Справа № 305/399/22

Провадження по справі 2/305/337/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.11.2022 року                                                                        м. Рахів

       Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: судді Попової О.М., при секретарі судового засідання        Орос С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Великобичківська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Великобичківська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , згідно витягу про реєстрацію права власності на державне майно, індексний номер витягу 13504047 від 08.02.2007 року, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 . Згідно виписки по господарської книги № 18 виданої виконкомом Великбичківської селищної ради села Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області від 02.03.2022 року та довідки № 113 в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 , що є власником будинку, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , колишня дружина, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , син колишньої дружини, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак колишня дружина позивача (Рішення Рахівського районного суду № 305/2003/19 про розірвання шлюбу) ОСОБА_2 та її син від першого шлюбу ОСОБА_3 , не проживають у житловому приміщенні позивача протягом двох років, про що складений акт про проживаючих осіб в даному приміщенні від 04.02.2022 року, депутатом с. Верхнє Водяне – ОСОБА_4 , і як засвідчено довідкою виданою виконавчим комітетом Великобичківської селищної ради № 72 від 04.02.2022 року станом на сьогодні в будинку фактично не проживають протягом двох років.

Відповідачі не проживають в даному будинку, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в будинку не мають і взагалі будинком вони не цікавляться, ніякого інтересу до будинку не проявляють. Так колишня дружина позивача ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 , фактично два роки проживають окремо з другим чоловіком, ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 , що засвідчено Актом обстеження матеріально побутових умов.

Факт реєстрації відповідачів порушує право позивача, на вільне розпорядження і користування майном.

Враховуючи викладене позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом, в якому просить Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі в судове засідання повторно не з`явились, жодних заяв чи клопотань від них не надходило. Враховуючи, що відповідачі про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується оголошенням про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно копії Свідоцтва про право власності на нерухомк майно серії НОМЕР_1 від 15.01.2007 року, на праві приватної власності ОСОБА_6 належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1.

Згідно з: копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 виданим Рахівським РВ УМВС України в Закарпатській області від 23.07.1999 року; копією Будинкової книги для прописки громадян, що проживають; Акту обстеження матеріально-побутових умов; довідки виданої виконкомом Великобичківської селищної ради села Верхнє Водяне, № 72 від 04.02.2022 року, встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до: копії Будинкової книги для прописки громадян, що проживають; Акту обстеження матеріально-побутових умов; довідки виданої виконкомом Великобичківської селищної ради села Верхнє Водяне, № 72 від 04.02.2022 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані але не проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Також згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов, відповідачі, зі слів сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не з`являлись та не проживають за вищевказаною адресою протягом 2 років. Згідно з копією рішення Рахівського районного суду Закарпатської області справа № 305/2003/19 від 04.12.2019 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано шлюб.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.

Відповідачі за місцем своєї реєстрації не проживають понад рік, будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на її утримання не сплачують, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої реєстрації відповідачів у будинку позивача наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідачів такими, що втратили право користування вищевказаним будинком.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не заявляв вимог про стягнення з відповідача на його користь судовий збір, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Великобичківська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового засідання, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 23 листопада 2022 року.

       Суддя                                                                        О.М.Попова