ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.07.06 м. Київ 28/168-11/107-49/158-А
За позовом | Приватного підприємства «Селдом» |
до | Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва |
про | визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. |
Суддя Митрохіна А.В.
Секретар Дмитрук О.В.
Представники:
від позивача | Лаврик В.Н. –директор (дов. в справі) |
від відповідача | Унинець А.М. –держ. под. інспектор (дов. в справі) |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.07.2006 р. о 16 год. 40 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом‘янському районі м. Києва № 000121701/3 від 22.09.2003.
Доповненнями до позовної заяви від 07.05.2004 позивач уточнив позовні вимоги та просить податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом‘янському районі м. Києва № 000121701/3 від 22.09.03 визнати недійсним в частині донарахування податкового зобов’язання по прибутковому податку у сумі 3 160,26 грн. (1 053,42 грн. основного платежу та 2 106,84 грн. штрафних санкцій (фінансових) санкцій).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2004 у справі № 28/168, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2004, позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом‘янському районі м. Києва №000121701/3 від 22.09.2003 в частині визначення податкового зобов’язання по прибутковому податку у сумі 3 160,26 грн. (1 053,42 грн. основного платежу та 2 106,84 грн. штрафних санкцій (фінансових) санкцій).
Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2005 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2004 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2004 у справі № 28/168 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційна інстанція вказала на необхідність визначення часу здійснення позивачем виплат Стаценку В.В. за угодою № 08/1 від 28.08.1999 витрат на відрядження, що є суттєвою обставиною для визначення валових витрат позивача у спірний період і дотримання або порушення позивачем податкового законодавства а також правомірність ос пореного позивачем податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 28/168-11/107.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2005 р. у справі № 28/168-11/107, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2005 р., позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом‘янському районі м. Києва №000121701/3 від 22.09.2003 в частині визначення податкового зобов’язання по прибутковому податку у сумі 3 160,26 грн. (1 053,42 грн. основного платежу та 2 106,84 грн. штрафних санкцій (фінансових) санкцій).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2005 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2005 р. у справі № 28/168-11/107 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційна інстанція вказала на необхідність з’ясування того, чи нараховувалась та виплачувалась Стеценку В.В. за спірний період заробітна плата, чи утримані з його заробітку податки та інші обов’язкові платежі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2006 справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 28/168-11/107-49/185-А.
При повторному розгляді справи позивач повністю підтримав позовні вимоги, заявлені при попередньому розгляді справи, а також надав додаткові пояснення та докази на виконання вказівок Вищого адміністративного суду України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого позивачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам. Позивач вважає, що ним правомірно були відшкодовані Стаценку В.В., з яким позивачем була укладена трудова угода від 28.08.1999, затверджена 08.09.1999, витрати на відрядження за період з 28.08.1999 по 19.09.1999 за авансовим звітом від 01.12.1999. А тому донарахування позивачу податкового зобов’язання по прибутковому податку до застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій вважає безпідставним.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що статтею 26 ЦК УРСР, чинного на момент реєстрації позивача, було визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження статуту або положення та державної реєстрації статуту. На підставі викладеного відповідачем заперечується можливість прийняття на роботу працівника, укладення з ним трудової угоди та направлення працівника у відрядження з метою виконання угод, і, відповідно, можливість відшкодування працівнику витрат на відрядження. А тому оспорюване податкове повідомлення-рішення відповідач вважає підставним та таким, що прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства (відзив на позов).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №000121701/3 від 22.09.2003 згідно з пп. “б” пп.4.2.2 ст.4 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” та згідно ст.ст. 2, 11, 12, пп. ”а” п.2 ст.19 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” позивачу визначено податкове зобов’язання по прибутковому податку у сумі 3 169,92 грн. (1 056,64 грн. основного платежу та 2 113,28 грн. штрафних (фінансових) санкцій).
Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі Акта №158/23-211 від 29.12.2002 „Про результати документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування ПП „Селдом” за період з 08.09.1999р. по 01.10.2002р.”, складеного ДПІ у Солом’янському районі м. Києва (далі –акт перевірки від 29.12.2002р.).
Як вбачається з акту перевірки від 29.12.2002 (а.с.52), перевіркою встановлено факт відшкодування позивачем Стаценку В.В. витрат на відрядження, яке тривало з 28.08.1999 по 19.09.1999, за авансовим звітом від 01.12.1999.
