Справа  № 752/4680/22                                        Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Провадження  № 11-кп/824/3196/2022                                                  Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.286-1 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі: 

головуючого судді               ОСОБА_2 ,

суддів                                    ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі                                    ОСОБА_5 ,

за участю

прокурора                             ОСОБА_6

обвинуваченого                   ОСОБА_7

захисника                             ОСОБА_8

представника потерпілої    ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року, потерпілої ОСОБА_10 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бердичів, з вищою освітою, не працюючого, пенсіонера, не одруженого, ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 3 (три) роки.

Ухвалено строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з 27 липня 2022 року.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_7 задоволено частково у частині матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 30273 (тридцять тисяч двісті сімдесят три) гривні 18 копійок на відшкодування матеріальних збитків та 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

Обрано ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно.

Арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року, на автомобіль «Suzuki Grand Vitara» д.н.з. НОМЕР_2 – скасовано.

Цим же вироком вирішено питання щодо відшкодування процесуальних витрат, а також щодо речових доказів.

Згідно вироку суду ОСОБА_7 засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, вчиненого за наступних обставин.

ОСОБА_7 13.12.2021 року приблизно о 17 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем марки «Suzuki Grand Vitara», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по проїзній частині Столичного шосе в м. Києві зі сторони вулиці Генерала Матикіна в напрямку міста Обухова в другій смузі, при наявних двох смугах для руху в попутному напрямку та двох смугах для руху в зустрічному напрямку, зі швидкістю 77,40 ± 3,10 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість в населених пунктах понад 50 км/год, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_10 , порушуючи п.п. 2.3(б). 2.9 (а), 12.1, 12.4 та 18.4 Правил дорожнього руху України, не вибрав безпечну швидкість, не зменшив швидкість свого автомобіля аж до його зупинки, продовживши свій рух, не переконався у відсутності пішоходів на пішохідному переході та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка на той час рухалась через проїзну частину на нерегульованому пішохідному переході, розташованому в м. Києві на Столичному шосе біля зупинки громадського транспорту «Пансіонат «Сокіл».

Внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 вказаних вище ПДР України, в результаті наїзду автомобілем, ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості: закриту травму правого стегна у вигляді уламкового перелому середньої третини діалізу правої стегнової кістки, закриту травму лівого стегна у вигляді фрагментарного перелому діафізу лівої великогомілкової кістки (зі зменшенням уламків); перелому діафізу лівої малогомілкової кістки.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 22825 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять п`ять) гривень 20 копійок на відшкодування витрат правової допомоги.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, захисником обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокатом ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу, у якій він просить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року змінити в частині призначеного покарання. Застосувати ст.69 КК України та призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання, яке не передбачене санкцією ч.1 ст.286-1 КК України, у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 (п`ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп. В решті вирок залишити без змін. Скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року.

Мотивуючи свої вимоги зазначає, що сторона захисту не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначеного виду покарання, а також повністю не погоджується з ухвалою.

Захисник вказує, що призначене покарання за видом та мірою не відповідає особі обвинуваченого та встановленим фактичним обставинам справи. Адже під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції були встановлені ряд доказів, які підтверджують наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та які судом першої інстанції не були повною мірою враховані під час ухвалення вироку.

Наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, а також фактично встановленими обставинами та поясненнями обвинуваченого, підтверджується поведінка ОСОБА_7 , який щиро жалкує про скоєне і є послідовною протягом усього часу кримінального провадження. Позиція обвинуваченого ОСОБА_7 з першого дня ДТП, щодо визнання вини у повному обсязі у скоєнні злочину залишається незмінною та не обмежується простим визнанням факту та пояснень про обставини його вчинення. Крім того, наявними доказами підтверджується, що щире каяття ОСОБА_7 характерне тим, що воно засноване на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки через визнання та готовність нести відповідальність. Також встановлено, що ОСОБА_7 надавав матеріальну допомогу потерпілій.

Проте, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_7 не було в повній мірі враховано докази, які характеризують особу обвинуваченого, а також інші обставини, які впливають на призначення покарання.

У матеріалах кримінального провадженні відсутні докази, а також такі докази не були надані стороною обвинувачення, які б свідчили про те, що поведінка обвинуваченого до та після ДТП свідчила про його суспільну небезпечність на вулицях міста, що на думку захисника, ще раз свідчить про те, що обране покарання є занадто суворим при обставинах, встановлених судом першої інстанції.

Суд першої інстанції, хоча й послався на обставини провадження, однак не врахував в повній мірі вищенаведені обставини, а саме, що обвинувачений повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, щиро кається, неодноразово вибачався перед потерпілою, обвинувачений добровільно відшкодував спричинену шкоду, і дуже жалкує, що внаслідок збігу обставин він вчинив цей злочин, злочин вчинений вперше та з необережності, без обставин, які обтяжують покарання.

У зв`язку з наведеним, захисник стверджує, що недоцільно призначати ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавленні волі на 1 рік 6 місяців, оскільки воно є явно несправедливим та не відповідає меті його призначення, одночасно є достатньо підстав замінити ОСОБА_7 призначене покарання на більш м`яке в порядку ст.69 КК України.

Обґрунтовуючи свої доводи щодо незаконності ухвали суду, захисник вказує на недоведеність витрат на отримання правничої допомоги, які задоволені оскаржуваною ухвалою, належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, потерпілою ОСОБА_10 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року скасувати в частині призначеного покарання та в частині відшкодування шкоди.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити повністю. Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 : моральну шкоду в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, матеріальну шкоду в розмірі 762000,00 (сімсот шістдесят дві тисячі гривень), судові витрати в сумі 68475,60 (шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять гривень шістдесят копійок) та вартість витрат на прибуття представника позивача у судове засідання в розмірі 3080,00 грн.

Мотивуючи свої доводи зазначає, що їй надана ІІ група інвалідності. Вказане погіршення стану здоров`я відбулося саме через скоєне обвинуваченим ДТП. Крім того, потерпіла втратила роботу, її звільнено за станом здоров`я, а відтак вона втратила свій щомісячний дохід. Тобто, після вчиненого кримінального правопорушення обвинуваченим, стан здоров`я та якість життя потерпілої значно погіршилось.

Для відновлення її порушеного права є необхідність у задоволенні вимог про стягнення з відповідача завданої їй матеріальної шкоди.

Так, апелянт вказує, що матеріальна шкода дорівнює вартості проведених операцій, придбання ліків і засобів для цього, вартості лікування, реабілітації та догляду, вартості обстежень чоловіка для допуску його для догляду у період пандемії, тобто 720000 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями, квитанціями та виписками. Судом не враховано, що для прибуття на процедури і навіть до залу суду потерпілій знадобився спецтранспорт.

Вартість прибуття складає 850 гривень в один кінець. Тобто, виписка з лікарні, виїзд до реабілітолога та на обстеження до спеціалістів, виїзд в судове засідання, виїзд на реабілітацію до закладу охорони здоров`я, загалом складає 13600 гривень.

Реабілітація і лікування після лікарні складає 423640 гривень. Заплановано проходження ще чотирьох курсів реабілітації по 10 днів, загальною вартістю 95200 гривень і після цього має бути вартісне обстеження та вирішено питання щодо повторної операції і відновлення функцій ходи і функцій рухового апарату.

Таким чином, потерпіла вже понесла витрати на лікування і перевезення до лікування в сумі 437240,00 грн. і має ще понести 95200 грн. та вартість обстеження і операцій приблизно 157287 грн.

Крім цього, потерпіла вимушена у судовому порядку доводити свої витрати, вчиняти дії на свій захист витрачатися на правову допомогу, що вже становить 84000 грн.

У потерпілої був щомісячний заробіток в сумі 5400 грн., стале життя, плани на майбутнє, тобто позивач не отримала дохід за період лікування та реабілітації в сумі  48600 грн. Соціальна виплата потерпілій і досі не призначена.

Вказані обставини залишено поза увагою суду першої інстанції і призначено суму матеріального відшкодування, що у декілька десятків разів менше ніж витрачена сума позивачем.

