Справа №760/13797/22 1-кп/760/2511/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді  ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Солом`янського районного суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022100090001960 від 03.09.2022 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом визнано доведеним, що 02.09.2022 приблизно о 16 годині 50 хвилин водій ОСОБА_4 керуючи засобом підвищеної небезпеки, а саме технічно справним, не завантаженим, автомобілем марки «Opel Vectra», р.н. НОМЕР_1 , рухався прямо в крайній лівій смузі руху, при наявності трьох смуг руху, у світлу пору доби, сухого, чистого, асфальтобетонного покриття, проїзної частини пр. Відрадного, зі сторони вул. Чернишевського, в напрямку вул. Г.Севастополя в м. Києві. Приблизившись до автоматично регульованого світлофорним об`єктом перехрестя просп. Відрадного з вул. Г.Севастополя в м. Києві, водій ОСОБА_4 не зупиняючись, на зелений сигнал світлофора, почав здійснювати маневр повороту ліворуч в напрямку вул. Г.Севастополя в м. Києві. Під час виїзду на зустрічні смуги руху, водій ОСОБА_4 , будучи неуважним, неправильно відреагував на зміну дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, продовжив рух, здійснюючи маневр повороту ліворуч, чим грубо порушив вимоги пунктів 10.1; 16.6 Правил дорожнього руху України, не надавши перевагу в русі мотоциклу марки «Honda СВ 500», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався прямо у зустрічному напрямку, також на дозволяючий зелений сигнал світлофора, де відбулося зіткнення транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоциклу марки «Honda СВ 500», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 отримав середнього ступеню тяжкості тілесне ушкодження.

Згідно експертного судово-медичного дослідження встановлено, що у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час первинно відомого звернення по медичну допомогу 02.09.2022 о 17 годині 01 хвилини (під час огляду лікарем/лікарями швидкої медичної допомоги), з урахуванням даних, отриманих під час послі дуючого проведення оперативних втручань та проведення інструментальних досліджень, клінічними лікарями були виявлені такі тілесні ушкодження:

а)        закрита черепно-мозкова травма: рана (визначена клінічними лікарями як забійна, 1,5х0,5(см)) в ділянці правої брови; синець (без опису морфології) верхньої повіки справа; крововилив м`яких тканин обличчя в ділянці правої орбіти; струс головного мозку;

б)        закрита травма живота: уламковий перелом верхньої гілки лівої лонної кістки, тіла лонної кістки справа, верхньої гілки правої сідничної кістки.

Виходячи з того, що у звичайному клінічному перебігу, відновлення порушеної анатомічної цілісності травмованих кісток тазу (байдуже, чи було проведено оперативне втручання чи було обрано консервативну тактику лікування) та початок відновлення порушеної функції травмованої ділянки (по місцю утворення виявлених переломів, враховуючи функціональне навантаження травмованої ділянки тазу) у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк понад 21 добу. Вказані строки віддзеркалюють тривалість розладу здоров`я, як загальновизначеного судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості, а тому, є підстави, виявлене тілесне ушкодження, вказане у п. б), відносити до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, відповідно п. п. 1.5.2, 2.2.1/ в. та 4.6. Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Враховуючи відомі часові дані, обставини події, характер виявлених тілесних ушкоджень та окремі морфологічні складові, є підстави вважати, що виявлені тілесні ушкодження утворилися за рахунок ударної дії тупого/тупих предмету/предметів, у строк 02.09.2022 до 17 години 01 хвилини, можливо внаслідок мотоциклетної травми - травма водія двоколісного транспортного засобу (який рухався) під час його зіткнення з іншим транспортним засобом.

Згідно судового автотехнічного дослідження встановлено, що в ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, водій автомобіля «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_4 , повинен був керуватися вимогами пунктів: 10.1; 16.6 ПДР України. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо- транспортною пригодою, водій мотоцикла «Honda СВ 500», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_7 , повинен був керуватися вимогами пункту 12.3 ПДР України. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути зіткнення, шляхом виконання вимог пунктів: 10.1; 16.6 ПДР України. В даній дорожній ситуації водій мотоцикла «Honda СВ 500», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_8 , з моменту виникнення небезпеки для руху, не мав технічної можливості уникнути зіткнення, шляхом застосування екстреного гальмування. В даній дорожній ситуації, експертом з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1; 16.6 ПДР України. В даній дорожній ситуації, в діях водія мотоцикла «Нопсіа СВ 500», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_9 , експертом, з технічної точки зору, невідповідностей вимогам пункту 12.3 ПДР України не вбачається. З технічної точки зору, причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_4 вимогам пунктів: 10.1; 16.6 ПДР України.

Під час руху водій ОСОБА_4 допустив порушення вимог наступних пунктів Правил дорожнього руху України:

-1.5 ПДР, який трактує: «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

-2.3 б) ПДР, згідно якого: «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

-2.3 д) ПДР, згідно якого: «не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;

-10.1 ПДР, згідно якого «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»;

-16.6 ПДР, згідно якого «Повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч».

Порушення водієм ОСОБА_4 пунктів 1.5; 2.3.б), д); 10.1; 16.6 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, у вигляді отриманням водієм мотоциклу марки «Honda СВ 500» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Вказаних висновків суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

Обвинувачений ОСОБА_4 , будучи допитаним у судовому засіданні, свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, що стосується обставин ДТП, визнав повністю, надав пояснення, у яких підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу його вчинення. Зазначив, що рухався на зелене світло світлофора, повертав ліворуч та не побачив мотоцикл, в результаті чого трапилася ДТП. Після чого зупинився, викликав швидку, хоча її вже хтось викликав, дочекався поліції. ОСОБА_4 виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини та просив призначити покарання у виді штрафу.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за вище встановлених обставин.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Також, у рішеннях у справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися у відкритий чи мовчазний спосіб від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і його основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії не тяжких, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Як убачається з обвинувального акта, у даному кримінальному провадженні обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, вказано щире каяття у вчиненому правопорушенні та активне сприяння розкриттю злочину. Проте, на думку суду, такі обставини носить лише формальний характер та не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушення, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к, від 19 липня 2018 року у справі № 134/890/17).

Однак, на думку суду, з поведінки обвинуваченого не вбачається дійсного, відвертого каяття. В судовому засіданні останній зазначає, що він кається, однак таке каяття носить механічний, вимушений характер та зазначається, на думку суду, лише для можливості мінімізувати покарання. Жодних доказів бажання виправити наслідки вчиненого обвинувачений не надав та такого з його поведінки не убачається. Вибачення у судовому засіданні обвинувачений не попросив.

Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема,  батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого  щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди (див. п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005). Однак, такого судом зі сторони обвинуваченого не встановлено.

Як встановлено у судовому засіданні, що не заперечувалося ані стороною захисту, ані представником потерпілого, обвинувачений та потерпілій у межах даного кримінального провадження не примирилися. Жодної матеріальної допомоги потерпілому не надав.

При цьому, суд враховує й те, що представник потерпілого суду пояснив, що обвинувачений дійсно звертався в усному порядку до потерпілого з питання відшкодування шкоди, проте, таке питання не було вирішене, оскільки потерпілий ще не сформував суму відшкодування, оскільки продовжує лікування.

Й хоча, позиція потерпілого є дивною та не зрозумілою у даному питанні, суд враховує те, що обвинувачений й не намагається відшкодувати хоча б будь-яку суму, ані на досудовому слідстві, ані в судовому засіданні.

Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, яка пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним (див. постанову Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 674/1608/17).

Однак, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази того, що обвинувачений надавав будь - яку допомогу органам досудового розслідування, при цьому вчинення ним останнього кримінального правопорушення було очевидним.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, те, що злочин є необережний.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

В судовому засіданні обвинувачений просив призначити йому покарання у виді штрафу та не позбавляти права керування транспортними засобами. Захисник підтримав думку обвинуваченого.

Прокурор просив призначити покарання у виді мінімального штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Представник потерпілого підтримав думку прокурора.

Проте, у цій справі, суд вважає, що призначення покарання у виді штрафу, не буде справедливим.

На сумку суду, навіть пояснення, які надавав обвинувачений в судовому засідання, були способом захисту, оскільки були не щирими, було видно, що обвинувачений говорив не від серця, при цьому, обвинувачений постійно намагався встановити із захисником зоровий контакт, намагаючись від нього отримати погодження, що можна говорити, а що ні. Звертає на себе увагу той факт, що навіть в дебатах та в останньому слові обвинувачений загалом обмежився фразами, що він підтримує захисника, замість того, щоб надати критичне осмислення своїм діям.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді обмеження волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, проте, з урахуванням думки прокурора, представника потерпілого, у мінімальній межі санкції статті.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Одночасно судом враховується те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним. Під час встановлення анкетних даних судом, ОСОБА_4 також зазначив, що він не працює.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховано думку потерпілого, однак, суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, позиції прокурора та представника потерпілого, які не наполягали на позбавленні волі обвинуваченого, те, що обвинувачений одружений, злочин є необережним, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування Суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд враховує наслідки від скоєння кримінального правопорушення та відношення обвинуваченого до скоєного.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність призначення, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами ближче до мінімального.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Згідно ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як убачається зі справи, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 19.09.2022 року накладено арешт на автомобіль "Опель" д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_10 .

Відповідно до ст. 170 ч. 1, 2 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Як установлено судом, цивільний позов у справі не заявлено, у судових дебатах жодна із сторін не висловила свою думку щодо арешту автомобіля та його подальшої долі, як заначив представник потерпілого, цивільних позов дійсно не заявлявся та лише у майбутньому буде вирішуватися питання можливості його подачі до суду.

Враховуючи викладене, підстав для подальшого перебування автомобіля під арештом немає, а тому арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 19.09.2022 року підлягає скасуванню.

Запобіжний захід щодо підозрюваного не обирався.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому основне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Початок іспитового строку відраховувати з дня ухвалення вироку суду.

Речові докази:

1)Медичну карту стаціонарного хворого № 1205 із КНП «КМКЛ 17» на ім`я ОСОБА_7 (на 21 арк.) та CD-R диск із рентгенівськими знімками у цифровому вигляді на ім`я ОСОБА_7 (1 шт.) - повернути медичному закладу.

2)копія карти виїзду швидкої медичної допомоги № 395712 А від 21.11.2021 на ім`я ОСОБА_11 із КНП «ЦЕМД та МК м. Києва» (на 1 арк.) – зберігати у матеріалах провадження.

3)Копію карти виїзду швидкої медичної допомоги № 7048-1 А від 02.09.2022 на ім`я ОСОБА_7 із КНП «ЦЕМД та МК м. Києва» (на 1 арк.) - зберігати у матеріалах провадження.

4)Автомобіль «Opel Vectra», р.н. НОМЕР_1 , та мотоцикл «Honda СВ 500», р.н. НОМЕР_2 , які зберігаються в умовах спеціального майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-Б – повернути власникам/володільцям.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 19.09.2022 року на автомобіль "Опель" д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_10 – скасувати.

Стягнути з  ОСОБА_4 судові витрати по справі – вартість проведеної експертизи в сумі 1887,80 гривень в дохід держави.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя                                                                 ОСОБА_1