Оскільки ПП „Селдом” зареєстроване Жовтневою РДА м. Києва 08.09.1999, то станом на 28.08.1999 ПП „Селдом” ще не було зареєстроване та громадянин Стаценко В.В. не міг перебувати з ним у трудових відносинах, а тому перевіряючі дійшли висновку про те, що кошти, відшкодовані Стаценку В.В. по авансовому звіту як витрати на відрядження, є доходом громадянина Стаценка В.В. і повинні бути оподатковані прибутковим податком згідно чинного законодавства.
Заперечення відповідача проти позову, викладені у запереченнях на позов та в усних поясненнях його представників, співпадають з доводами та висновками, викладеними в акті перевірки від 29.12.2002.
З доводами відповідача та висновками, викладеними в акті перевірки щодо необхідності оподаткування відшкодованої Стаценку В.В. суми прибутковим податком, суд не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив відшкодування Стаценку В.В. витрат на відрядження, яке тривало з 28.08.1999 по 19.09.1999, за авансовим звітом від 01.12.1999 у квітні 2000 року на суму 530,47 грн. та у травні 2000 року на суму 4 736,62 грн.
Тобто, вказані витрати здійснені ПП «Селдом»після його державної реєстрації Жовтневою РДА м. Києва 08.09.1999, затвердження позивачем 08.09.1999 трудової угоди № 08/1 від 28.08.1999, укладеної позивачем зі Стаценком В.В.
Здійснення виплат підтверджується наданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями:
- видаткового касового ордеру № 17 від 05.04.2000 на суму 746,57 грн., в т.ч. часткове повернення Стаценку В.В. заборгованості по відрядженню згідно з авансовим звітом № 1 від 01.12.1999 у розмірі 280,47 грн.;
- видаткового касового ордеру № 20 від 24.04.2000 на суму 250,00 грн. –часткове повернення Стаценку В.В. заборгованості по відрядженню згідно з авансовим звітом № 1 від 01.12.1999;
- видаткового касового ордеру № 23 від 11.05.2000 на суму 392,09 грн. –часткове повернення Стаценку В.В. заборгованості по відрядженню згідно з авансовим звітом № 1 від 01.12.1999;
- видаткового касового ордеру № 17 від 24.05.2000 на суму 1 800,00 грн. –часткове повернення Стаценку В.В. заборгованості по відрядженню згідно з авансовим звітом № 1 від 01.12.1999;
- видаткового касового ордеру № 26 від 29.05.2000 на суму 2 544,53 грн. –повернення Стаценку В.В. заборгованості по відрядженню згідно з авансовим звітом № 1 від 01.12.1999.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на момент здійснення позивачем вказаних виплат) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
У відповідності до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на відрядження Стеценко В.В. з 28.08.1999 по 19.09.1999 за авансовим звітом від 01.12.1999 позивач відніс до складу валових витрат за фактом їх виплати з каси підприємства згідно з вищезазначеними касовими звітами.
Вказані дії ПП «Селдом», яке на час їх вчинення було належним чином зареєстрованим підприємством та платником податків, визнаються судом такими, що відповідають положенням законодавства України, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян»(в редакції, що діяла на момент відшкодування витрат на відрядження) об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті).
У відповідності до п. «г»ч. 1 ст. 5 названого Декрету до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
Порядок надання коштів на відрядження регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” (зі змінами та доповненнями) та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658.
В розділі „Загальні положення” названої Інструкції визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (абз.1 Загальних положень).
Витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які відрегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника (абз.2 Загальних положень).
Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції (абз.3 Загальних положень).
Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.99 № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” (абз.4 Загальних положень).
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем не встановлено порушень позивачем положень вищенаведених нормативних актів при відшкодуванні Стаценку В.В. витрат на відрядження згідно авансового звіту від 01.12.1999.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що до авансового звіту Стаценка В.В. були додані документи, що підтверджують витрати.
Висновки акту перевірки від 29.12.2002 щодо необхідності оподаткування відшкодованої Стаценку В.В. суми прибутковим податком мотивовані тим, що на момент відрядження працівника підприємство не мало можливості виконати вимоги Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон № 418/3711 від 29.06.99, відповідно до якої службовим відрядженням вважається поїздка працівника підприємства за розпорядженням керівника підприємства, яка оформляється наказом по підприємству (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку і мети відрядження. В акті перевірки зазначено, що відповідно до Інструкції № 418/3711 відмітки в посвідченні про відрядження завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи.
Суд зазначає, що відповідачем не було надано того нормативно–правового акту, посилання на який міститься в акті перевірки (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон №418/3711 від 29.06.99). Серед нормативно правових актів України, які регулюють порядок надання коштів на відрядження, акт за такою назвою та з такими реквізитами відсутній.
В матеріалах справи наявні копії трудової угоди № 08/1 від 28.08.1999, укладеної позивачем зі Стаценком В.В., яка затверджена позивачем 08.09.1999 та завірена печаткою позивача 28.09.1999, посвідчення на відрядження Стаценка В.В. з 28.08.1999 по 19.09.1999, розпорядження № 1 від 08.09.1999 про прийняття позивачем Стаценка В.В. на роботу на посаду менеджера по виконанню наукових робіт з 08.09.1999 (у розпорядженні вказано, що Стаценко В.В. вважається у відрядженні з 28.08.1999).
Статтею 63 ЦК УРСР (чинного на момент реєстрації позивача), який визначає загальні положення про юридичних осіб, встановлено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Відповідно до преамбули Закону України «Про підприємства в Україні», чинного на момент реєстрації позивача, цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємства в Україні»відносини, що пов'язані з підприємствами в Україні, регулюються цим Законом, а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.
Суд бере до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні»
підприємство створюється, зокрема, згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу.
Частиною 4 ст. 5, ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні»було встановлено, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво".
Як підтверджено матеріалами справи, ПП "Селдом" було створено громадянином Лавриком В.Н., який є засновником та власником майна підприємство, а отже власником самого підприємства. В подальшому Лаврик В.Н. на підставі ст. 10 Статуту ПП "Селдом" став генеральним директором підприємства.
З врахуванням положень зазначеної статті Закону України „Про підприємства в Україні” суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин приватного підприємства з працівником норми ст.8 Закону України “Про господарські товариства”, відповідно до якої угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова угода №08/1 від 28.08.99, укладена між приватним підприємством “Селдом” в особі директора Лаврика В.Н. (а фактично як засновником та власником підприємства) та гр. Стаценко В.В., була затверджена позивачем як юридичною особою після реєстрації підприємства 08.09.1999.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до ч.3 ст.24 названого Кодексу укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
На підставі вищевикладеного судом приймаються посилання позивача на можливість укладення трудової угоди у письмовій формі між власником приватного підприємства та працівником до моменту державної реєстрації підприємства, оскільки таке прямо передбачено Кодексом законів про працю України, яким можливість укладення трудового договору не поставлено у залежність від наявності цивільної правоздатності юридичної особи. При цьому судом також береться до уваги, що фактичне відшкодування позивачем гр. Стаценку В.В. витрат на відрядження сталося вже після реєстрації ПП "Селдом", затвердження ним трудового договору, прийняття позивачем Стаценка В.В. на роботу на посаду менеджера по виконанню наукових робіт з 08.09.1999 (у розпорядженні вказано, що Стаценко В.В. вважається у відрядженні з 28.08.1999), повернення Стаценка В.В. з відрядження (яке безпосередньо було пов’язано з господарською діяльністю ПП "Селдом", що підтверджено матеріалами справи), складання звіту про відрядження з доданням підтверджуючих документів.
До того ж наявність фактичних трудових відносин між позивачем та Стаценко В.В. також підтверджується тим, що ПП «Селдом»була нарахована заробітна плата Стаценко В.В. в розмірі 317,83 грн. з врахуванням утриманих податків в розмірі 246,31 грн. та виплачена йому 29.05.2000 р. видатковим ордером № 27 (копії штатного розпису, видаткового ордеру в матеріалах справи). Матеріалами справи підтверджено те, що позивачем з заробітної плати Стеценко В.В. було утримано та перераховано до державного бюджету та цільових фондів визначені законодавством податки та збори (копія виписки з особового рахунку в матеріалах справи).
Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, висновок відповідача про те, що відшкодовані позивачем Стаценку В.В. витрати на відрядження є доходом цього громадянина та підлягають оподаткуванню прибутковим податком суд вважає помилковими та такими, що не ґрунтуються на законодавстві.
Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням застосовані до позивача необґрунтовано.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
Оскільки на час подачі позову спір підлягав вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України, нормами якого передбачалась обов’язкова сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а розмір державного мита складав 85,00 грн., то вказані понесені позивачем витрати підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України, у відповідності до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва №000121701/3 від 22.09.2003 в частині визначення податкового зобов’язання по прибутковому податку у сумі 3 160,26 грн. (1 053,42 грн. основного платежу та 2 106,84 грн. штрафних санкцій (фінансових) санкцій).
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Селдом» (03065, м. Київ, вул.. Героїв Севастополя, 14, кв. 62 р/р 26009095401 в АКБ “Інтеграл - банк”, м. Київ, МФО 320735, ЗКПО 30471240) 203,00 грн. судових витрат.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя А.В. Митрохіна
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –21.07.2006