Номер провадження: 22-ц/813/8374/22

Справа № 523/2732/22

Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.

Доповідач Полікарпова О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі

головуючого        судді                Полікарпової О.М.,

суддів:                                Базіль Л.В., Ігнатенко П.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

встановив

15 лютого 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5 000 грн.

Позов було мотивовано тим, що 09.10.2014 року сторони уклали шлюб, до реєстрації шлюбу у них народилась дитина ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 08.02.2008 року.

11 листопада 2021 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 було розірвано.

Дитина проживає разом з позивачкою, відповідач лише частково бере участь у вихованні та утриманні дитини, що змусило її звернутись до суду.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000 гривень, щомісячно, починаючи з дати подання позову, а саме з 15.02.2022 року, і до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. на користь держави.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із наведеним рішенням, адвокат Тищенко С.Ю., діючий від імені ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким повернути позовну заяву позивачці, а у разі наявності підстав для ухвалення нового рішення - призначити аліментів на гарантованому законом рівні, у фіксованому розмірі 1300-1400 грн. на місяць. Стягнути з позивача суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що:

- суд порушив норми процесуального права, розглянувши позовну заяву, яка не підписана позивачкою;

- суд не прийняв до уваги наявність у відповідача інших утриманців, обмеження відповідача у працездатності;

- твердження позивача про те, що відповідач не приймає участі в утриманні дитини не відповідають дійсності, при тому, що самою позивачкою не доведено її витрати на утримання дитини.

10 листопада 2022 року на електрону пошту апеляційного суду від представника ОСОБА_6 – адвоката Сторожука Д.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому адвокат просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та покласти витрати на правову допомогу на скаржника, виходячи з наступного:

- питання щодо відповідності поданої ОСОБА_7 позовної заяви вимогам ЦПК України вже було вирішено судом першої інстанції;

- факт втрати відповідачем роботи ним не підтверджено, а надані скаржником документи підтверджують лише отримання ним допомоги у вигляді компенсації за надання соціальних послуг;

- відповідачем не доведено факт перебування у нього на утриманні матері та неможливість його працевлаштування.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження за скаргою адвоката Тищенка С.Ю., діючого від імені ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2022 року було відкрито в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню на користь позивачки на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір аліментів не є надмірним та є об`єктивним, з огляду на вимоги закону щодо прожиткового мінімуму дитини відповідного віку та принципу рівності батьків у питанні утримання дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, з 09 жовтня 2014 року по 11 листопада 2021 року.

14.07.2011 року, до реєстрації шлюбу у них народилась дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 08.02.2008 року.

Відповідно до акту про проживання від 10.02.2022 року, який засвідчений членами правління ЖБК «Ленінський», ОСОБА_3 проживає разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 офіційно працевлаштований у ФОП ОСОБА_8 , має стабільний дохід, який складає після сплати податків 5444,80 грн. на місяць (а.с.40).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олссон проти Швеції" (N 2) від 27 листопада 1992 року, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Приписами статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві. Зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

У відповідності до роз`яснень, наданих у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов`язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.

Так, факт здійснення витрат на утримання дитини, зокрема на потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей, особою, з якої вона проживає, презюмується.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, і стаття 182 СК України не встановлює обов`язку доведення тим подружжям, з ким проживає дитина, здійснення на неї витрат.

Зауваження адвоката Тищенка С.Ю. про перебування на утриманні у відповідача матері та його обмежену працездатність, на думку апеляційного суду, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач, зазначаючи про перебування на його утриманні матері, яка має інвалідність, а також факту власної обмеженої працездатності та втрати роботи, повинен був довести відповідні обставини, проте належних та допустимих доказів на їх підтвердження протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції не надав.

Так, долучена до апеляційної скарги довідка про отримання допомоги підтверджує лише факт перебування матері відповідача на обліку в управлінні соціального захисту та отримання відповідачем допомоги - компенсації за надання соціальних послуг, втім, як було слушно зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, жодних доказів втрати роботи, обмеження працездатності відповідача представником скаржника надано не було.

Наявні у справі медичні документи, надані відповідачем у суді першої інстанції, з огляду на їх фрагментарність та відсутність у суду спеціальних медичних знань, не можуть вважатись належними та достатніми доказами на підтвердження обмеженої працездатності ОСОБА_1 .

Додатково апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану когось із них. Тож зміна матеріального стану відповідача після визначення судом розміру аліментів, що підлягають стягненню не є підставою для зміни визначеного судом першої інстанції розміру аліментів в порядку апеляційного перегляду рішення суд першої інстанції.

Даючи оцінку посиланням адвоката Тищенка С.Ю. на відсутність підпису позивачки у поданій нею позовній заяві, апеляційний суд зважує на таке.

Так, дійсно відповідно до вимог п.1 ч.4 ст. 185 ЦПК України відсутність підпису на позовній заяві є підставою для повернення позовної заяви, втім, приймаючи до уваги наявність підписів ОСОБА_6 на долучених до позовної заяви копіях документів та її подальшу участь у розгляді справи у суді першої інстанції, що усуває сумніви у її волевиявленні та заінтересованості у вирішенні питання про стягнення аліментів. З огляду на викладене, вважає встановлене порушення судом процесуального права таким, що не є безумовною підставою для скасування правильного по суті оскаржуваного рішення.

Наведене узгоджується і з висновком зробленим Верховним Судом у складі Великої Палати в постанові від 21 березня 2018 у справі № 235/3619/15-ц у якому суд з посиланням на рішення Європейського суду у справі «Сутяжник проти Росії» зазначив, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив

Апеляційну скаргу адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду                                О.М. Полікарпова

Л.В. Базіль

П.Я. Ігнатенко