Справа № 522/19719/21

Провадження № 2/522/899/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судових засідань Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11.10.2021р. звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просить:

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 01.10.2018р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною та зареєстрований в реєстрі за № 1737;

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 01.10.2018р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною та зареєстрований в реєстрі за №1738;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу №773 від 11.03.2021р. на підставі якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 ;

-визнати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;

-витребувати у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселення в цю квартиру ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тими обставинами, що позивач на підставі договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р., укладеного з ОСОБА_6 , є власником квартири АДРЕСА_1 .

Між тим, у березні 2010р. колишній власник вищезазначеної квартири - ОСОБА_6 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р.

Як наслідок 22.07.2010р. Приморським районним судом м. Одеси було ухвалене заочне рішення по справі №2-7718/10, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним було задоволено частково, у зв`язку з чим визнано недійсним договір дарування, укладений 29 серпня 2008 року між ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої, стосовно квартири під АДРЕСА_1 , що складається з чотирьох кімнат, житловою площею 82,2 кв.м., загальною - 128,6 кв.м., та вирішено повернути квартиру у власність ОСОБА_6 .

Однак, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2010р. заочне рішення від 22.07.2010р. по справі №2-7718/10 було скасоване, а вказану справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В свою чергу, рішенням від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11 (провадження №2/1522/5670/12) Приморським районним судом м. Одеси вищезазначений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування, укладеного 29 серпня 2008 року між ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої, стосовно квартири під АДРЕСА_1 , - залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р., за наслідками перегляду в апеляційному провадженні № 22ц-1590/4898/12 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11, судом апеляційної інстанції зазначене судове рішення було залишено без змін, у зв`язку з чим останнє набрало законної сили.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2012р. за наслідками перегляду у касаційному провадженні №6-25910св12 вищезазначених судових рішень судів першої та другої інстанцій по справі №2/1522/3671/11 судом касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р., ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р. по справі №2/1522/3671/11 було залишено без змін.

Незважаючи на викладене, позивач - ОСОБА_1 , який не перебуває в Україні, дізнався про те, що належна йому на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі скасованого ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2010р. заочного рішення від 22.07.2010р. по справі №2-7718/10, свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. № 1737, свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. № 1738 була переоформлена на відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (відповідно) в рівних частках та в подальшому продана останніми ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу за реєстр. № 773 від 11.03.2021р.

З урахуванням зазначеного, з метою захисту права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просить суд вищезазначені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 01.11.2021р. Приморським районним судом м. Одеси було відкрите провадження по цивільній справі № 522/19719/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та визначено відповідачам процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Крім того, ухвалою від 08.12.2021р. по справі № 522/19719/21 Приморським районним судом м. Одеси за клопотанням позивача було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи №10/2018, а також витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. за реєстр. №773.

Під час підготовчого засідання по справі № 522/19719/21 відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в особі їх представника - адвоката Миронюк Марини Павлівни, звернулись до суду з відзивом від 22.11.2021р. на позовну заяву відповідно до якого просять суд в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна позивачеві відмовити повністю.

Як вбачається із змісту відзиву від 22.11.2021р. на позовну заяву, в обґрунтування своїх заперечень на позов відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наголошують на тому, що 10.10.2018р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною відкрито спадкову справу №10/2018. На підставі свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за №1738, спадкоємцем на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 - син померлого ОСОБА_6 .

В свою чергу, на підставі свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі №1737, спадкоємцем іншої 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 - донька померлого ОСОБА_6 .

За твердженням відповідачів, на момент реєстрації оскаржуваних свідоцтв про право на спадщину за законом спірна квартира належала на праві приватної власності померлому ОСОБА_6 , оскільки у випадку, якби право власності на зазначену квартиру, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, на момент смерті спадкодавця належало б іншій особі, то нотаріус не міг би видати відповідачам свідоцтва про право на спадщину.

З урахуванням зазначеного, відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не погоджуються з твердженнями позивача про те, що ОСОБА_4 нібито незаконно заволодів спірним майном та вважають договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 11.03.2021р. №773, на підставі якого ОСОБА_4 придбав зазначену квартиру, укладеним його сторонами відповідно до норм чинного законодавства України (ст.ст. 657, 658 ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5), у зв`язку з чим відсутні будь-які підстави для визнання його недійсним.

Крім того, відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за змістом відзиву від 22.11.2021р. на позовну заяву наголошують на пропуск позивачем строку позовної давності за заявленими позовними вимогами у даній справі.

Так, за твердженням відповідачів, свідоцтво про право на спадщину №1738 та свідоцтво про право на спадщину №1737 у спадковій справі №10/2018 були видані 01.10.2018р. Тоді ж відбулась державна реєстрація за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

З огляду на викладене, на думку відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , саме цей момент є моментом, коли позивач міг довідатися про порушення свого права та про осіб, які нібито його порушили, тому початком перебігу строку позовної давності слід вважати 02.10.2018р., а датою спливу позовної давності - 04.10.2021р.

Поряд із зазначеним, позовна заява була подана позивачем 11.10.2021р., що, на думку відповідачів, відповідно до ст. ст. 257, 261 ЦК України є підставою для застосування до позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі правових наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, тобто відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, під час підготовчого засідання по справі № 522/19719/21 представник відповідача - ОСОБА_4 - адвокат Завальнюк Д.Ю. звернувся до суду з відзивом від 04.02.2022р. на позовну заяву, відповідно до якого ОСОБА_4 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна, а також стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати (орієнтований розмір - 50 000 грн.).

Як вбачається із змісту відзиву від 07.02.2022р. на позовну заяву в обґрунтування своїх заперечень проти позову ОСОБА_4 також наголошує на пропуск позивачем строку позовної давності, у зв`язку з чим зазначає, що з матеріалів цивільної справи №2-7718/10 вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалося за нотаріально посвідченою довіреністю представником.

При цьому, ще 21.01.2013р. представник позивача звертався із заявою про скасування заходів забезпечення позову в якій зазначав про необхідність скасування реєстрації права власності за ОСОБА_6 .

Крім того, 17.05.2013р. представник позивача звертався із заявою про видачу ухвал про скасування арешту по справі №2-7718/10 в якій містилось прохання про видачу заяв про державну реєстрацію.

Як наслідок, зазначений факт, на думку ОСОБА_4 , свідчить про те, що у 2013 році позивач міг знати про необхідність проведення державної реєстрації скасування права власності.

За твердженням представника ОСОБА_4 з матеріалів справи №2-7718/10 вбачається, що останньою датою коли позивач проявляв інтерес до спірної квартири було 17.05.2013р.

З урахуванням зазначеного, представник ОСОБА_4 з посиланням на правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019р. у справі N914/3224/16 (провадження N 12-128 гс 19) наголошує на тому, що при визначенні початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. При цьому, Суд зауважив, що строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна.

За твердженням відповідача, характер спірних правовідносин говорить про те, що квартира була об`єктом судового спору у зв`язку з чим вказана обставина може говорити про необхідність у контролі юридичної долі квартири.

Так, з 2013 року по 01.10.2018р. позивач не вжив заходів щодо скасування права власності за ОСОБА_6 . Позивач не вживав будь - яких заходів щодо фактичного володіння та користування квартирою, не цікавився хто і на якій підставі у ній проживає. Однак, починаючи з 2013 року позивач не міг не знати про необхідність скасування права власності за ОСОБА_6 , а з 01.10.2018р. позивач не міг не дізнатися про те, що вказана квартира перебуває у власності третіх осіб до 11.03.2021р.

В свою чергу, щодо віндикаційних вимог ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_4 за змістом відзиву від 07.02.2022р. вх. №12927/22 на позовну заяву з посиланням, зокрема, на правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі N922/3537/17(провадження N 12-127 гс 19) наголошує на тому, що за відсутності в цьому реєстрі (Державний реєстр прав на нерухоме майно) відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Як наслідок, на думку представника ОСОБА_4 , добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей, у зв`язку з чим станом на 11.03.2021р., набуваючи квартиру у власність, ОСОБА_4 покладався на відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно правильність яких презюмується законом.

Під час підготовчого засідання 25.01.2022р. на виконання ухвали від 08.12.2021р. про витребування доказів по справі № 522/19719/21 до Приморського районного суду м. Одеси від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни надішли матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу №773 від 11.03.2021р.

Крім того, на виконання ухвали від 08.12.2021р. про витребування доказів по справі № 522/19719/21 03.02.2022р. до Приморського районного суду м. Одеси від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни надійшли матеріали спадкової справи №10/2018.

В ході розгляду справи в якості третіх осіб були залучені ОСОБА_5 та Органі опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Воронков В.О. підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні повністю.

Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, про час, дату та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, у судове засідання не з`явилась, пояснень по суті справи не надавала.

Представник третьої особи ОСОБА_5. позов не визнав.

Інші учасники справи

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, вислухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що між громадянином України ОСОБА_6 (дарувальник) та громадянином Сполучених штатів Америки ОСОБА_1 (обдарований) було укладено договір дарування квартири від 29.08.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. та зареєстрований в реєстрі за №3981, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_6 безоплатно передає у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951, виданого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 10.09.2008р., останнім того ж дня було прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , інвентаризаційний номер: 15655492, на підставі договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981 про що зроблено відповідний запис: 3108 в книзі: 189дод-56.

Незважаючи на викладене, у березні 2010р. ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981 за результатами розгляду якого Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення від 22.07.2010р. по справі № 2-7718/10, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір дарування, укладений 29.08.2008р. між ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої, стосовно квартири під АДРЕСА_1 , що складається з чотирьох кімнат житловою площею 82,2 кв.м., загальною - 128,6 кв.м., повернувши квартиру у власність ОСОБА_6 . В решті позовних вимог Приморським районним судом м. Одеси за змістом заочного рішення від 22.07.2010р. у справі № 2-7718/10 ОСОБА_6 було відмовлено.

Однак, ухвалою від 24.12.2010р. по справі № 2-7718/10 Приморським районним судом м. Одеси заочне рішення від 22.07.2010р. у вказаній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним було скасовано та призначено справу № 2-7718/10 до розгляду в загальному порядку.

В подальшому за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 29.08.2008р. недійсним Приморським районним судом м. Одеси було ухвалене рішення від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11 (провадження №2/1522/5670/12), яким позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Як вбачається із змісту рішення від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11 (провадження №2/1522/5670/12) Приморський районний суд м. Одеси дійшов висновку про те, що "спірний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки відповідач прийняв майно на виконання спірного договору, інших підстав для визнання договору недійсним, встановлених ст. 203 ЦК України, не наведено та в судових засіданнях не встановлено".

Крім того, "Судом додатково враховано, що обставини, які стали підставою для задоволення позову в заочному рішенні від 22 липня 2010 року, при новому розгляді справи не знайшли свого підтвердження, при цьому, факт наявності нових підстав для визнання договору недійсним, що були представлені позивачем, останнім не доведено".

Як наслідок, "Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність існування розбіжностей між волею сторін та волевиявленням при укладенні договору від 29 серпня 2008 року. Таким чином, жодних обставин, які б вплинули на дійсність угоди, судом не встановлено, а позивачем не доведено, з огляду на що позов не підлягає задоволенню".

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, враховуючи ті обставини, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11 (провадження №2/1522/5670/12) за наслідками його перегляду в апеляційному порядку було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р. в апеляційному провадженні №22ц-1590/4898/12 у вказаній справі, тобто набрало законної сили саме 01.06.2012р., суд вважає, що факт правомірного набуття громадянином Сполучених штатів Америки ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , інвентаризаційний номер: 15655492, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951 від 10.09.2008р., виданого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", на підставі договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981, не підлягає повторному доказуванню при розгляді даної справи за позовом обдарованого про захист права власності на вищевказану квартиру.

Більш того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2012р. у касаційному провадженні №6-25910 ск 12 по справі №2/1522/3671/11 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р. по справі №2/1522/3671/11 було залишено без змін.

З урахуванням зазначеного та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, суд під час розгляду даної справи, крім іншого, враховує також висновки апеляційного суду Одеської області за змістом ухвали від 01.06.2012р. в апеляційному провадженні №22ц-1590/4898/12 по справі №2/1522/3671/11, підтримані судом касаційної інстанції, відповідно до яких суд апеляційної інстанції вважає, що "Той факт, що позивач на момент розгляду справи в суді мешкає в спірній квартирі, і після виникнення спору з відповідачем у суді зареєстрував у спірній квартирі дружину та дітей (а.с. 217), не є свідченням фактичного невиконання умов договору дарування, і висновків суду першої інстанції щодо належного виконання сторонами умов договору дарування не спростовує. Відтак, ухвалене рішення відповідає встановленим судом обставинам справи та вищевказаним нормам матеріального права".

Незважаючи на викладене, за результатами дослідження матеріалів спадкової справи № 10/2018, наданої до суду приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 08.12.2021р. про витребування доказів по справі № 522/19719/21, судом було встановлено, що після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі 31.05.2015р., до приватного нотаріуса з заявами від 31.08.2018р. про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулись діти померлого - донька ОСОБА_2 , 2002 р.н. (заява від 31.08.2018р. за вх. №21) та син ОСОБА_3 , 2004 р.н. (заява від 31.08.2018р. за вх. №22).

Як наслідок, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною, згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №53145386 від 31.08.2018р., за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 31.08.2018р. за вх. №21 та заяви ОСОБА_3 від 31.08.2018р. за вх. №22 було внесено до Спадкового реєстру реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи №62925632 (номер у нотаріуса: 10/2018).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 10/2018, у зв`язку з відкриттям вказаної спадкової справи та з метою захисту прав спадкоємців шляхом отримання ними свідоцтв про право на спадщину на належне їм за законом майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною було вжито заходів щодо виявлення спадкового майна померлого ОСОБА_6 , зокрема, направлено запит від 31.08.2018р. за вих. №53/02-14 на адресу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської Аліни Миколаївни щодо надання дублікату документа - договору купівлі-продажу, посвідченого Таранською А.М. - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 11.09.2006р. №17973 щодо квартири під АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, у відповідь на запит від 31.08.2018р. за вих. №53/02-14 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною було долучено до матеріалів спадкової справи № 10/2018 дублікат договору купівлі-продажу від 11.09.2006р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною 07.09.2018р. за реєстр. №6713.

Крім того, в матеріалах спадкової справи № 10/2018 міститься інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р., сформована приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною щодо відомостей про об`єкт нерухомого майна за його місцезнаходженням, а саме: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною під час розгляду заяви ОСОБА_2 від 31.08.2018р. за вх. №21 та заяви ОСОБА_3 від 31.08.2018р. за вх. №22 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом було отримано відомості про державну реєстрацію 16.08.2010р. за спадкодавцем - ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 11.09.2006р., виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною 14.04.2008р. за реєстр. №6441.

При цьому, як вбачається із змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р., приватний нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною під час розгляду заяви ОСОБА_2 від 31.08.2018р. за вх. №21 та заяви ОСОБА_3 від 31.08.2018р. за вх. №22 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом було також отримано відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 9671802 від 29.03.2010р., на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2010р. про забезпечення позову у цивільній справі № 2-7718/10.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих 29.03.2010р. за №9671802, власником об`єкту обтяження в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна значився ОСОБА_1 - обдарований за договором дарування квартири реєстр. № 3911 від 29.08.2008р.

Крім того, відомості про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р., також були внесені і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про що свідчить запис про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., де ОСОБА_1 - обдарований за договором дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. значився, як власник нерухомого майна.

Аналіз змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р. також дозволяє дійти висновку про те, що, крім зазначеного, на час розгляду заяви ОСОБА_2 від 31.08.2018р. за вх. №21 та заяви ОСОБА_3 від 31.08.2018р. за вх. №22 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Борисовій Ніні Вадимівні було відомо про наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2010р. про забезпечення позову у цивільній справі № 2-7718/10, а також запису про обтяження №27967773 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2012р. по справі №1512/8504/2012.

При цьому, за змістом запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р., внесеного на підставі судового рішення в одній і тій самій судовій справі (цивільна справа № 2-7718/10), в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на відміну від запису про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., містяться відомості про іншого власника одного і того самого об`єкта обтяження - ОСОБА_6 , який був дарувальником за договором дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р.

В свою чергу, відомості про скасування в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вищеперелічених обтяжень (арешту нерухомого майна), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р., відсутні.

Відсутні такі відомості і за змістом наявної в матеріалах спадкової справи №10/2018 інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721726 від 01.10.2018р., сформованої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною щодо відомостей про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, зареєстровані на ім?я ОСОБА_6 .

Таким чином, аналіз змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р. дозволяє суду дійти висновку про те, що на час розгляду заяви ОСОБА_2 від 31.08.2018р. за вх. №21 та заяви ОСОБА_3 від 31.08.2018р. за вх. №22 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Борисовій Ніні Вадимівні, у зв`язку із наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна №9671802 від 29.03.2010р., власник: ОСОБА_1 , а також наявністю в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., власник: ОСОБА_1 , та запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р., власник: ОСОБА_6 , було відомо: по-перше, про наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , в межах цивільної справи № 2-7718/10, що перебувала в провадженні Приморського районного суду м. Одеси; по-друге, про діючі та не скасовані у встановленому законодавством України порядку обтяження нерухомого майна - арешт квартири АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме на підставі вищевказаних судових рішень Приморського та Київського районних судів м. Одеси.

Незважаючи на викладене та попри наявні в матеріалах спадкової справи №10/2018 відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1 , згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р. та №139721726 від 01.10.2018р., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною 01.10.2018р. було видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1737, а також було видане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1738.

Як вбачається із змісту свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737,1738, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було визнано спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 в рівних частках, або по 1/2 частці, кожний, яке складається з квартири від АДРЕСА_1 .

В подальшому, згідно наявного в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни щодо посвідчення договору купівлі-продажу №773 від 11.03.2021р. витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139735620 від 01.10.2018р., того ж дня приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 28171602 про реєстрацію за ОСОБА_2 права спільної часткової власності на 1/2 чотирьохкімнатної квартири загальною площею 128 кв.м., у тому числі житлова площа 82,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139735856 від 01.10.2018р., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною також було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 28171635 про реєстрацію за ОСОБА_3 права спільної часткової власності на 1/2 чотирьохкімнатної квартири загальною площею 128 кв.м., у тому числі житлова площа 82,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України).

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано ст.1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Аналогічний по суті висновок міститься у пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018р. у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2019р. у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18) зроблено висновок, що "У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як було встановлено судом між громадянином України ОСОБА_6 (« Дарувальник ») та громадянином Сполучених штатів Америки ОСОБА_1 («Обдарований») було укладено договір дарування квартири від 29.08.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. та зареєстрований в реєстрі за №3981, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_6 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951, виданого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 10.09.2008р., за ОСОБА_1 було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , інвентаризаційний номер: 15655492, на підставі договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981 про що зроблено відповідний запис: 3108 в книзі: 189дод-56.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Частина перша ст. 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

При цьому, нормою ч. 2 ст. 719 ЦК України встановлені вимоги щодо форми договору дарування нерухомого майна, а саме: договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, а права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що починаючи з 10.09.2008р. - дати прийняття рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , інвентаризаційний номер: 15655492, на підставі договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981, згідно витягу комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951 від 10.09.2008р., позивач відповідно до ст. 204, ч. 1 ст. 210, ст. 328, ч. 1, 3, 4 ст. 334, ч. 1 ст. 717, ч. 2 ст. 719 ЦК України набув право власності на вищезазначену квартиру.

При цьому, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду за змістом п.п. 49 - 51 мотивувальної частини постанови від 22.06.2021р. у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20) відповідно до яких "… до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Суди попередніх інстанцій на зазначене вище уваги не звернули та помилково керувались тим, що позивач не зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно, тому в нього відсутнє право власності на спірну квартиру".

Як вбачається із змісту ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2010р. про скасування заочного рішення від 22.07.2010р. по справі №2-7718/10, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р. по справі №2/1522/3671/11 (провадження №2/1522/5670/12), ухвали апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р. в апеляційному провадженні № 22ц-1590/4898/12, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2012р. в касаційному провадженні №6-25910св12 по справі №2/1522/3671/11, ОСОБА_6 презумпцію правомірності договору дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. №3981 спростовано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На думку суду, з матеріалів даної справи вбачається, що оскаржувані позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737, 1738 були видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (відповідно) з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 , як дійсного власника переданої у спадок ОСОБА_3 , ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , що відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321, ст. 1301 ЦК України та з урахуванням висновків постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018р. у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2019р. у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18) є самостійною і достатньою підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737, 1738 недійсними.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до п/п 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 (із змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 27.08.2018р. №2785/5), - далі Порядок №296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно вимог п/п 4.17 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчим органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

З урахуванням зазначеного, вбачається, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, маючи в матеріалах спадкової справи №10/2018 відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1 , згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р. та №139721726 від 01.10.2018р., видала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737, 1738 (відповідно) всупереч приведених вище вимог п/п 4.15, 4.17 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5, що є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737, 1738 недійсними.

В свою чергу, на думку суду, правовим наслідком видачі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною свідоцтв про право на спадщину за законом реєстр. №№ 1737, 1738 від 01.10.2018р., тобто свідоцтв виданих з порушення права власності ОСОБА_1 , згідно витягу комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951 від 10.09.2008р., а також з порушенням вимог п/п 4.15, 4.17 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5, є протиправність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43279528 від 01.10.2018р. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Як наслідок, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть бути визнані добросовісними набувачами права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки на момент видачі свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737, 1738 та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43279528 від 01.10.2018р. про державну реєстрацію за відповідачами права спільної часткової власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження).

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020р. по справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) за змістом якої суд касаційної інстанції наголосив на тому, що "Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувала не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження".

Таким чином, відсутність у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правового статусу добросовісних набувачів права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ставить під сумнів подальшу правомірність відчуження ОСОБА_4 права власності на цю квартиру за оспорюваним у даній справі договором купівлі-продажу від 11.03.2021р. за реєстр. №773, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною.

Як було встановлено судом за результатами дослідження матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, наданих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 08.12.2021р. про витребування доказів по справі № 522/19719/21, між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (продавці), з однієї сторони, та ОСОБА_4 (покупець), з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 відповідно до умов п. 1 якого продавці передають у власність (продають), а покупець приймає у власність (купує) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та складається в цілому з чотирьох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 128 кв.м., житловою площею 82,2 кв.м.

При цьому, відповідно до умов п. 1 договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною визначено, що "Вказана квартира належить продавцям на праві спільної часткової власності в рівних частках кожному на підставі: 1/2 (одна друга) частка ОСОБА_3 - на підставі свідоцтва про спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 01.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1738, зареєстрованого в Спадковому реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 01.10.2018 за №63075017;1/2 (одна друга) частка ОСОБА_2 - на підставі свідоцтва про спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 01.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1737, зареєстрованого в Спадковому реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 01.10.2018 за №63074981".

Як було засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною за змістом умов п. 1 договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 "Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н А. 11.03.2021 року, номер інформаційної довідки: 247661758, право власності продавців на вказану нерухомість, станом па 11.03.2021 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. 01.10.2018 року: ОСОБА_3 - на 1/2 частку - номер запису про право власності: 28171635; ОСОБА_2 - на 1/2 частку - номер запису про право власності: 28171602".

Крім того, як було засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною за змістом умов п. 5 договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 "Продавці свідчать, що вказана квартира на момент відчуження боргом за житлово-комунальні послуги не обтяжена, раніше нікому другому не продана, не подарована, не заставлена, в оренду та найм не здана, заборона та арешт на неї не накладено, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесені, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України не має, обов`язками щодо третіх осіб продавці не зв`язані, а також, що вказаний правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей".

Згідно вимог п/п 2.1 п. 2 глави 2 розділу ІІ Порядку №296/5, при посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773, під час підготовки до посвідчення правочину про відчуження квартири АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р. про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за параметрами запиту за місцезнаходженням спірної квартири.

У відповідності до змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р. на час вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містився запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 9671802, зареєстрований 29.03.2010р. Першою одеською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 26.03.2010р. про вжиття заходів забезпечення позову у справі №2-7718/10.

При цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих 29.03.2010р. за №9671802, власником об`єкту обтяження в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна значився ОСОБА_1 - обдарований, згідно умов договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р.

Крім того, відомості про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р., також були внесені і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про що свідчить запис про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., реєстраційний номер обтяження: 9678828, де ОСОБА_1 - обдарований за договором дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. значився, як власник нерухомого майна.

Аналіз змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р. також дозволяє дійти висновку про те, що під час підготовки до посвідчення правочину про відчуження квартири АДРЕСА_1 приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Іллічовій Наталії Артемівні було відомо про наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наступних обтяжень: запису про обтяження №27966683 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна), реєстраційний номер обтяження: 9678828, на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2010р. про забезпечення позову у цивільній справі № 2-7718/10; запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2010р. про забезпечення позову у цивільній справі № 2-7718/10; запису про обтяження №27967773 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2012р. по справі №1512/8504/2012.

При цьому, за змістом запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р., внесеного на підставі судового рішення в одній і тій самій судовій справі (цивільна справа № 2-7718/10), в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на відміну від запису про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., містяться відомості про іншого власника одного і того самого об`єкта обтяження - ОСОБА_6 , який був дарувальником за договором дарування квартири від 29.08.2008р. реєстр. № 3911.

В свою чергу, відомості про скасування в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вищеперелічених обтяжень (арешту нерухомого майна), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р., відсутні.

Відсутні такі відомості і в матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773.

Таким чином, аналіз змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р. дозволяє суду дійти висновку про те, що під час підготовки до посвідчення правочину про відчуження квартири АДРЕСА_1 приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Іллічовій Наталії Артемівні та сторонам по договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773, у зв`язку із наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна №9671802 від 29.03.2010р., власник: ОСОБА_1 , а також наявністю в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження № 27966683 від 18.09.2018р., власник: ОСОБА_1 , та запису про обтяження №27967320 від 18.09.2018р., власник: ОСОБА_6 , було відомо: по-перше, про наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , в межах цивільної справи № 2-7718/10, що перебувала в провадженні Приморського районного суду м. Одеси; по-друге, про діючи обтяження нерухомого майна - арешт квартири АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме на підставі вищевказаних судових рішень Приморського та Київського районних судів м. Одеси.

Незважаючи на викладене та попри наявні в матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р., про обтяження (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер: 247692100 від 11.03.2021р., було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57023226 від 11.03.2021р. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Таким чином, арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Такий висновок, на думку суду, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за змістом постанови від 19.02.2021р. по справі № 643/12369/19 (провадження N 61-21685св19).

В свою чергу, одним із обов`язків нотаріуса, передбачених абз. 5 ст. 5 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993р. № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями), є відмова у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

До нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, нормою п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993р. № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями), серед інших, віднесено посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо).

Положеннями п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993р. №3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 1 глави 13 розділу І Порядку №296/5 нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

Крім того, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно вимог п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями) підставою для відмови в державній реєстрації прав спеціальним Законом визначено, у тому числі, наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна в частині визнання договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 недійсним, суд виходить з наступного.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Приведений вище правовий висновок був викладений, зокрема, у постанові Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі №6-605цс16.

Враховуючи викладене, встановлений судом під час розгляду даної справи протиправний характер набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про спадщину за законом від 01.10.2018р. за реєстр. №№ 1737, 1738 (відповідно) та державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно порушення вимог абз. 5 ст. 5, п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 49, Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993р. № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями), п. 1 глави 13 розділу І Порядку №296/5, п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями), а також враховуючи порушення відповідачами під час укладення договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. № 773 права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, на думку суду, правомірним вбачається висновок про наявність правових підстав для визнання цього договору недійсним з моменту його вчинення відповідно до ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 236 ЦК України.

Але, попри наявність правових підстав для визнання свідоцтв про спадщину за законом від 01.10.2018р. за реєстр. №№ 1737, 1738, договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. № 773 недійсними, суд зауважує, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Зокрема, як вбачається із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019р. у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019р. у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021р. у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021р. у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

В свою чергу, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021р. у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021р. у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Крім зазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021р. (пункт 146) у справі №359/3373/16-ц нагадала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14.11.2018р. у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020р. у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020р. у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021р. у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74).

Таким чином, враховуючи приведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, правомірним вбачається висновок про те, що як набуття особою володіння нерухомим майном, так і позбавлення особи - власника володіння нерухомим майном чинною практикою Верховного Суду визначається моментом внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.

В свою чергу, у пункті 147 постанови від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки (а рівно будь-якого нерухомого майна) є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі № 466/8649/16-ц (п.п. 84- 87) Суд звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права позивача (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у п. 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Між тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за змістом постанови від 12.02.2020р. у справі №761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) наголошує на тому, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності з одночасним застосуванням приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України, є неефективними ( недоцільним).

Враховуючи приведену вище практику Верховного Суду, вимоги ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд доходить висновку про те, що, попри обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Н.В., ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в частині визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна, критеріям застосування належного та ефективного способу судового захисту порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу відповідає лише позовна вимога ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселення в цю квартиру ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020р. у справі №761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) відповідно до яких суд касаційної інстанції зазначив, що "Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК".

Так, "До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача" (про що зазначалось вище).

При цьому, за твердженням суду касаційної інстанції, «Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження».

Враховуючи викладене, приведені вище обставини протиправного набуття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , права власності на спірну квартиру за оскаржуваними у даній справі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. за реєстр. №№ 1737, 1738 (відповідно), а також обставини подальшого набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру за оскаржуваним договором купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773, суд доходить висновку про те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем відповідних речових прав на спірну квартиру, оскільки на час її придбання презумпцію правомірності договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. за реєстр. №773 спростовано не було.

На думку суду, такий висновок узгоджується з наявними в матеріалах спадкової справи № 10/2018, нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773 відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 9671802 від 29.03.2010р., внесених на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2010р. про забезпечення позову у цивільній справі № 2-7718/10, запису про обтяження №27967773 від 18.09.2018р. (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2012р. по справі №1512/8504/2012, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №139721359 від 01.10.2018р., а також інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №247662039 від 11.03.2021р.,

Як наслідок, при розгляді порушеного відповідачами питання про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України правових наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019р. у справі N 914/3224/16 (провадження №12-128 гс 19) щодо застосування судами положень ст.ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст.388 ЦК України.

Зокрема, "Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом" (п.п. 7.1 - 7.3 постанови ВП ВС N 914/3224/16).

Оскільки спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 на підставі протиправних свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. за реєстр. №№ 1737, 1738, а також протиправного договору купівлі-продажу від 11.03.2021р. реєстр. №773, правомірним вбачається висновок про те, що волі ОСОБА_1 на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25.01.2017р. у справі № 916/2131/15, від 23.11.2016р. у справі №916/2144/15, від 02.11.2016р. у справі № 522/10652/15-ц та від 05.10.2016р. у справі №916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019р. у справі № 367/2022/15-ц.

В свою чергу, встановлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування нерухомого майна в порядку ст. 388 ЦК України (п. 7.5 постанови ВП ВС N 914/3224/16).

Між тим, Великою Палатою Верховного Суду за змістом п.п. 7.8, 7.9 постанови від 26.11.2019р. у справі № 914/3224/16 (провадження №12-128 гс 19) було зазначено, що «Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму)».

При цьому, "Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права…" (п.п. 7.10 - 7.12 постанови ВП ВС N 914/3224/16).

"Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна" (п. 7.18 постанови ВП ВС N 914/3224/16).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду за змістом п. 7.25 постанови від 26.11.2019р. у справі № 914/3224/16 (провадження №12-128 гс 19) з метою забезпечення єдності судової практики відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі N 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі N 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Натомість, представник позивача - адвокат Воронков В.О., з посиланням на відомості інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №263226738 від 25.06.2021р. про державну реєстрацію приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною 11.03.2021р. права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 , стверджує, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли ОСОБА_1 стало відомо про набуття права власності на спірну квартиру саме ОСОБА_4 , що відбулося після отримання представником позивача відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку загального доступу, згідно зі ст. 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. №1952-IV (з наступними змінами та доповненнями), тобто 25.06.2021р.

Але, суд вважає за правомірне відхилити приведені вище доводи позивача з огляду на висновок Великої Палата Верховного Суду за змістом п.п. 7.18, 7.25 постанови від 26.11.2019р. у справі № 914/3224/16 (провадження №12-128 гс 19).

Поряд із зазначеним, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020р. у справі №761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) викладено висновок про те, що «До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця)" (про що зазначалось вище).

Інакше кажучи, вибуття майна з володіння власника невід`ємно пов`язане з волевиявленням власника та вважається порушенням прав останнього лише у тому випадку, коли таке вибуття відбувається не з його волі.

Таким чином, з огляду на приведений вище висновок суду касаційної інстанції, суд доходить висновку про те, що знаходження спірної квартири у користуванні інших осіб, чи то ОСОБА_6 - дарувальника за договором квартири за реєстр. №3911 від 29.08.2008р., укладеного з позивачем - ОСОБА_1 , чи то у його дітей - відповідачів у даній справі, чи то у будь-яких інших осіб не є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів власника квартири - ОСОБА_1 до тих пір, поки таке володіння узгоджується з волею власника та/або власник квартири не заперечує проти володіння його майном іншими особами.

На думку суду, із змісту позовної заяви ОСОБА_1 у даній справі вбачається, що "вибуттям майна з володіння власника поза його волею", як факт порушення прав позивача на спірну квартиру, ОСОБА_1 вважаються обставини набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру за оскаржуваними у даній справі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737,1738, а не факт проживання у вказаній квартирі колишнього її власника - ОСОБА_6 разом із своєю сім`єю протягом всього строку існування спірних правовідносин у справі №2/1522/3671/11 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. недійсним.

З матеріалів даної справи, а також із змісту пояснень представників сторін по даній справі не вбачається, що до січня 2021р. ОСОБА_1 будь-яким чином заперечував проти користування сім`єю ОСОБА_6 належною позивачу квартирою і після постановлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 01.10.2012р. у касаційному провадженні №6-25910св12 про залишення без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012р. та ухвали апеляційного суду Одеської області від 01.06.2012р. у справі №2/1522/3671/11 про визнання договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. недійсним.

За твердженням позивача, лише у січні 2021р. ОСОБА_1 звернувся до дружини померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 з вимогою про звільнення спірної квартири, що відповідачами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечувалось. До вказаного часу, будучи обізнаним про те, що спірна квартира перебуває у володінні сім`ї ОСОБА_6 , який був його колишнім діловим партнером, та не заперечуючи проти цього, ОСОБА_1 не вважав, що його право в подальшому розпорядитись належною йому на праві власності квартирою буде порушено членами сім`ї ОСОБА_6 з огляду на результати розгляду цивільної справи №2/1522/3671/11 про визнання договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. недійсним.

Таким чином, приведені вище обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1 на реалізацію ним своїх повноважень власника квартири АДРЕСА_1 , було порушене сім`єю колишнього власника цієї квартири саме у січні 2021р. внаслідок ігнорування вимоги позивача про звільнення квартири, оскільки відповідно до висновків постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020р. у справі №761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) питання "вибуття майна з володіння власника" пов`язане не лише з певною подією, обставинами, а, передусім, з волевиявленням власника, у даному випадку "волесприйняттям" власником певної події, обставин в якості порушення своїх прав.

При цьому, враховуючи ті обставини, що громадянин Сполучених штатів Америки ОСОБА_1 постійно не проживає в Україні, суд вважає, що позивач не знав та не міг знати про наміри членів сім`ї померлого ОСОБА_6 та ОСОБА_3 під час проживання у спірній квартирі з волі її дійсного власника звернутись до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни з заявами від 31.08.2018р. за вх.№№ 21, 22 про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом з порушенням прав позивача, підтверджених у судовому порядку в межах цивільної справи №2/1522/3671/11 про визнання договору дарування квартири за реєстр. № 3911 від 29.08.2008р. недійсним.

З урахуванням зазначеного, судом не приймаються до уваги доводи відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за змістом відзиву від 22.11.2021р. на позовну заяву про те, що початком перебігу строку позовної давності за заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами у даній справі слід вважати дату державної реєстрації за відповідачами права власності на спірну квартиру на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.10.2018р. реєстр. №№ 1737,1738.

З тих самих підстав не приймаються до уваги суду також доводи ОСОБА_4 , згідно відзиву від 07.02.2022р. на позовну заяву, з посиланням на ті обставини, що характер спірних правовідносин щодо квартири, яка була об`єктом судового спору, вимагає від власника здійснення контролю юридичної долі квартири.

На думку суду, запроваджена ст. 41 Конституцією України, нормами ст. 321 ЦК України непорушність права власності не ставиться у залежність від фактичного користування власником своїм майном, а також не залежить від його цікавості хто і на якій підставі проживає у спірній квартирі (на чому наголошує відповідач - ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву від 07.02.2022р. (вх. №12927/22), тим більше у випадку, коли таке використання власності узгоджується з волею власника.

Як зазначалось вище, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Як було встановлено судом, "вибуття майна з володіння власника поза його волею", як факт порушення прав ОСОБА_1 на спірну квартиру, відбулось у січні 2021р. внаслідок ігнорування членами сім`ї померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 волевиявлення позивача розпорядитись належним йому на праві власності майном на власний розсуд. До вказаного часу, будучи обізнаним через існування спірних правовідносин у справі №2/1522/3671/11, що у спірній квартирі проживає сім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не вважав своє право порушеним через результати розгляду справи №2/1522/3671/11 та відсутність наміру розпорядитись своїм майном на власний розсуд.

З урахуванням зазначеного, враховуючи ті обставини, що необхідність у відновленні прав власника квартири АДРЕСА_1 , згідно договору дарування квартири за реєстр. №3911 від 29.08.2008р., витягу комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20185951 від 10.09.2008р., виникла у ОСОБА_1 саме у зв`язку відмовою членів сім`ї колишнього власника цієї квартири у січні 2021 року звільнити вказану квартиру, на думку суду, початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах по даній справі, що регулюються ст. 388 ЦК України, слід вважати обставини, що мали місце у січні 2021р. та сприймались власником, як протиправне обмеження його волі на розпорядження своїм майном на власний розсуд (правопорушення).

Таким чином, право ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядитись належним йому на праві власності майном підлягає відновленню відповідно до ст.ст. 321, 388 ЦК України.

При цьому, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселення в цю квартиру ОСОБА_1 суд зауважує, що відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.02.2020р. у справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) "Виселення відповідача з квартири є додатковим способом захисту позивачем свого права власності на квартиру, його застосування є необхідним для забезпечення реального захисту її порушених прав, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача без його виселення у примусовому порядку не забезпечить повного захисту права власності позивача".

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню в частині витребування у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселення в цю квартиру ОСОБА_1 .

В іншій частині позову у даній справі: визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01.10.2018р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною та зареєстрованим в реєстрі за № 1737; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01.10.2018р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною та зареєстрованим в реєстрі за №1738; визнання недійсним договору купівлі-продажу №773 від 11.03.2021р. на підставі якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 ; визнання права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , позивачеві слід відмовити

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання свідоцтв про право на спадщину, договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_3 ) квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселити в цю квартиру ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 302,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 302,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 302,60 гривень.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Зазначене рішення є підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_3 ) на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та для внесення відповідних змін в усі існуючі державні реєстри.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 19.12.2022.

Суддя Р. Д. Абухін

09.12.22