Номер провадження: 22-ц/813/8473/22

Справа № 521/21767/21

Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.

Доповідач Полікарпова О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі

головуючого судді Полікарпової О.М.,

суддів: Базіль Л.В., Воронцової Л.П.,

за участю секретаря Кузьміч Г.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Трусова Анатолія Сергійовича, який діє від імені ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу,

встановив

22 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу, в якому просить суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 21 квітня 2008 року № 11336565000, укладений між нею та Акціонерним товариством «УкрСиббанк».

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідно до умов договору банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти в сумі 34 300,00 дол. США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 173 215 грн. за курсом Національного банку України на день підписання договору. Надання кредиту здійснюється з 21.04.2008 року та позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21 квітня 2015 року.

Строк сплати кредиту та нарахованих процентів 21 числа кожного місяця, наступного за тим, у якому видано кредит. Цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника, а саме на придбання автомобіля.

Починаючи з моменту укладання зазначеного договору, вона виконувала обов`язки позичальника в повному обсязі, а саме: використовувала кредит на зазначені в договорі цілі; вчасно повертала суму кредиту; не робила жодних дій без письмової згоди банку, які б мали негативно вплинути на її спроможність повертати суму кредиту вчасно і в обсязі, який передбачено договором.

06 червня 2014 року АТ «УкрСиббанк» звернувся до неї з вимогою про погашення простроченої заборгованості, а саме: 7924,30 дол. США - тіло кредиту; 967,28 дол. США - прострочена заборгованість по процентах, протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного листа. 20.04.2015 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено Договір факторингу № 17, відповідно до якого новим кредитором у зобов`язанні, що оскаржується позивачем (Договорі про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11336565000), стало ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

При цьому позивач зазначала, що при укладанні кредитного договору, відповідачем були порушені вимоги чинного законодавства України та права позивача, як споживача на ринку фінансових послуг.

Порушення полягає у тому, що під час укладення кредитного договору співробітники відповідача, при наданні консультаційних послуг з приводу отримання кредиту, запевнили її в стабільності національної валюти України та рекомендували отримувати кредит в доларах США, мотивуючи це тим фактом, що відсоткова ставка при отримані кредиту в доларах США, значно менша, виставляючи даний факт як вигідний з фінансової точки зору.

Не будучи фахівцем в галузі фінансів чи банківської справи і сприймаючи відповідача (разом зі всіма його представниками та співробітниками), як професійного та порядного надавача послуг на фінансовому ринку України, вона уклала кредитний договір на умовах запропонованих відповідачем. Однак, після значного підвищення курсу долара США по відношенню до національної валюти України восени 2008 року, позивач зрозуміла, що з боку відповідача здійснений недобросовісний продаж своїх фінансових послуг.

Як слідує зі змісту кредитного договору, позивач отримала споживчий, а не комерційний кредит, нею не проводилися експортно-імпортні операції та не здійснювались розрахунки у іноземній валюті, а тому вона й не могла отримувати дохід у такій валюті, що, в свою чергу, зумовлювало необхідність значного збільшення відшукування фінансових ресурсів на придбання іноземної валюти для продовження виконання зобов`язань за договором.

З огляду на умови відповідного кредитного договору позивач стверджує, що усі дії сторін вчинені ними після укладення кредитного договору, були спрямовані на надання відповідачем позивачу певної грошової суми у національній валюті України, за таких умов кредитний договір в частині визначення валюти долару США є удаваним.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги залишено без задоволення.

04 жовтня 2022 року, не погоджуючись із наведеним рішенням, адвокат Трусов А.С. від імені ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги є дослівним повторенням тих, які викладені на обґрунтування позовної заяви.

08 листопада 2022 року на електрону пошту апеляційного суду від АТ «УкрСиббанк» надійшов відзив на позовну заяву, обґрунтований наступним:

- національне законодавство не передбачає прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті. Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій із валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті, що відповідає висновку ВП ВС у справі № 521/21255/13-ц (Постанова від 27.03.2019 р.), № 521/9526/16 (Постанова від 14.06.2018 р.);

- укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не встановлена. Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, обидві сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 05.08.2020р. (справа №302/1140/16-ц) та у постанові Верховного Суду від 05.08.2020р. (справа №766/1980/16-ц).

Представник відповідача також акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 працювала на посаді начальника економічну відділу у ТОВ «Каштан Девелопмен», має вищу економічну освіту, що свідчить про обізнаність її з економічними процесами в країні, відповідно, можливість навіть самостійно, без повідомлення Банку, зважити усі ризики, пов`язані з отриманням кредиту.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, восени 2008 року ОСОБА_1 зрозуміла, що уклала кредитний договір на невигідних для себе умовах. Проте з даним позовом вона звернулася лише у 2021 році, що на переконання відповідача, свідчить про згоду позичальника з умовами кредитування.

Позичальник отримала всю інформацію щодо умов кредитування, що підтверджується інформаційним листом, підписаним нею особисто.

На підставі викладеного позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 361 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не встановлена. Правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з часу отримання копії примірника договору позивач не скористалася та продовжувала користуватися кредитними коштами. Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції повністю погоджується.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 21 квітня 2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11336565000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 34 300,00 дол. США, що на той час було еквівалентно 173 215 грн.

В забезпечення умов кредитного договору Банком було прийнято в заставу автомобіль Mitshubishi Pajero, 2008 р.в., державний номер НОМЕР_1 . Також Банком було прийнято поруку ОСОБА_2 відповідно до договору поруки № 198930 від 21.04.2008 р.

20.04.2015 р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» був укладений договір факторингу № 17, відповідно до умов якого новим кредитором у зобов`язанні, що оскаржується позивачем, стало ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

В силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивачем в судовому засіданні не оспорювався факт отримання грошових коштів від АТ «УкрСиббанк» на загальну суму 34 300 дол. США.

Згідно ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Однак в матеріалах справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_1 до Банку про відкликання своєї згоди на укладення спірного договору, та у неї не виникало ніяких заперечень з часу укладення договору (21.04.2008р.) і до дати подання відповідного позову (22.12.2021р.).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Таким чином, відсутні правові підстави щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Апеляційний суд також погоджується із зауваженнями відповідача щодо безпідставності посилань позивача на те, що вона, не будучи фахівцем в галузі фінансів чи банківської справи, уклала завідомо невигідний для себе договір, з огляду на наявні у справі докази отримання ОСОБА_1 вищої економічної освіти та працевлаштування на посаді начальника економічну відділу у ТОВ «Каштан Девелопмен», що свідчить про обізнаність її з економічними процесами в країні та про можливість самостійно, навіть без повідомлення Банку, зважити усі ризики, пов`язані з отриманням кредиту.

Щодо посилань на укладення оспорюваного договору в іноземній валюті, курс якої значно підвищився, що призвело до істотної зміни становища ОСОБА_1 , апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не встановлена.

Згідно 1.1. розділу 1 Договору про надання споживчого кредиту та заставу

транспортного засобу № 11336565000 позичальник, укладаючи Договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов Договору, внаслідок чого може виникнути в доплаті Позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції (товару/робіт/послуг, які останній придбаває за рахунок кредитних коштів Банку.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку офіційного курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про курси іноземних валют станом на останню дату. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики не покладається на позикодавця, тобто таку відповідальність несе саме позичальник.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на укладення вказаного договору в іноземній валюті, курс якої значно підвищився, що призвело до істотної зміни становища позичальника не заслуговують на увагу.

Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 05.08.2020р. (справа №302/1140/16-ц) та у постанові Верховного Суду від 05.08.2020р. (справа №766/1980/16-ц).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За умовами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.

Окрім іншого слід зазначити, що передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Позивач також не скористалась передбаченим Законом України «Про захист прав споживачів» правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з часу отримання копії примірника договору та продовжувала користуватися кредитними коштами.

Окрім того, апеляційний суд, відхиляючи відповідні зауваження скаржника, звертає увагу на те, що національне законодавство не передбачає прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті. Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій із валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

Наведені висновки узгоджуються із викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 521/21255/13-ц та від 14.06.2018 року у справі № 521/9526/16.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, із яким погоджується апеляційний суд, про те, що є безпідставними вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги є тотожними обґрунтуванню позовної заяви та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, які фактично дублюють зміст позовної заяви, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

ухвалив

Апеляційну адвоката Трусова Анатолія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду Полікарпова О.М.

Базіль Л.В.

Воронцова Л.П.