Справа № 22ц-347/09 Головуючий у 1 інстанції - Савицька Н.В.
Категорія - 27 Доповідач - Здрилюк О.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 квітня 2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів: Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі - Савчук О.В.,
з участю пр-ків позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Шепель» до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики за апеляційною скаргою позивача - Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Шепель» на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2008 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2008 року в позові в даній справі відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення і постановити нове - про задоволення позову.
Вважає, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що протягом квітня-травня 2007 року між сторонами укладено сім договорів безпроцентної позики грошей, за якими відповідач передала, а позивач прийняв різні суми грошей, що стверджується відповідними квитанціями, виданими позивачем. Позивачем не заперечується фактичне отримання грошей від відповідача, а Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на правовідносини, які фактично виникли між сторонами, в зв'язку з чим суд не знайшов будь-яких порушень ст.ст.203, 215, 227, 1046, 1048 ЦК України, на які позивач покликався, як на підставу своїх вимог.
Заслухавши представників позивача, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно ст.ст.1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Із письмових договорів безпроцентної позики грошей (а.с.79-85) вбачається, що відповідач передала у власність, а позивач прийняв наступні грошові кошти:
- згідно договору № 1 від 03.04.2007 року - 70 000 грн.,
- згідно договору № 2 від 03.04.2007 року - 130 000 грн.,
- згідно договору № 3 від 03.04.2007 року - 156 000 грн.,
- згідно договору № 4 від 17.04.2007 року - 30 000 грн.,
- згідно договору № 5 від 27.04.2007 року - 77 130 грн.,
- згідно договору № 6 від 24.05.2007 року - 23 750 грн.,
- згідно договору № 7 від 24.05.2007 року - 44 563 грн..
Про отримання позивачем вказаних коштів, як безпроцентної позики грошей від відповідача свідчать відповідні копії прибуткових касових ордерів, виданих позивачем та відображення руху коштів по поточному рахунку і по касі позивача (а.с.13-15, 16-72).
Із позовних вимог вбачається, що позивач вважає, що договори позики мають бути визнані недійсними на підставі ст.ст.203, 215, 227, 1046, 1048 ЦК України тому, що не відповідають вимогам ст.ст.1, 4, 5, 18, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 700 від 29.05.2002 року «Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних».
Відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 цього ж Закону до ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Враховуючи наведене, покликання апелянта на порушення вказаного Закону, як на вимогу вирішення даного спору є безпідставним, оскільки цей Закон не поширюється на ті цивільно-правові відносини, які фактично виникли між сторонами і передбачені конкретною правовою нормою, а саме § 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України.
Згідно ст.1046 ЦК України обмежень за колом суб'єктів договір позики не має.
Крім того, при укладенні оспорюваних договорів позики жодна із сторін не порушила вимог ст.227 ЦК України, на яку покликається апелянт, оскільки отримання відповідного дозволу (ліцензії) в даному випадку не потребується.
Вірно судом першої інстанції не взято до уваги покликань позивача на п.1 ч.2 ст.1048 ЦК України, оскільки вказана норма закону регулює питання укладення договору між фізичними особами.
Також безпідставними є покликання апелянта на неврахування судом першої інстанції порушень постанови Кабінету Міністрів України № 700 від 29.05.2002 року «Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних», оскільки вказана постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1632.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивача - Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Шепель» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2008 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді