ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8277/22 Справа № 205/638/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Федченко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       13 грудня 2022 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

-за апеляційною скаргою адвоката Казанцева Станіслава В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

29.01.2016 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з відповідачкою 21.11.2007 року було укладено договір без номеру, по якому вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку.

Станом на 30.11.2015 року має заборгованість у розмірі 28084грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 5097,33грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 18761,74грн., 2650грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 250грн. – фіксована частина, 1325,45грн. – процентна складова.

       КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

       Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року позовні вимоги задоволені.

       З ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором без номеру від 21.11.2007 року у розмірі 28084грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 5097,33грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 18761,74грн., 2650грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 250грн. – фіксована частина, 1325,45грн. – процентна складова., а також 1378грн. – судові витрати.

       Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року у задоволенні заяви представника відповідачки З ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

       КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

       У листопаді 2022 року не погодившись із вказаним рішенням адвокатом Казанцевим Станіславом В`ячеславовичем в інтересах ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування заочного рішення й винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

       В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що між банком та відповідачкою не було укладено письмового кредитного договору. В заяві від 21.11.2007 року розмір процентної ставки вказаний 1,4% на місяць на залишок заборгованості, тобто 16,8% на рік та щомісячна комісія 1%. А розрахунку заборгованості вбачається, що розрахунок зроблений з процентної ставки 22,8%, яку поступово було збільшено до 43,2%.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не повинен сплачувати ті платежі, що не зазначені у кредитному договорі.

Умова щодо обов`язку сплати щомісячної комісії відповідачем за користування кредитом не є послугою, відповідно ця вимога є нікчемною. Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 666/4957/15-ц.

Вважає, що позивачем до суду подані неналежні докази.

       ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

       В апеляційному суді справа розглядається, відповідно до ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

       Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

Між Закритим Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1 було укладено договір б/н від 21.11.2007 року, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленного кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.13-19,24).

Позивач свої зобов`язання виконав, кредит надав, разом з тим, в порушення умов договору, ОСОБА_1 , свої зобов`язання належним чином не виконала, допустивши прострочення повернення кредиту та процентів за його користування, внаслідок чого за нею станом на 30.11.2015 року утворилась заборгованість, яку суд першої інстанції й стягнув повністю.

Але повністю погодитись з таким рішенням суду першої інстанції апеляційний суд не може з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.13), між сторонами був укладений договір у формі заяви на видачу кредитної картки.

Умовами вказаного договору (який підписаний ОСОБА_1 ) передбачено надання кредитних коштів під 1,9% на місяць, тобто 22,8% річних, як й встановлено судом першої інстанції. Крім того передбачена комісія у вогляді щомісячної комісії 1%. К разі порушення термінів платежів передбачений штраф у розмірі 250грн. + 5% від суми позову.

Враховуючи, що банк одноособово підняв проценти за користування кредитом до рівня 43,2%, суд вважає, що доводи апеляційної скарги в цієї частині заслуговують на увагу та требо перерахувати процент за користування кредитом до рівня 22,8% (як встановлено договором), що становить 9902, 03грн.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги щодо сплави 1% комісії за обслуговування кредиту.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої

статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України

від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином положення договору б/н від 21.11.2007 року в частині сплати щомісячної комісії є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК Українипо зичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з відповідачки на користь позивача 28084 (двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири) грн. 52 коп., яка складається з: заборгованість за кредитом у розмірі 5097,33 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 18761,74 грн., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2650,00 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 250,00 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1325,45 грн.

Апеляційний суд, частково задовольняє доводи апеляційної скарги та вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині суми, що підлягає стягненню та вважає необхідним стягнути 16 574 (шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривни 81 копійки, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5097,33 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9902, 03 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 250,00 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1325,45 грн.

       Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

       ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результа­тами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

       Враховуючи, в оскаржуємо рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

        Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу адвоката Казанцева Станіслава В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року змінити.

Резолютивну частину рішення в частині задоволення позовних вимог викласти у наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Пцблічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.11.2007 року у розмірі 16 574 (шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривни 81 копійки, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5097,33 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9902, 03 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 250,00 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1325,45 грн.

В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року залишити без змін.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

       Судді: