ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 688/1280/22

Провадження № 11-кп/4820/728/22

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача                         ОСОБА_1 ,

суддів                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря

судового засідання                 ОСОБА_4 ,

прокурора                                 ОСОБА_5 ,

засудженого                 ОСОБА_6 ,

захисника                                 ОСОБА_7 ,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ізяславського районного суду від 13 вересня 2022 року, -

в с т а н о в и л а:

        Ухвалою Ізяславського районного суду від 13 вересня 2022 року у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про перегляд вироку відмовлено.

       Відмовляючи у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить положенням ст.28 Конституції України, ст.7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і не може вважатися катуванням.

       Крім того, в національному законодавстві України відсутній порядок та дієвий механізм судового перегляду покарання щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

В поданій апеляційній скарзі, засуджений ОСОБА_6 просить змінити ухвалу Ізяславського районного суду від 13 вересня 2022 року та постановити нову, якою заяву засудженого задовольнити.

Вказує, що суд не дав належної оцінки висновкам викладеним у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні ЄСПЛ від 16 вересня 2021 року у справі «Качука та інші проти України», у якому засуджений ОСОБА_6 також був заявником.

Суд відмовився застосувати вимоги Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у її розумінні, викладеному в рішеннях Європейського суду, стосовно того, що засуджений до довічного позбавлення волі має право з самого початку відбування покарання знати, коли його строк може бути переглянутий та на підставі яких критеріїв. Крім того, засуджений довічно не повинен продовжувати відбувати покарання, якщо відповідні «пенологічні підстави» перестали бути актуальними.

Суд прийшов до помилкового висновку про те, що застосування таких рішень є недоцільним, оскільки на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести зміни до законодавства на усунення встановлених судом порушень.

Рішення ЄСПЛ та Конвенція становлять невід`ємну частину національного законодавства, є джерелом права та мають вищу юридичну силу, ніж національне законодавство, а тому для їх застосування не обов`язково вносити зміни до законів України.

На виконання рішень ЄСПЛ проти інших країн Україна не обов`язково повинна приймати закони.

Національний суд не може відмовити у задоволенні клопотання, яке ґрунтується на Конвенції та практиці ЄСПЛ.

Суд послався на відсутність у нормах законів України механізму звільнення засудженого від довічного позбавлення волі чи його заміни більш м`яким покаранням, чим порушив міжнародний договір та право ОСОБА_6 , передбачене ст.28 Конституції України.

Суд не взяв до уваги, що інститут помилування не задовольняє вимог ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Помилковим є висновок суду про те, що саме по собі покарання у довічного позбавлення волі не може вважатися катуванням, не суперечить ст.28 Конституції України, ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не було визнане Європейським судом з прав людини катуванням.

Адвокат ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі також просить змінити ухвалу Ізяславського районного суду від 13 вересня 2022 року та постановити нову, якою заяву засудженого задовольнити.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 виклав доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_6 .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого  ОСОБА_6  та його захисника ОСОБА_7  на підтримку доводів, поданих   апеляційних скарг, думку прокурора про законність та обґрунтованість ухвали, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

       З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2005 року, зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2013 року, за ст. 93 п.п. «а», «з», «и», «і» КК України в редакції 1960 року, ст. 215-3 ч. 3 КК України в редакції 1960 року, ст. 187 ч. 3, ст. 257 КК України, ст. 70 КК України, ст. 70 ч. 4 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

       Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про приведення міри його покарання у відповідність до Конституції України.

       В обґрунтування поданої заяви засуджений зазначав, що міра його покарання (довічне ув`язнення) прямо порушує вимоги ст.28 Конституції України, а також ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конституційним Судом України покарання у виді довічного позбавлення волі без права і можливості умовно-дострокового звільнення та пом`якшення покарання прирівняне до катувань.        

       Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить положенням ст.28 Конституції України, ст.7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і не може вважатися катуванням.

       Такий висновок суду першої інстанції є правильними та ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального закону.

       Згідно положень ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

       Стаття 7 Конвенції передбачає, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

       За ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

       У ст.51 КК України визначені види покарань.

       Так згідно п.п. 11, 12 вказаної статті до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань, як:  позбавлення волі на певний строк;  довічне позбавлення волі. 

       Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 липня 2020 року (справа № 1-42/2004, провадження № 13-87зво19) з урахуванням національного законодавства та практики Європейського Суду з прав людини дійшла такого висновку - а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄКПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄКПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції.

       Отже, враховуючи, що законодавство України (КК України) передбачає такий найсуворіший вид покарання, як довічне позбавлення волі за вчинення особливо тяжких злочинів, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить положенням ст.28 Конституції України, ст.7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і не може вважатися катуванням.

       За таких обставн суд обгрунтовано відмовив у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про приведення міри його покарання у відповідність до Конституції України.

При прийнятті ухвали суд першої інстанції всебічно дослідив матеріали провадження, проаналізував норми національного законодавства, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Конституційного суду №6-(ІІ)/2021 від 16.09.2021, практику Європейського суду з прав людини, у тому й числі рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Пєтухов проти України», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та прийняв законне рішення.

       З урахуванням викладеного безпідставними є доводи апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про те, що суд: не дав належної оцінки висновкам викладеним у рішеннях Європейського суду з прав людини; відмовився застосувати вимоги Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у її розумінні, викладеному в рішеннях Європейського суду; та про помилковість висновку суду про те, що покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатися катуванням, не суперечить ст.28 Конституції України, ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не було визнане Європейським судом з прав людини катуванням.

       Не впливають на законність ухвали суду твердження апеляційних скарг про те, що Конституційним Судом України покарання у виді довічного позбавлення волі без права і можливості умовно-дострокового звільнення та пом`якшення покарання прирівняне до катувань.

       Рішенням Конституційного Суду №6-(ІІ)/2021 від 16.09.2021 частину першу статті 82 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в тім, що вона унеможливлює її застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

На виконання рішення Конституційного Суду №6-(ІІ)/2021 Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» № 2690-IX від 18 жовтня 2022 року (набрав чинності 06.11.2022) внесені зміни у ст. 82 КК України, яка визначає умови заміни покарання або його невідбутої частини більш м`яким, та до ст.31 КПК України.

       З урахуванням внесених змін Законом № 2690-IX ч.1 ст. 82 КК України передбачає можливість заміни судом покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покаранням за умов визначених у вказаній статті.

Отже, з прийняттям Закону № 2690-IX на законодавчому рівні України визначений порядок та умови заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання.

       Разом з тим на час розгляду судом першої інстанції заяви засудженого ОСОБА_6 система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не була реформована, зміни до законодавства не були внесені та в національному законодавстві України був відсутній порядок та дієвий механізм судового перегляду покарання щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

        Ухвала суду є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.407, 418, 419, 537-539 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

        Ухвалу Ізяславського районного суду від 13 вересня 2022 року про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про перегляд вироку, залишити без змін, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

        Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: