Справа № 450/4257/21 Провадження № 2/450/459/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2022 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі :

головуючого-судді                Мельничук І. І.

при секретарі                        Покидько Л. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити об`єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Наталія Михайлівна, державний реєстратор Давидівської сільської ради Львівської області Зубарєва Анатолія Анатолійович, ОСОБА_3 , Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області про визнання частки померлої у спільній сумісній власності, визнання права власності, скасування постанови приватного виконавця, зняття арешту, скасування рішення та запису державного реєстратора,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому уточнивши свої позовні вимоги, відмовившись від частини позовних вимог просить суд визначити, що частка ОСОБА_4 , 1950 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 становила Ѕ частину будинку; визнати за позивачем право власності на ј житлового будинку АДРЕСА_1 за законом після смерті матері – ОСОБА_4 , 1950 року народження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняв спадщину після смерті матері, однак у позасудовому не може здійснити усі свої спадкові права на належне спадкодавиці спадкове майно, а саме належну ії частку у спільному сумісному майні на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за оскільки частка померлої у ньому не виділена, що змушує останнього звернутись до суду із позовом.

21.03.2022 року об`єднана цивільна справа надійшла у провадження судді Мельничук І. І. у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду.

31.05.2022 року закрито підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

02.09.2022 року прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог про скасування постанови приватного виконавця, зняття арешту, скасування рішення та запису державного реєстратора, та закрито провадження у справі у цій частині.

В судовому засідання 16.08.2022 року представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги в останній редакції підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві з урахування останньої її редакції, просить такі задоволити у повному обсязі.

В судовому засідання 16.08.2022 року представник відповідача ОСОБА_6 позов визнав частково в частині визнання частки померлої ОСОБА_4 у спільній сумісній власності.

Представник третьої особи Райхель Р. П. підтримав надані суду письмові пояснення, в яких позов заперечують та в задоволенні такого просять відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначають, що позивач відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь батька – відповідача, а визнання за ним права власності на частину спадкового майна є не що інше як спроба уникнення відповідачем від виконання свої зобов`язань за рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, в ході виконання якого спірний житловий будинок підлягає до реалізації на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження на виконання рішення суду у справі № 450/2275/18 від 27.09.2018 року.

В судове засідання 02.09.2021 року позивач та представник позивача, відповідач та представник відповідача, третя особа ОСОБА_3 та представник третьої особи не з`явилися, подали заяви, в яких просять розгляд справи проводити у їх відсутності.

Інші учасники справи та їхні представники в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоч були належним чином повідомлені про час та місце розгляд справи, що не перешкоджає розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши думку представників сторін висловлену у поданих ними заявах, письмові пояснення третіх осіб, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, вважає, що позов слід задоволити частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 22 КпШС (чинного на час набуття у власність спірного житлового будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що з копії Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 27.06.1970 року вбачається, що 27.06.1970 року ОСОБА_2 – відповідач у справі та ОСОБА_4 , які є батьками позивача – ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб.

З копії Свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, зареєстрованого 27.08.1978 року, вбачається, що 27.08.1987 року відповідач ОСОБА_2 , який як встановлено судом перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , набув у власність в інтересах подружжя житловий будинок по АДРЕСА_2 , внаслідок переіменування вулиці відповідно до довідки Давидівської сілької ради № 08.09.2021 року вказаний будинок на час звернення до суду із позовом та розгляду справи судом знаходиться по АДРЕСА_2 .

З копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 05.07.2012 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_4 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, частиною 1 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Разом з тим, відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Таким чином, в даній статті встановлюється презумпція рівності часток співвласників.

Крім того, згідно із положеннями ст. 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено між ними або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

У пункті 3.4 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування, затвердженого постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 6, судам було роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

З копії довідки Давидівської сільської ради № 95 від 22.01.201 року вбачається, що ОСОБА_1 , 1971 року народження, син ОСОБА_4 , до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із нею був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

В матеріалах спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що із заявою про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 , на яку покликається третя особа, заперечуючи позов, звернувся 07.02.2013 року, що очевидно є поза межами строків встановлених ст. 1270 ЦК України, а тому така відмова є нікчемною, що взято до уваги також і нотаріусом, який згодом 20.07.2013 року видав ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна у розмірі 1/2 частки у майні померлої, що увійшло до складу спадкової маси.

Таким чином, з копії спадкової справи № 3 за 2013 рік, зареєстрованої в реєстрі за № 2-89, наявної в матеріалах справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері та отримав свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна.

У зв`язку зі смертю одного з співвласників, а саме матері, позивач не може реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом на належну частку у праві власності на спірний житловий будинок, що увійшла до спадкової маси, через те, що нотаріус відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності без виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Після смерті одного із співвласників частка у праві спільної сумісної власності належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, з урахуванням часткового визнання позову відповідачем, оскільки іншим чином, окрім звернення до суду, захистити своє набуте в порядку спадкування право власності на невизначену частку померлого співвласника не можливо, а також з метою забезпечення належної реалізації права власності співвласника у спільному сумісному майні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовної вимоги визначення частки у спільному сумісному майні померлої матері позивача.

Разом з тим, задоволюючи позов частково суд приходить до висновку про наявність у позивача передбаченої законом можливості у позасудовому порядку здійснити свої спадкові права на належну визначену частку у спільному сумісному майні спадкодавиці, з урахування прав інших спадкоємців, що є прерогативою органів нотаріату, з дотриманням визначеного законом нотаріального порядку отримання свідоцтва про право на спадщину.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 158, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Наталія Михайлівна, державний реєстратор Давидівської сільської ради Львівської області Зубарєва Анатолія Анатолійович, ОСОБА_3 , Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області про визнання частки померлої у спільній сумісній власності, визнання права власності, – задоволити частково.

Визначити, що частка ОСОБА_4 , 1950 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 становила – 1/2.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 02.09.2022 року.

СуддяІ. І. Мельничук