Постанова

Іменем України

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 569/17844/13

провадження № 61-3241св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в складі судді Сидорук Є. І. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У жовтні 2013 року акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі по тексту - АТ «Ощадбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 155, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмір 38 461,54 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,7 % річних та кінцевим терміном повернення до 25 березня 2015 року. На забезпечення виконання позичальником кредитного зобов`язання того ж дня між банком, позичальником та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 155/1, за умовами якого ОСОБА_2 поручилась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов?язань за кредитним договором. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 25 вересня 2018 року становила 46 995,75 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро; загальна сума прострочених процентів - 10 911,96 Євро; загальна сума пені за непогашення кредиту - 2 857,36 Євро; загальна сума пені за несплату відсотків - 1 194,86 Євро; загальна сума 3 % річних за непогашення кредиту - 2 349,10 Євро; загальна сума 3 % річних за несплату відсотків - 3 587,85 Євро.

З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог АТ «Ощадбанк» остаточно просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 березня

2008 року, яка станом на 25 вересня 2018 року становить 46 995,75 Євро.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня

2019 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом в сумі 30 086,18 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро та сума прострочених процентів в розмірі - 3 991,56 Євро; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що АТ «Ощадбанк» звернулося з позовом до суду з пропуском строку на пред`явлення вимоги до поручителя, тому в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася, а банк втратив право вимоги до ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, пред`явлені до позичальника, суд виходив із того, що вимога про сплату заборгованості ОСОБА_1 була отримана 18 жовтня 2011 року, в суд за захистом свого порушеного права АТ «Ощадбанк» звернулося 01 жовтня 2013 року, а тому має право на стягнення відсотків в сумі 3 991,56 Євро, нарахованих саме за вказаний період.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 3 991,56 Євро відсотків за користування кредитом та в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 6 742,89 Євро відсотків за користування кредитом; 1 621,07 Євро пені за непогашення кредиту; 551,24 Євро пені за несплату відсотків; 2 349,10 Євро 3 % річних за непогашення кредиту; 3 587,85 Євро 3 % річних за несплату відсотків, що відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення рішення становить 495 467,72 грн; у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога від 23 березня

2011 року № 09-12/1082, якою повідомлено ОСОБА_1 щодо погашення заборгованості, не містить зобов`язання про повернення всього кредиту, а вказує на необхідність погашення лише простроченої заборгованості, з огляду на що апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника всієї суми заборгованості за кредитним договором.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо припинення поруки в силу частини четвертої статті 559 ЦК України та відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя.

Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково:

рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 094,62 Євро залишено без змін;

постанову Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині позовних вимог АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3 % річних скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що, встановивши, що АТ «Ощадбанк» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу від 23 березня 2011 року № 09-12/1081 щодо необхідності в строк до 22 квітня 2011 року погасити всю заборгованість, яка отримана боржником 18 жовтня 2011 року, апеляційний суд безпідставно вважав обґрунтованими нараховані банком відсотки за користування кредитними коштами та пеню за несвоєчасно сплачений кредит та відсотки після цього строку до 01 жовтня 2013 року (станом на час подання позову), в зв`язку з чим неправильно визначився з періодом стягнення з позичальника заборгованості за процентами та пенею. Колегія суддів також зазначила, що нарахування 3 % річних на суму кредиту залежить від загального розміру боргу за кредитним договором, з періодом нарахування якого апеляційний суд визначився неправильно.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2022 року апеляційні скарги АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3% річних скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково:

стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за відсотками в сумі 1 308,09 Євро та 3% річних, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту та відсотками, в розмірі 2 466,94 Євро;

у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 пені відмовлено;

здійснено перерозподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звернувшись до боржника з досудовою вимогою від 23 березня 2011 року № 09-12/1081 про погашення всього боргу, яку відповідач отримав 18 жовтня 2011 року, банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання. Оскільки банк реалізував право на дострокове повернення позики та змінив кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором, апеляційний суд уважав, що право кредитора нараховувати проценти і пеню за кредитом припинилося після цієї дати. У зв`язку з наведеним колегія суддів зробила висновок, що вимоги банку про стягнення процентів, нарахованих після 18 жовтня 2011 року, та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання задоволенню не підлягають. Колегія суддів зазначила, що відсотки за користування кредитними коштами підлягають частковому стягненню розмірі 1308,09 Євро за період з 01 травня 2011 року до 18 жовтня 2011 року, тобто з дня виникнення заборгованості й до дня отримання позичальником вимоги банку про її дострокове погашення (до зміни банком строку виконання основного зобов`язання).

Задовольняючи частково позовні вимоги банку про стягнення 3% річних, апеляційний суд зазначив, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, а тому позивач має право на отримання 3% річних за невиконання грошового зобов`язання. При перевірці поданого позивачем уточненого розрахунку заборгованості колегія суддів прийняла до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, щодо поширення на вимоги про стягнення 3 % річних правил позовної давності, та визначила період їх стягнення з 25 вересня 2015 року по 24 вересня 2018 року.

Аргументи учасників справи

14 березня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

банк утратив право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами з дати виконання основного зобов`язання, визначеної ним у вимозі про дострокове погашення заборгованості (22 квітня 2011 року), а не з моменту отримання боржником такої вимоги (18 жовтня 2011 року);

визначаючи період стягнення 3 % річних з урахуванням позовної давності, апеляційний суд помилково відрахував три роки до подання банком заяви про збільшення позовних вимог, а не до подання позову в цій справі.

У червні 2022 року від АТ «Ощадбанк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що зміна строку виконання основного зобов`язання пов`язується з пред`явленнями вимоги про дострокове погашення заборгованості позичальнику. Вважає, що вимога не є такою, що пред`явлена позичальнику, до моменту її безпосереднього вручення (отримання) боржником. Посилається також на те, що апеляційний суд вірно визначився з початком перебігу позовної давності в цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 12 січня 2022 року; відкрито касаційне провадження у цій справі; матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.

У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 12 січня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 06 жовтня 2021 року в справі № 569/17844/13, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за відсотками в сумі 1 308,09 Євро та 3% річних, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту та відсотками, в розмірі 2 466,94 Євро. В іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та 3 % річних скасовано апеляційним судом із ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, а тому з урахуванням вимог касаційної скарги (про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції) в касаційному порядку також не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 березня 2008 року ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 155, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 461,54 Євро зі сплатою 10,70 % річних та терміном погашення до 25 березня 2015 року.

28 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 155/1.

23 березня 2011 року АТ «Ощадбанк» направив ОСОБА_1 вимогу, згідно якої вимагав у строк до 22 квітня 2011 року погасити всю заборгованість.

За розрахунком банку станом на 25 вересня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 46 995,75 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро; загальна сума прострочених процентів - 10 911,96 Євро; загальна сума пені за непогашення кредиту - 2 857,36 Євро; загальна сума пені за несплату відсотків -

1 194,86 Євро; загальна сума 3 % річних за непогашення кредиту - 2 349,10 Євро; загальна сума 3 % річних за несплату відсотків - 3 587,85 Євро.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

На вказаний правовий висновок послався й Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року в цій справі, передаючи справу на новий розгляд, зазначивши при цьому, що: «встановивши, що АТ «Ощадбанк» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу від 23 березня 2011 року № 09-12/1081 щодо необхідності в строк до 22 квітня 2011 року погасити всю заборгованість, яка отримана боржником 18 жовтня 2011 року, апеляційний суд безпідставно вважав обґрунтованими нараховані банком відсотки за користування кредитними коштами та пеню за несвоєчасно сплачений кредит та відсотки після цього строку».

З огляду на викладене, встановивши, що з моменту отримання позичальником досудової вимоги про погашення заборгованості змінився строк виконання основного зобов`язання, а також прийнявши на підставі статті 417 ЦПК України до уваги вказівки, викладені в постанові суду касаційної інстанції, апеляційний суд зробив правильний висновок про необхідність стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом, нарахованих до 18 жовтня 2011 року, в розмірі 1 308,09 Євро.

Доводи касаційної скарги про те, що право банку на нарахування відсотків припинилося ще 22 квітня 2011 року, колегія суддів не приймає, оскільки за відсутності доказів одержання досудової вимоги у позичальника як споживача відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а зміна строку виконання основного зобов`язання не відбувається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 126/1624/16, провадження № 61-8348св20).

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 06 жовтня 2021 року в справі № 569/17844/13.

Щодо позовної вимоги про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України

У статті 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У главі 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

У справі, що переглядається, право банку на нарахування 3 % річних на суму заборгованості виникло з моменту закінчення строку кредитування (18 жовтня 2011 року) та триватиме до моменту усунення боржником порушення грошового зобов`язання (його виконання в повному обсязі). Тому, звернувшись до суду з позовом про стягнення 3% річних у жовтні 2013 року, банк дотримав трирічний строк на звернення до суду за захистом порушеного права.

Висновків щодо неможливості подальшого нарахування банком 3% річних після пред`явлення позову в межах загальної позовної давності шляхом збільшення позовних вимог (за умови триваючого невиконання основного зобов`язання боржником) постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) не містить.

З урахуванням неусунення боржником порушення грошового зобов`язання банк у справі, що переглядається, мав право на стягнення 3% річних з 18 жовтня 2011 року та до подання ним останньої заяви про збільшення позовних вимог.

Оскільки АТ «Ощадбанк» з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду не зверталося, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не свідчать про неврахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), то постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту та відсотками, в розмірі 2 466,94 Євро підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 06 жовтня 2021 року в справі № 569/17844/13, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц.

У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду в оскарженій частині - без змін. Крім того, підлягає поновленню виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, зупинене на підставі ухвали Верховного Суду від 04 серпня 2022 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за відсотками в сумі 1 308,09 Євро та 3% річних, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту та відсотками, в розмірі 2 466,94 Євро залишити без змін.

Поновити виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук