Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 686/26849/21

провадження № 61-8849св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проходив військову службу у Збройних Силах України, 30 листопада 2004 року звільнений на пенсію з посади енергетика - начальника електротехнічної служби в/ч НОМЕР_1 у військовому званні «майор».

Під час проходження військової служби він отримав травму голови, 28 лютого 2013 року йому довічно встановлено ІІІ групу інвалідності.

31 жовтня 2014 року він звернувся до комісії Міністерства оборони України для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням інвалідності, пов`язаної з проходження військової служби згідно з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975). Однак, отримав відмову з посиланням на відсутність права на отримання такого виду соціальної допомоги, оскільки інвалідність ІІІ групи настала до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

29 жовтня 2015 року під час повторного огляду йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, отриманої під час проходження військової служби.

З того часу з метою врегулювання питання виплати соціальної допомоги в зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності довічно, він неодноразово звертався до відповідача, однак профільна комісія Міністерства оборони України щоразу залишала подані ним документи без належного розгляду, повертаючи їх одноособовим рішенням посадових осіб міністерства.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20 зазначені вище дії посадових осіб Міністерства оборони України визнано протиправними та зобов`язано відповідача розглянути його заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності ІІ групи, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Однак, рішення суду в частині зобов`язання Міністерства оборони України розглянути його заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та прийняти відповідне рішення згідно з Порядком № 975, добровільно не виконано. Лише після звернення до органів державної виконавчої служби, 10 червня 2021 року комісія Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянула його заяву та прийняла рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 2 групи (29 січня 2015 року) у розмірі 243 600,00 грн. Вказані грошові кошти йому перераховано платіжним дорученням від 23 червня 2021 року № 619.

Тривалі протиправні дії посадових осіб Міністерства оборони України, а саме неприйняття відповідачем рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманим каліцтвом (більш як через шість років з моменту звернення з такою заявою), призвело до втрати значної частини доходу у зв`язку з падінням купівельної спроможності гривні та завдало йому глибоких моральних страждань, на відшкодування яких просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 300 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги 25 січня 2019 року, тобто майже через 4 роки після встановлення йому інвалідності ІІ групи. Позивач не надав доказів, що він неодноразово звертався до відповідача, а подані ним документи щоразу поверталися без належного розгляду профільною комісією Міністерства оборони України. Зважаючи на те, що відповідач добровільно не виконав рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20 про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності, та зобов`язання Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, що змушувало позивача вживати додаткові заходи для примусового його виконання через органи державної виконавчої служби (рішення суду виконано в червні 2021 року), суд з урахуванням глибини та тривалості моральних страждань позивача, вимог розумності і справедливості, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційні скарги Міністерства оборони України, ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно урахував встановлений рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4274/20 факт порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення за його заявою від 25 січня 2019 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, їх тривалість (близько 2,5 років), характер та глибину душевних страждань позивача, та з дотриманням вимог розумності і справедливості, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про підвідомчість цього спору адміністративному суду, апеляційний суд зазначив, що за змістом положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору. У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17347/18 (провадження № 14-158цс20).

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, у якій заявник просив рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року скасувати, провадження у справі закрити, а у разі відсутності підстав для закриття провадження у справі - оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався напункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суд від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 про те, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі; від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, у якій Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин; у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/69361/17-ц, у якій суд касаційної інстанції, закриваючи провадження у цивільній справі дійшов висновку, що у наведеній справі між сторонами існує публічно-правовий спір щодо несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги та стягнення, у зв`язку з цим, трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені та компенсації моральної шкоди, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Також вказував на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 336/4684/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 314/7733/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 311/849/17, від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 235/6761/17, щодо підстав відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив залишити касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у листопаді 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 574546, 28 лютого 2013 року позивачу вперше встановлено III групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до комісії Міністерства оборони України для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності пов`язаної з проходження військової служби, однак отримав відмову, оформлену відповідним протоколом засідання комісії Міністерства оборони України від 18 березня 2015 року № 7.

29 січня 2015 року під час повторного огляду позивачу встановлено II групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби.

Реалізуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

У повідомленні від 08 квітня 2020 року № 14/2410, направленому на адресу позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначив, що 02 березня 2020 року відповідно до вихідного листа від 02 березня 2020 року № 14/2033 на розгляд Комісії Міністерства оборони України відправлений висновок разом із наданими документами щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Згідно з вихідним листом від 20 березня 2020 року № 248/363/ огд, Департамент фінансів Міністерства оборони України повернув документи щодо виплати ОСОБА_1 зазначеної вище грошової допомоги. Також вказано, що 18 березня 2015 року документи розглядалися комісією з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. За результатами розгляду прийнято рішення від 18 березня 2015 року № 7 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Оскільки нових обставин в пакеті документів які надійшли не виявлено, то відсутні підстави для подачі документів на розгляд комісії. Ураховуючи викладене, документи були повернуті без реалізації.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та прийняти відповідне рішення згідно з Порядком №975.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 червня 2021 року № 88 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20 та постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 65258360, комісія дійшла висновку призначити одноразову грошову допомогу майору в запасі ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3), звільненому 30 листопада 2004 року, якого 28 лютого 2013 року під час первинного огляду органом МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААБ №574546), 29 січня 2015 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серії АВ №0387484), у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності II групи (29 січня 2015 року) у розмірі 243 600,00 грн.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. від 09 липня 2021 року виконавче провадження № 65258360 з виконання виконавчого листа № 560/4273/20, виданого 19 лютого 2021 року, закінчено, у зв`язку із фактичним виконанням рішення. Згідно з платіжним дорученням від 23 червня 2021 року № 619 ОСОБА_1 перераховано кошти в повному обсязі.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про притягнення до відповідальності за вказані вище протиправні дії заступника директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України України полковника ОСОБА_3 , та просив виплатити йому компенсацію моральної та матеріальної шкоди, заподіяних внаслідок таких протиправних дій.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 на його звернення повідомлено, що рішення щодо виплати (відмови у виплаті) одноразової допомоги та встановлення суми належить до повноважень комісії, та приймається колегіально. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року Міністерство оборони України виконало відповідно до норм законодавства України, а тому підстав для відшкодування компенсації немає.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо доводів заявника про те, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства

Предметом позову у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб Міністерства оборони України щодо несвоєчасного призначення і виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності ІІ групи, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

З урахуванням наведеного до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18) (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (провадження № 11-680апп18) (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19) (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19) (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19) (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункти 19-21)).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги Міністерства оборони України про підвідомчість цього спору адміністративному суду, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17347/18 (провадження № 14-158цс20).

У пунктах 7.60-7.62 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «За правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена».

Ураховуючи, що у справі, яка переглядається, між сторонами відсутній невирішений публічно-правовий спір щодо несвоєчасної виплати одноразової допомоги, що підтверджується рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20, яке набрало законної сили та виконано Міністерством оборони України, а отже, втрачено можливість об`єднати вимогу про відшкодування моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору, зазначений спір підлягає вирішенню за правилами цивільної юрисдикції.

Посилання заявника на неврахування правових висновків, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) про правову природу зобов`язань, що виникають на підставі положень статті 625 ЦК України (акцесорні зобов`язання); у пунктах 7.71-7.73 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17347/18 (провадження № 14-158цс20) та у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/69361/17-ц (провадження № 61-15891св20) про те, що позов про відшкодування моральної шкоди, пред'явлений в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорними публічно-правовими зобов'язаннями, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства є неспроможними, оскільки у цій справі позивачем заявлено лише позов про відшкодування моральної шкоди.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає такі складові елементи як необхідні умови притягнення до відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень незаконного рішення чи вчинення ними незаконний дій чи протиправної бездіяльності, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Установивши, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 560/4273/20 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із настанням інвалідності, та зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що факт протиправності дій Міністерства оборони України, в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, не потребує доказування.

Зважаючи на те, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, позивач був вимушений вчиняти дії з метою відновлення свого порушеного права, а також з огляду на суть та тривалість (близько 2,5 років) порушення відповідачем прав позивача, характер його душевних страждань, суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України щодо застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 336/4684/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 314/7733/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 311/849/17, від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 235/6761/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 235/6761/17 Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди виходив з того, що позивачем не доведено усіх складових цивільно-правової відповідальності, а відповідні медичні документи, надані позивачем лише підтверджують наявність у нього захворювання, що виникли в період проходження військової служби, проте не визначають причини їх виникнення. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком, на підтвердження завдання йому моральної шкоди унаслідок протиправних дій Міністерства оборони України і причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та отриманою ОСОБА_1 шкодою.

Аналогічні правові висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 336/4684/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 314/7733/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 311/849/17.

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18 Верховний Суд зазначив, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Переглядаючи законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій у межах зазначених вище доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що наведені заявником висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 336/4684/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 314/7733/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 311/849/17, від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17, стосуються підстав відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано у подібних правовідносинах.

Разом з тим, встановлені у зазначених справах обставини, що слугували підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди є відмінними від обставин встановлених у справі, що переглядається, а тому посилання заявника на не урахування судами наведених вище висновків Верховного Суду, не спростовує правильність їх висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди частково.

Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18 стосується правовідносин щодо відшкодування збитків (стаття 22 ЦК України), а тому є не застосовним при розгляді цієї справи.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 235/6761/17, хоча і викладений правовий висновок щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди, однак відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади на підставі статті 1173 ЦК України, має певні особливості про зазначено вище, а тому посилання заявника на такий висновок є необґрунтованими.

Щодо визначення судами порядку стягнення грошових коштів

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши наявність визначених законом підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, дійшов висновку, що вона підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 591/387/21 (провадження № 61-17858св21) зробив висновок, який відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, зокрема, що: кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. […] ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, але не урахували правові висновки, викладені Великою ПалатоюВерховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 591/387/21 (провадження № 61-17858св21), колегія суддів вважає необхідним змінити резолютивні частини оскаржуваних судових рішень, виключивши з них посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державна казначейська служба України, та вид рахунку, з якого має бути здійснено списання - єдиного казначейського рахунку.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень щодо вирішення спору по суті, тому відсутні підстави для нового розподілу витрат у справі, а також відшкодування Міністерству оборони України судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року змінити, викласти абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди».

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко