ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8746/22 Справа № 933/126/21 Суддя у 1-й інстанції - Попович І.А. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді Мірути О.А.

суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В.

за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О.

сторони:

позивач:  ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  в приміщенні Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 23 листопада 2021 року та додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021 року у справі № 933/126/21 за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні автомобілем, та встановлення порядку користування автомобілем, (суддя Попович І.А. повний текст складено 03 грудня 2021 року), ухваленого в приміщенні суду в смт. Олександрівка Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У березні 2021 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні автомобілем, та встановлення порядку користування автомобілем.

 В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що що 30 серпня 2014 року вона з відповідачем ОСОБА_2 уклала шлюб, який був зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 458.

17 вересня 2014 року ними було набуто майно - автомобіль ВАЗ 21140, д.н. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, який був зареєстрований на відповідача.

Рішенням Олександрівського  районного суду Донецької області від 06.11.2018  року,  шлюб між ними було розірвано.

Постановою Донецького апеляційного суду, від 21.12.2020 року по справі № 240/753/18 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - подружжя було задоволено частково, а саме: визнано спірний автомобіль спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , по 1/2 його ідеальної частки за кожним.

Але, на теперішній час вона не може домовитись з відповідачем про порядок користування спірним автомобілем, оскільки відповідач категорично відмовляється надавати їй автомобіль, а також не надає дублікати ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Просить усунути перешкоди в користуванні автомобілем марки ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, та зобов`язати ОСОБА_2 , передати їй в користування, протягом місяця з дня передачі, автомобіль ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, дублікати ключів, та свідоцтво про реєстрацію даного автомобіля. Крім того, просить встановити наступний порядок користування даним автомобілем: - наступний місяць, за попереднім, після передачі автомобіля від ОСОБА_2 (далі - співвласник) до ОСОБА_4 (далі - співвласник), передати даний автомобіль у користування ОСОБА_2 ; - в подальшому користуватися автомобілем почергово, з передачею вказаного автомобіля щомісяця від одного співвласника транспортного засобу до іншого; - при передачі автомобіля, водночас передати ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу; - при передачі автомобіля, в паливному баку має бути не менше 10 літрів пального. Також, просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати по справі.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 23 листопада 2021 року  у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні автомобілем марки ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, та встановлення порядку користування автомобілем ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, - відмовлено.

Додатковим рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021 року  стягнуто з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Позивачка ОСОБА_1 просила рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 23 листопада 2021 року та додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що неповно з`ясованi обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенi у рiшеннi суду не вiдповiдають обставинам справи; судом були неправильно застосованi норми матерiального та порушенi норми процесуального права.

Зокрема зазначає, що постановою Донецького апеляцiйного суду від 21.12.2020 року фактично підтверджено як належність даного автомобіля на праві спільної часткової власності подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 так і фактичну наявність цього автомобіля у подружжя.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що до цього часу спірний автомобіль зареєстрований у Територіальному Сервісному центрі на ім`я ОСОБА_2 , з обліку не знятий та не перереєстрований на іншу особу .

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів

того, що спірний автомобіль фактично був переданий у володіння та

користування третім особам.

Звернення відповідача до суду з заявою щодо скасування арешту спірного автомобіля, переконливо доводять факт перебування спірного автомобіля у володінні та користуванні, саме ОСОБА_2 .

При цьому, наявність полісу обов`язкового страхування цивільно-правової

відповідальності № АР/7547014 ТДВ СК "Альфа-Гарант" від 07.04.2021 року (ас. 199) взагалі не може бути належним та допустимим доказом як факту передачі спірного

автомобіля відповідачем ОСОБА_5 третім особам так і факту перебування спірного автомобіля у володінні та користуванні третіх осіб.

На підтвердження укладення договору про надання правової допомоги, відповідачем ОСОБА_2 надано копію договору №07 про надання правової допомоги від 04.02.2019 року, укладеному між Клієнтом ОСОБА_2 та Адвокатом Трофімчуком Віталієм Вікторовичем.

Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 даного договору («Строк дії договору»), договір набуває чинності з дати його підписання і діє до його повного виконання.

Відтак, виходячи із змісту пункту 4.1 вказаного договору та норм законодавства, між Клієнтом ОСОБА_2 та Адвокатом Трофімчуком Віталієм Вікторовичем не встановлено строк договору, тобто не було досягнуто належним чином згоди щодо такої істотної умови договору про надання правової допомоги, як строк договору.

Таким чином, виходячи з приписів статей 252, 638, 631, 901, 905 ЦК України, статей 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір №07 про надання правової допомоги від 04.02.2019 року, не є укладеним між Клієнтом ОСОБА_2 та Адвокатом Трофімчуком Віталієм Вікторовичем.

За неукладеним договором у сторін не виникають жодних прав та зобов`язань.

Отже надана відповідачем ОСОБА_2 копія договору про надання правової допомоги від 04.02.2019 року не може бути належним та допустимим доказом укладання між ним та адвокатом договору про надання правничої допомоги, що є однією з умов та підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, відповідач ОСОБА_2 не має процесуального права на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, навіть у разі відмови в задоволенні мого позову.

УГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Трофімчук В.В. зазначає, що ані судовим рішенням, ані фактом реєстрації автомобіля не доводиться факт фактичного перебування спірного автомобіля у відповідача, інших доказів позивачем не надано. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – без змін.

Позивач ОСОБА_1 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EASYCON" підтримала доводи апеляційної скарги та просила рішення суду скасувати.

Представник відповідача ОСОБА_6 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EASYCON" заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

 Судом встановлено, що рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 06.11.2018 року, шлюб, зареєстрований 30.08.2014 року між ОСОБА_3  до ОСОБА_2 - розірвано (а.с.8).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені, позивач 03.01.2020 року змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 (а.с.9).

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 10.08.2020 року позовні вимоги  ОСОБА_3  до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково, та визнано спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя. В іншій частині позову, відмовлено (а.с.10-15).

Постановою Донецького апеляційного суду, від 21.12.2020 року, рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 10.08.2020 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, задоволено частково, та визнано спірний автомобіль спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , по 1/2 його ідеальної частки за кожним (а.с.16-22).

Листом від 02.02.2021 року позивач звернулась до відповідача з пропозиціями, щодо встановлення порядку користування спірним автомобілем (а.с.24-25).

Листом від 13.02.2021 року відповідач проінформував позивача, що він жодним чином не перешкоджає їй у її праві користування спірним автомобілем, та проінформував позивача про відсутність у нього зазначеного автомобіля. За останньою відомою йому інформацією, автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_9 . Зазначив, що він відмовляється від своєї частки автомобіля (а.с.26-27).

Постановою державного виконавця від 20.11.2018 у виконавчому провадженні № 57734585 на спірний автомобіль накладено арешт з забороною його відчуження (а.с.51).

Листом ТСЦ № 1443 від 07.07.2021 року, позивачу роз`яснено, що присутність співвласника при перереєстрації транспортного засобу є обов`язковою (а.с.86).

Спірний автомобіль марки ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, згідно полісу № АР7547014, застрахований у ТДВ СК "Альфа-Гарант" (а.с.105-106).

Згідно відповідей ТСЦ № 1443 від 06.08.2021 року та 10.09.2021 року, спірний автомобіль зареєстрований на ім`я: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з вересня 2014 року (а.с.124,153).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11.11.2019 року, у позовних вимогах відповідача до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , про встановлення факту купівлі-продажу - 13.07.2015 року автомобіля марки ВАЗ 21140, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, а також припинення права власності, відмовлено. Мотивувальна частина рішення містить відомості про встановлення судом під час розгляду справи тієї обставини, що 13.07.2015 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу, зареєстровану в реєстрі за № 680, якою уповноважив їх користуватися, експлуатувати, продати автомобіль, представляти його інтереси, як власника транспортного засобу, з усіх без виключення питань, пов`язаних з експлуатацією, відчуженням автомобіля, укладання від його імені будь-яких договорів цивільно-правового характеру, у тому числі, договору купівлі-продажу, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови договору (а.с.131-132).

Відповідно до відповіді ТДВ СК "Альфа-Гарант" від 08.09.2021 року, між ТДВ СК "Альфа-Гарант" та власником спірного автомобіля, 06.04.2021 року був укладений договір обов`язкового страхування з терміном дії до 06.04.2022 року (а.с.141).

Позивач зверталась до відділення поліції № 1 Краматорського РУП з зверненнями про незаконне заволодіння спірним автомобілем (а.с.158).

Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АР7547014 ТДВ СК "Альфа-Гарант" від 07.04.2021 року, страхувальником спірного автомобіля марки ВАЗ 21140, реєстраційний номер  НОМЕР_1 , 2006 року випуску, є ОСОБА_12  (а.с.199).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт того, що відповідач чинить їй перешкоди у здійсненні права користування автомобілем, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовної вимоги в частині усунення перешкод в користуванні автомобілем, відсутні.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення в повній мірі не відповідає.

У відповідності до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 169 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна.Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного суду, від 21.12.2020 року, рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 10.08.2020 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, задоволено частково, та визнано спірний автомобіль спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , по 1/2 його ідеальної частки за кожним

Таким чином, спірний автомобіль перебуває у спільній частковій власності сторін. Автомобіль є неподільною річчю, його поділ в натурі призведе до втрати ним цільового призначення.

Позивач ОСОБА_3 вказує, що між нею та відповідачем існує спір з приводу володіння та користування спільною частковою власністю, відповідач ОСОБА_2 створює їй перешкоди у користуванні автомобілем, який є їх спільною частковою власністю.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави  (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб`єктів приватних відносин.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження №14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16(провадження №61-28728сво18), постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19(провадження №61-7013св20)).

У відповідності до Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відтак дана норма вказує на те, що у разі неможливості надання співвласнику у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності належним способом захисту права власності є стягнення з іншого співвласника, який володіє і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 523/4575/16-ц та вказують на те, що при виникненні конфліктної ситуації, що унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд з метою забезпечення рівної реалізації співвласниками їх прав, суд не врахував конкретних обставин, які встановлені у даній справі та висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що ухваленням рішення конфлікт між сторонами має бути вичерпано.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що автомобіль знаходиться у користування інших осіб. Відтак при вирішені спору, рішення суду не буде виконано у добровільному порядку. Примусове ж виконання рішення, яким буде визначено порядок користування спірним автомобілем щомісячно у даному випадку призведе до необхідності вчинення виконавчих дій щомісячно. Крім того, у період перебування автомобіля у одного із співвласників може виникнути потреба у проведенні ремонтних робіт, що може унеможливити передачу автомобіля іншому співвласнику у тому ж технічному стані через місяць після його експлуатації. Відтак встановлення порядку користування автомобілем не вичерпує конфлікт між сторонами, а навпаки призводить до інших спорів.

За вказаних обставин спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем не є ефективним та не відновлює її прав як співвласника майна.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові .

З наведених підстав колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності доказів, які б підтверджували, що спірний автомобіль, власниками якого є сторони по справі, перебуває в користуванні у відповідача та відповідач створює перешкоди у користуванні автомобілем.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021 року  стягнуто з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Подібні висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лдистопада 2022 року, справа № 922/1964/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у своїй Постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц дійшов висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи 04.02.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір № 07 про надання правової допомоги та додаткова угода до цього договору від 20.04.2021 року. Згідно п. 3.1 додаткової угоди, сторони дійшли згоди, що за представництво у справі № 933/126/21 гонорар адвоката складає 7000 грн. (а.с.233-234).

Відповідно до наданого детального опису витрат на професійну правничу допомогу у справі № 933/126/21, загальна сума витрат складає 7000 грн. (а.с.231).

Актом прийняття послуг від 24.11.2021 року, сторони дійшли згоди щодо повноти виконання умов договору № 07 (а.с.232).

Відповідно до квитанції до прибуткового ордера № 6 від 24.11.2021 року, ОСОБА_6 прийнято від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 7000 грн. за оплату правничої допомоги у справі № 933/126/21 (а.с.235).

Колегія суддів вважає, що надані відповідачем докази підтверджують витрати, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 7 000 гривень та є обґрунтованими.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, як вбачається матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача про те, що копія договору про надання правової допомоги від 04.02.2019 року не може бути належним та допустимим доказом укладання між відповідачем та адвокатом договору про надання правничої допомоги, не заслуговують на увагу.

За таких обставин, колегія суддув погоджується додатковим рішенням суду першої інстанції, вважає його цілком законним та обґрунтованим.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 23 листопада 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021  року залишити без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки рішення суду змінено в частині мотивів відмови задоволення позовних вимог, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача  ОСОБА_1  - задовольнити частково.

Рішення  Олександрівського районного суду Донецької області від 23 листопада 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 08 грудня 2021  року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: 

Судді: