Справа № 127/23145/21

Провадження № 22-ц/801/1845/2022

Категорія: 9

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 рокуСправа № 127/23145/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., представника позивача – адвоката Кашпрук О.В., представника відповідача – авдоката Покоєвича А.О., розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кашпрук Ольги Василівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Вінницького міського округу Безпалюк Лариси Сергіївни про визнання недійсним правочину, скасування рішення і запису про державну реєстрацію речового права, визнання права на проведення державної реєстрації,

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Вінницького міського округу Безпалюк Л.С. про визнання недійсним правочину, скасування рішення і запису про державну реєстрацію речового права, визнання права на проведення державної реєстрації, та просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 23.02.2021 року за реєстровим № 155 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С.; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., індексний номер 56764303 від 23.02.2021 року та здійснений на його підставі запис про державну реєстрацію № 40688794 від 23.02.2021 року права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право на проведення державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. 08.11.2010 року за реєстровим № 4147 та реєстрації права власності в електронному Реєстрі права власності на нерухоме майно 10.11.2010 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що помилився у правовій природі оспорюваного правочину, правах та обов`язках сторін за ним, оскільки на момент його вчинення вважав, що внаслідок укладення такого правочину його онука ОСОБА_3 буде доглядати та утримувати його довічно, а також, що за ним буде збережено право проживання у квартирі та користування нею.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Кашпрук О.В. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Покоєвич А.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дідом відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13 лютого 1971 року, Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 01 лютого 1992 року, Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 01 серпня 1996 року (а.с. 135-136).

23.02.2021 року між позивачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ») та відповідачем ОСОБА_3 (« ОСОБА_5 ») був укладений Договір дарування квартири АДРЕСА_1 ; даний Договір дарування був посвідчений 23.02.2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С. за реєстровим № 155 (а.с. 117-118).

Відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 10 серпня 2021 року (а.с. 108).

Вказана квартира належала « ОСОБА_4 » на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 08.11.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстровим № 4147 (а.с. 119-120), право власності якого було зареєстровано КП «ВМБТІ» 10.11.2010 року за реєстровим № 1173/71284 у реєстровій книзі № 691 (а.с.187).

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Статтею 229 ЦК України передбачено, що  якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до висновків Верховного Суду України викладених у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість іншого, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й іншими обставинами, підтвердженими належними та допустимими доказами.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору  (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність ОСОБА_1 того, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування він помилився стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи такий договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення.

Як вбачається з підписаного ним власноручно договору та письмових пояснень приватного нотаріуса Безпалюк Л.С. до укладення договору позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного позивачем. Зокрема, приватним нотаріусом було роз`яснено природу договорів дарування, довічного утримання та заповіту, їх відмінності та наслідки укладання таких правочинів. Нотаріус зазначає, що сторони прочитали договір, а також за особистою практикою нотаріуса, нею вголос було зачитано текст договору дарування.

Договір дарування від 23 лютого 2021 року будь-яких застережень чи вказівок про майнові чи не майнові зобов`язальні умови для його сторін не містять.

Згідно з пунктом 5 договору дарування від 23 лютого 2021 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , дарувальник стверджує, що дарування здійснено ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

У свою чергу, зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення договорів, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно з`ясувавши обставини справи, прийшов до правильного висновку, про відсутність доказів на підтвердження того, що правочин, вчинений внаслідок помилки щодо його природи. Належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні договору дарування помилки, а саме неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача, не надано.

Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час укладення оспорюваного договору дарування він мав намір укласти інший договір.

Посилання ОСОБА_1 та його адвоката на те, що квартира, яка є предметом договору дарування є єдиним житлом позивача, в якому він проживав і продовжує проживати, тобто не відбулася фактична передача майна є необґрунтованими, оскільки сам факт відсутності у позивача іншого житла не може свідчити про наявність помилки у розумінні суті правочину на момент його укладення. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачка у справі - ОСОБА_2 є єдиною онукою позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 одружена, проживає окремо від позивача, має своє житло, матеріали справи не містять відомостей, що вона має намір відчужувати чи іншим чином розпорядитись подарованою квартирою. Позивач проживає у квартирі з дружиною, шлюб з якою укладено в грудні 2020 року. Питання про виселення їх з квартири ніхто не ставить. Таким чином після реєстрації права власності за відповідачем, позивач не позбавлений можливості користуватися квартирою.

Безпідставними є доводи представника позивача - адвоката Кашпрук О.В. про те, що судом першої інстанції не надано оцінку жодному доводу та доказу, наданому позивачем щодо його помилки при укладанні оспорюваного договору дарування, зокрема не врахував стан здоров`я ОСОБА_1 , так як під час розгляду справи не було надано оцінку консультативному висновку спеціаліста в галузі судової медицини №842 від 17.09.2021 року. Однак, дієднатність позивача була перевірена безпосередньо нотаріусом перед укладанням договору дарування. Підстав вважати, що ОСОБА_1 невірно сприймав інформацію щодо правової природи підписаного ним договору дарування у суду немає.

Посилання на недбалість нотаріуса також є необґрунтованими, оскільки приватним нотаріусом Безпалюк Л.С. в повній мірі виконано вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зокрема нею було установлено волевиявлення особи ОСОБА_1 на укладання договору дарування квартири, роз`яснено відмінності між договорами дарування, довічного утримання та заповітом, встановлено намір ОСОБА_1 укласти саме договір дарування, а допущена описка в тексті договору нотаріусом була виправлена.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінку показам ОСОБА_1 , який був допитаний в суді першої інстанції в якості свідка, та вказав, що він вважав, що їде на рибалку, а не до нотаріуса, він не розумів, що підписує договір дарування, а вважав, що залишиться проживати у спірній квартирі, онука буде його доглядати, квартира онуці перейде після його смерті і його дружині онука після його смерті сплатить кошти за квартиру.

Однак суд першої інстанції вірно оцінив покази позивача у справі, вказавши, що такі свідчення суперечать підставі позову щодо вчинення правочину під впливом помилки, оскільки вбачається інший дефект волі.

Крім того питання про визнання договору дарування квартири виникло лише через два місяці після його укладання. Доказів помилки щодо правової природи вчиненого правочину суду не надано, а зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладання договору не тягне за собою наслідків визнання правочину недійсним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кашпрук Ольги Василівни залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач:                                        В.П. Рибчинський

Судді:                                                Л.О. Голота

                                                                               Т.О. Денишенко