обсязі, проте, на теперішній час, позовна вимога щодо зобов`язання призначити, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів позивача є передчасною, оскільки позивачу ще не здійснено перерахунок пенсії з підстав, викладених у даному рішенні суду, а тому, не заперечуючи права позивача на отримання такої компенсації, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї вимоги, як такої, що пред`явлена на майбутнє.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30 грудня 2021 року №17810 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з 80% грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30 грудня 2021 року №17810 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, виходячи з 80% грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням вже виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник