Номер провадження: 11-кп/813/1865/22

Справа № 518/988/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2022 року                                                                        м. Одеса

колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду в складі:

Головуючого:                         ОСОБА_2

Суддів:                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4

При секретарі:                         ОСОБА_5

З участю прокурора:                 ОСОБА_6

Обвинуваченого:                 ОСОБА_7

Захисника:                         ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса матеріали кримінального провадження №120211600000000377 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ширяївського районного суду Одеської області від 20 липня 2022 року відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Кірове Кобеляцького району Полтавської області, українця, маючого середню освіту, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, працюючого на посаді водія у ФОП ОСОБА_9 , на обліку по інвалідності не перебуває, військовозобов`язаного, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області 05.06.2000 р., ІПН НОМЕР_2 , раніше не судимого,-

ВСТАНОВИВ:

       Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України з призначенням йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

       Згідно ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.

       Згідно ст. 76 КК України, у зв`язку зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком, покладено на ОСОБА_7 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

       Питання з речовими доказами вирішено                

       Стягнуто з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 52341 (п`ятдесят дві тисячі триста сорок одну) гривню 05 копійок.

       У задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовлено у повному обсязі.

Згідно вироку 04.03.2021, приблизно о 04:25 год., у темний час доби, водій ОСОБА_11 , керуючи вантажним сідловим тягачем «DAF XF 105.410», реєстраційний номер НОМЕР_3 , в кабіні якого перебував пасажир ОСОБА_10 , здійснював буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_4 , з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27», реєстраційний номер НОМЕР_5 , за кермом якого перебував водій ОСОБА_12 , при цьому здійснював рух по правій смузі проїзної частини автодороги «Київ – Одеса», з асфальтобетонним сухим дорожнім покриттям, на якій організовано двосторонній рух, по дві смуги для руху транспортних засобів зустрічних напрямків, поділених між собою розділовою смугою, з боку м. Києва в напрямку м. Одеси. Проїжджаючи ділянку зазначеної автодороги, розташовану на 379 км + 950 м, в Березівському районі Одеської області, на якій проїзна частина мала спуск в бік м. Одеси, вантажний сідловий тягач «DAF XF 105.410», яким керував водій ОСОБА_11 , розвернуло праворуч і передньою частиною кабіни повернуло до металевого огородження-«відбійника» на правому узбіччі. У зв`язку з цим вантажний сідловий тягач «DAF XF 105.410», під керуванням водія ОСОБА_11 , і буксирований ним вантажний сідловий тягач «DAF FT XF 105.460» з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27», за кермом якого перебував водій ОСОБА_12 , екстрено зупинилися на правій смузі проїзної частини автодороги «Київ – Одеса». В той момент на вантажному сідловому тягачі «DAF FT XF 105.460» і на напівпричепі-контейнеровозі «SCHMITZ SCS 27» були увімкнені габаритні вогні та вогні аварійної світлової сигналізації, а позаду даного напівпричепа-контейнеровоза, на відстані 46,7 метрів, на правій смузі проїзної частини водій ОСОБА_12 встановив знак аварійної зупинки. Потім ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , перебуваючи на правій смузі проїзної частини автодороги «Київ – Одеса», перед передньою частиною кабіни вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460», стали приймати заходи для від`єднання жорсткого причіпного пристрою, яким було зчеплено даний вантажний автомобіль з вантажним сідловим тягачем «DAF XF 105.410».

       В зазначений день, приблизно о 05:05 год., до вказаних вантажних транспортних засобів ззаду наближався автопоїзд у складі вантажного контейнеровоза «MAN TGX 26.440», реєстраційний номер НОМЕР_6 , з причепом-контейнеровозом «KRONE AZW 18», реєстраційний номер НОМЕР_7 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який здійснював рух по правій смузі проїзної частини автодороги «Київ – Одеса», з боку м. Києва в напрямку м. Одеси, зі швидкістю приблизно 70-110 км/год.

       Під час руху по проїзній частині автодороги «Київ – Одеса», наближаючись до ділянки, розташованої на 379 км + 950 м в Березівському районі Одеської області, маючи реальну і об`єктивну можливість своєчасно виявити попереду свого автомобіля перешкоду для свого подальшого руху – вищевказаний автопоїзд у складі вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460» з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27», який нерухомо стояв на зазначеній ділянці автодороги з увімкненими вогнями аварійної світлової сигналізації та з увімкненими габаритними вогнями, а також маючи реальну і об`єктивну можливість своєчасно виявити знак аварійної зупинки, який був встановлений на проїзній частині позаду вказаного вантажного автопоїзда, водій ОСОБА_7 , діючи з необережності, та в порушення вимог п.п. 2.3. б), 2.9. б) «Правила дорожнього руху» України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі Правила), які передбачають:

п.2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п.2.9. «Водієві забороняється:

б) керувати транспортним засобом у хворобливому стані, у стані стомлення, а також перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу»,

перебуваючи у стані стомлення, уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідним чином не відреагував на її зміну, та в порушення вимог п.п. 1.5., 12.3. Правил, якими передбачено:

п.1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди», не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху до безпечної аж до зупинки автомобіля або до безпечного об`їзду перешкоди, а проявляючи кримінальну противоправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух у зазначеному режимі, при цьому скоїв наїзд колесом свого автомобіля на знак аварійної зупинки, а після цього скоїв наїзд правою передньою частиною кабіни керованого ним вантажного автомобіля «MAN TGX 26.440» на задню ліву частину напівпричепа-контейнеровоза «SCHMITZ SCS 27», в результаті чого автопоїзд у складі вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460» з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27» змістився з місця свого попереднього розташування вперед в бік м. Одеси та контактував з тілом пішохода ОСОБА_10 , який перебував на проїзній частині попереду даного вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460», внаслідок чого останньому спричинені тілесні ушкодження, від яких настала його смерть в автомобілі швидкої медичної допомоги по дорозі до медичного закладу.

       Внаслідок даної ДТП смертельно травмовано пішохода ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита травма нижньої половини живота і тазу, що представлена: численними переломами тазу (у ділянках горизонтальної (верхньої) гілки правої лобкової кістки поблизу лобкового зчленуванні (симфізу), клубово-крижових зчленувань, стінки лівої кульшової западини, а також розриву лобкового симфізу (зчленування) зі значним розходженням кісток) з вираженим заочеревинним крововиливом; розриви правої половини брижі тонкої кишки (у кількості трьох) і стінки сечового міхура (1) з крововиливом у черевну порожнину; синці і садна з боку правої половини живота і тазу, лобкової ділянки живота, а також попереково-крижової ділянки тазу з поширенням на верхні половини сідниць; численні садна з локалізацією у верхній третині лівого плеча і передпліччя, на правому лікті й верхній третині правого передпліччя, у верхній третині правого стегна, на передній поверхні у верхній половині лівого стегна, на колінах, у верхній і нижній третинах лівої гомілки, які спричинені внаслідок ударно-стискаючої дії у ділянку правої половини тазу і живота тупими предметами, якими, зокрема, бути зовнішні поверхні автомобіля, що рухався, та внаслідок тертя (ковзання), спричиненого контактуючими поверхнями автомобіля і поверхнею дороги, та які обумовили розвиток тяжкого травматичного шоку і смерть постраждалого, містять ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Смерть ОСОБА_13 знаходиться у прямому причинному зв`язку з отриманими внаслідок ДТП закритими ушкодженнями нижньої половини живота і тазу і настала від травматичного шоку.

       Допущенні водієм ОСОБА_7 порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б), 2.9. б), 12.3. «Правила дорожнього руху» України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_13 .Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, зазначив, що має стаж водія категорії Е більше 15 років. З 2019 року перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_14 , працює водієм вантажного автомобіля, що здійснює перевезення вантажів ТОВ «Нова пошта». 03.03.2021 р. ввечері ОСОБА_7 виїхав один робочим маршрутом на вантажному автомобілі з причепом з м. Київ до м. Одеса, перед виїздом пройшов медичний огляд. У м. Умань зупинявся випити каву, де візуально оглядав транспортний засіб, також здійснив візуально огляд транспортного засобу під час зупинки в районі селища Троїцьке. Автомобіль був у справному стані, на ньому були увімкнуто ближнє світло фар. Швидкість транспортного засобу була 75-80 км/годину. Під час руху в темний час несподівано побачив знак аварійної зупинки, та вантажний автомобіль перед собою, зрозумів, що він стоїть, а не рухається, як здалося спочатку. Обвинувачений зазначив, що не мав можливості здійснити маневр та перестроїтися у ліву полосу, оскільки був з причепом, тому застосував екстрене гальмування. Після зіткнення був у свідомості, але боліла права рука та груди, з автомобіля вийшов самостійно. Через деякий час обвинуваченого забрала машина швидкої допомоги до лікарні у смт. Ширяєве, де він вже дізнався про смерть ОСОБА_13 .

       На даний вирок суду прокурором була подана апеляційна скарга в якій він не оспорюючи вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, у зв`язку із чим не заснований на законі та підлягає частковому скасуванню.

В мотивування своїх вимог вказує, що вирішуючи питання щодо призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції, на думку сторони обвинувачення не вірно дійшов висновку щодо можливості не призначення додаткового покарання обвинуваченому, не обґрунтував, які саме обставини стали підставою для не призначення додаткового покарання, всупереч вимог п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

       Судом не надано належної правової оцінки наслідкам дорожньо- транспортної пригоди та обставинам вчинення кримінального правопорушення.

       Безвідповідальні дії обвинуваченого, які виразилися у грубому порушенні правил дорожнього руху призвели до смерті потерпілого ОСОБА_13 .

       Вказує, що суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень ПДР, що спричинило загибель людини та посягнуло на найвищу соціальну цінність в державі - здоров`я людини.

       Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети. А сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.

       Просить апеляційний суд вирок Ширяївського районного суду Одеської області від 20.07.2022 року, яким ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України скасувати частково.

       Постановити новий вирок, яким :” ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прирзначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

       У відповідності до ст.75 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки.

       В іншій частині залишити вирок суду без змін”.

       На апеляційну скаргу прокурора обвинуваченим ОСОБА_7 були подані заперечення, в яких останній просить за результатами розгляду апеляційної скарги вирок Ширяївського районного суду Одеської області від 20.07.022 року відносно нього залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, т.я. вважає, що судом першої інстанції при винесені вироку враховані всі обставини, які пом`якшують покарання, думку потерпілого, його сімейний стан і що позбавлення його права керування транспортними засобами призведе до до втрати єдиного джерела доходу його сім`ї.

       Заслухавши суддю доповідача, прокурора який підтримав доводи апеляційної скарги ,адвоката та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, заслухавши сторони в судових дебатах де вони залишилися на своїх позиціях, останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Санкцією частини 2 статті 286 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Зазначений злочин є тяжким.

Згідно приписам ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

       Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

   Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

       Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

На думку колегії суддів, яка погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, покарання обвинуваченому за ч.2 ст.286 КК України призначено без урахування усіх обставин справи та його особи, отже вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, є незаконним, а тому, у цій частині підлягає скасуванню з таких підстав.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого, що в даному випадку також судом не дотримано, адже судове рішення не містить оцінки думки потерпілих щодо міри призначеного обвинуваченому покарання.

Суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень ПДР, що спричинило загибель людини та посягнуло на найвищу соціальну цінність в державі - здоров`я людини.

Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети. А сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.

Набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов`язує їх виконати. Однією з таких умов є обов`язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов`язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов`язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_7 знати і неухильно виконувати вимоги ПДР чітко визначений у національному законодавстві.

       За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що порушення ОСОБА_7 «Правил дорожнього руху» пов`язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що створило реальну загрозу для життя та здоров`я учасників дорожнього руху.

       На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що покарання. Призначене судом ОСОБА_7 , з урахуванням всіх обставин, повинно бути призначено з позбавленням права керувати транспортними засобами, а тому апеляція прокурора підлагає задоволенню, а вирок скасуванню в частині призначеного покарання.

       Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414,420, ч.15 ст.615 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Ширяївського районного  суду  Одеської  області від 20 липня 2022 року відносно  ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України – у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири)роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 (два) роки.

У відповідності до ст.75 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 (два) роки.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня його проголошення, шляхом подачі касаційної скарги, безпосередньо до касаційного суду.

Судді :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4