Оскільки страхова компанія не відшкодувала шкоду, завдану потерпілій і не може відшкодувати через припинення діяльності, моральну і матеріальну шкоду має відшкодувати завдавач такої шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_10 , суд не врахував, що внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які за своїм характером  відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричиняють розлад здоров`я, пов`язаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (33 %), через що зазнала фізичного болю, а також зазнала та зазнає сильних душевних страждань та переживань, змушена була повністю змінити свій звичний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також, що жодна майнова компенсація практично не в змозі відновити попередній стан, який існував до ДТП, повернути її працездатність, дітородну функцію, тощо.

На думку потерпілої, враховуючи характер заподіяної моральної шкоди, характер і об`єм моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, моральне відшкодування слід визначити в межах позовних вимог у розмірі 1000000 гривень.

Апелянт також вказує на необхідність заміни м`якого покарання обвинуваченому на більш суворе. На думку потерпілої, крім того, що обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою вину, жодним документом в матеріалах справи не підтверджено його щире каяття. Щодо часткового відшкодування шкоди, то з часу передачі справи до суду обвинувачений потерпілій жодної копійки не відшкодував, жодної допомоги не надав. Все що ним здійснено – здійснено в перший місяць лікування потерпілої і не в повному обсязі. Отже, судом першої інстанції безпідставно враховану пом`якшуючу обставину – щире каяття.

Судом не враховано позицію потерпілої, яка в своїй позовній заяві зазначила, що має претензії матеріального та морального характеру до ОСОБА_7 і що останній не відшкодував їй шкоду в повному об`ємі.

Крім того, апелянт зазначає, що вартість наданих ОСОБА_10 правничих послуг у даній справі складає 68475,60 грн., а вартість витрат на прибуття представника позивача у судове засідання складає 3080,00 грн.

На підтвердження сплати вказаної суми за договором позивачем до матеріалів справи надано: копія договору про надання послуг адвоката разом з додатком №1 до договору, копія свідоцтва про право на зайняття  адвокатською діяльністю, ордер, та додається до матеріалів справи: замовлення клієнта, акт про надання правничих послуг, рахунок та інші докази на підтвердження понесених витрат – квитанції на підтвердження того, що адвокатом ОСОБА_9 по справі отримано гонорар за надання правничих послуг у даній справі.

Вказане є підставою для ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 68475,60 грн. та витрат на прибуття представника позивача у судове засідання в сумі 3080,00 грн.

Також, апелянт вказує, що оскільки ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286-1 КК України, він не підлягає звільненню від відбування покарання з випробуванням чи призначенню більш м`якого покарання.    

Потерпілою ОСОБА_10 подано заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 , в яких вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника та задовольнити її апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи свої доводи вказує на необґрунтованість апеляційних вимог захисника та зазначає мотиви аналогічні мотивам її апеляційної скарги.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокатом ОСОБА_8 подано заперечення на апеляційну скаргу потерпілої, в яких він просить апеляційну скаргу потерпілої/цивільного позивача ОСОБА_10 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року залишити без задоволення в повному обсязі.

Захисник вказує, що зважаючи на особу обвинуваченого, міра покарання, яку просить потерпіла у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі є занадто суворою і точно не відповідає вимогам ст.ст.65, 66 КК України.

Крім того, захисник звертає увагу, що сторона захисту в жодному разі не оскаржує прийняте рішення Голосіївського районного суду м. Києва в частині стягнення на користь потерпілої розміру моральної та матеріальної шкоди, та вважає встановлені розміри такими, що є співмірними, справедливими та достатніми.

Однак потерпіла/цивільний позивач, подаючи апеляційну скаргу знову ж таки повертається до раніше заявлених розмірів матеріальної та моральної шкоди, при цьому не надавши належних, достатніх та допустимих доказів завданої шкоди, що спостерігалось і при розгляді справи в суді першої інстанції.

Заявлений цивільним позивачем розмір матеріальної шкоди в розмірі 762000 грн. не підлягає стягненню у зв`язку з відсутністю доказів заявлених витрат, разом з тим сторона захисту визнає вже встановлений у вироку суду першої інстанції розмір завданої та підтвердженої матеріальної шкоди, що становить 30273, 18 грн.

Сторона захисту також не заперечує та повністю визнає призначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, відповідно вважає його таким, що співмірний з реальними можливостями обвинуваченого ОСОБА_7 , а також справедливим та достатнім для задоволення потреб потерпілої ОСОБА_10 , а тому просить залишити призначений розмір відшкодування в розмірі 100000 грн. задля компенсації моральної шкоди без змін.

Також захисник вказує на недоведеність витрат на отримання правничої допомоги в розмірі 68475,60 грн., про які заявляє потерпіла ОСОБА_10 , належними та допустимими доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали свою апеляційну скаргу та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги потерпілої, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, доводи представника потерпілої ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційні вимоги потерпілої та вважали апеляційну скаргу захисника обвинуваченого необґрунтованою, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потерпілої слід задовольнити частково, а апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволеннюіз наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано не в повній мірі.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.286-1 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких необережних злочинів, обставини скоєння кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, даних про притягнення до адміністративної відповідальності не має, під наркологічним та психіатричним наглядом не перебуває, пенсіонер, має постійне місце реєстрації та проживання, за якими характеризується позитивно, обставинами, що пом`якшують покарання суд першої інстанції визнав - щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, часткове добровільне відшкодування завданих збитків, і відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Посилання в апеляційній скарзі потерпілої на те, що судом першої інстанції необґрунтовано враховано щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання, колегія суддів вважає безпідставним. Адже під час судового розгляду вказаного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, повідомив обставини вчинення ним кримінального правопорушення та висловив жаль з приводу скоєного. Обставини, які б вказували на його нещирість, на думку колегії суддів, відсутні.

Крім того, на думку колегії суддів, той факт, що обвинуваченим не в повному обсязі на час розгляду кримінального провадження відшкодовано шкоду сам по собі не може свідчити про відсутність щирого каяття.

Враховуючи вказані обставини, на думку колегії суддів, районний суд дійшов вірного висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства та обґрунтовано призначив йому покарання, у межах санкції ч.1 ст.286-1 КК України у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, яке відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації.

Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 щодо необхідності застосування положень ст.69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, то на думку суду апеляційної інстанції, вони є необґрунтованими.

Згідно із ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (неменше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Разом з тим необхідно встановити не лише їх наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.  

Дійсно, судом встановлена наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , зокрема щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, часткове добровільне відшкодування завданих збитків.

Проте, наявність даних обставин не дає достатніх підстав для застосування положень ст.69 КК України та призначення більш м`якого покарання ніж передбачено санкцією ч.1 ст.286-1 КК України, зокрема зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки. Обвинувачений ОСОБА_7 керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив Правила дорожнього руху та здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_10 , яка отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження та змушена проходити тривале лікування.  

Зважаючи на вказані обставини, а також враховуючи дані щодо особи обвинуваченого, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як видно із матеріалів кримінального провадження, 18 травня 2022 року потерпілою ОСОБА_10 пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_7 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 762000 гривень 00 копійок, моральної шкоди в сумі 1000000 гривень.

Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна протиправними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла.

Пунктами 6, 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року передбачено, що при розгляді кримінальної справи суд зобов`язаний на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв`язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам. Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Районним судом вірно встановлено, що у результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_10 була спричинена шкода здоров`ю у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості, після чого остання понесла матеріальні витрати під час лікування. Докази, які були надані потерпілою та її представником під час розгляду цього кримінального провадження підтверджують суму витрат на лікування та придбання медикаментів у розмірі 30273 грн. 18 коп., будь-яких інших доказів на підтвердження інших витрат, зокрема витрат на реабілітацію, а також транспортних витрат у більшому розмірі, у розпорядження місцевому суду надано не було.

Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції в повному обсязі не враховано характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала ОСОБА_10 , ступінь тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, обставини їх спричинення, стан її здоров`я, її переживання з приводу вчиненого обвинуваченим, справедливість та реальність позовних вимог. Зокрема те, що у зв`язку із отриманими травмами потерпіла пройшли тривалий період лікування та реабілітації, була змушена звільнитися з роботи та перебувати вдома, не могли і не може на даний час нормально пересуватися, потребує сторонньої допомоги, що істотно ускладнило її повсякденне життя та порушило нормальні соціальні зв`язки.

Із огляду на це, колегія суддів вважає, що розмір суми відшкодування моральної шкоди, який необхідно стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 підлягає збільшенню до 250 000 гривень, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Що стосується висновку експерта №2410/22/1 від 24 жовтня 2022 року, відповідно до якого встановлено можливий орієнтовний розмір грошової компенсації потерпілій за завдані страждання в розмірі 182,25 мінімальних заробітних плат, то суд апеляційної інстанції вважає, що вказаний висновок лише орієнтує суд у розмірі моральної шкоди і відповідно до ч.10 ст.101 КПК України не є обов`язковим для суду, при тому що розмір моральної шкоди має присуджуватися виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Щодо доводів апеляційних скарг потерпілої та захисника про неправильне вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла до таких висновків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_10 та її представник ОСОБА_9 заявляли вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 68475,60 грн. та вартість витрат на прибуття у судове засідання у розмірі 3080,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги представником потерпілої – адвокатом ОСОБА_9 було надано розрахунки витрат на правову допомогу, які наведені в акті виконаних робіт, з яких вбачається, що на надання професійної правничої допомоги було витрачено 69 год. часу, а саме: зустріч, правова консультація, узгодження правової позиції 10 год. на суму 9924,00 грн, отримання доказів для позовної заяви, виготовлення копій документів 10 годин, на суму 9924, 00 грн., представництво потерпілої на стадії досудового слідства, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження 18 годин на суму 17863,20 грн., підготовка та подання цивільного позову у кримінальному провадженні за підписом клієнта і його погодження, підготовка та подання відповіді на відзив, процесуальних клопотань, заяви про відшкодування судових витрат – 22 години на суму 21832,80 грн., участь в судових засіданнях і судове представництво потерпілої ОСОБА_10 у справі на стадії розгляду справи в суді першої інстанції 9 годин на суму 8931,60 грн.

Так, правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного вище Закону).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконання робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі 607/4341/20).

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст.91 КПК України).

Суд першої інстанції розглянувши заяву представника потерпілої ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_9 частково задовольнив їх вимоги та стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 22825 гривень 20 копійок на відшкодування витрат на правову допомогу, врахувавши вищевказані положення чинного законодавства та визнавши заявлені потерпілою та її представником вимоги завищеними.

Свої висновки суд першої інстанції належним чином обґрунтував зазначивши, необхідним є час на надання: витрат на правову консультацію та узгодження правової позиції – 3 години, підготовку та подання процесуальних документів – 4 години, врахувавши стаж адвоката у галузі права, складність справи, та дійшов вірного висновку, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, суду першої інстанції не було надано будь-яких доказів на підтвердження витребування адвокатом доказів для підготовки позовної заяви.

Щодо представництва потерпілої на стадії досудового слідства і ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, то колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що 18 годин надто завищені для даної справи та вірно прийшов до висновку, що в цій частині витрати підлягають стягненню за 9 годин. Також, суд першої інстанції правильно встановив, що витрати за участь у судових засіданнях підлягають стягненню на 7 годин, оскільки це підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, будь-яких доказів понесених витрат на прибуття представника потерпілої у судове засідання.

Враховуючи вищевказане, на думку апеляційного суду, розмір витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню за ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року, відповідає критерію реальних адвокатських витрат із ціною, визначеною з урахуванням обставин кримінального провадження та майнового стану обвинуваченого.

За таких обставин, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 слід задовольнити частково та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої моральну шкоду в розмірі 250000 гривень, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 – залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 – задовольнити частково.

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року відносно ОСОБА_7 в частині цивільного позову змінити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.

В інший частині вирок залишити без змін.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року – залишити без змін.

Головуючий:

Судді: