УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №2-327/02 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г.

Категорія 84 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді:         Коломієць О.С.

суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання:         Франчука В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №2-327/02 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Новоград-Волинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), за участю боржника   ОСОБА_2  

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 року, яка постановлена суддею Сташків Т.Г.

встановив:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду і скаргою, в якій просила: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Новоград-Волинського МР ВДВС ГТУЮ у Житомирській області Пінчук К.А. про закінчення виконавчого провадження від 26.02.2018; зобов`язати державного виконавця вжити заходів для притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності; звернути стягнення грошових коштів, отриманих боржником за договорами оренди земельних ділянок та здійснити опис майна за останнім місцем реєстрації боржника.

В обґрунтування заяви зазначила, що рішенням Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15.07.2002 задоволено її позов та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 3320 доларів США, вирішено питання про розподіл судових витрат. На підставі зазначеного рішення суду видано виконавчий лист, який направлено на примусове виконання до ДВС. Постановою державного виконавця від 13.10.2015 виконавче провадження закінчене у зв`язку із повною сплатою боргу, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 та 50 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13.10.2015. На підставі зазначеної ухвали виконавче провадження поновлене, стягнуто на її користь ще 709,71 грн. Після чого виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-327/02 закінчено відповідно до постанови від 26.02.2018 у зв`язку із повним погашенням заборгованості згідно п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Скаржник звертаючись із скаргою зазначила, що вказана постанова є незаконною, винесеною державним виконавцем передчасно, оскільки вона, як стягувач, не отримала кошти у сумі 79946 грн., (що станом на 13.10.2015 було еквівалентом 3320 Доларів США). Оскільки 3320 Доларів США станом на 26.02.2018 складали 90 636 грн., державний виконавець безпідставно не звернулась до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду. Крім того, вважала, що державний виконавець допустила бездіяльність при виконанні рішення суду, оскільки в рамках виконавчого провадження не було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, штрафи та опис майна за місцем реєстрації боржника.

       Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Новоград-Волинського МР ВДВС ГТУЮ у Житомирській області Пінчук К.А. від 26.02.2018 про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15.07.2002 згідно дублікату виконавчого листа № 2-327/02, виданого 22.01.2014 року відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, скаржник подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу і постановити нову про задоволення скарги. В обґрунтування, зокрема, зазначила, що суд першої інстанції не повідомив її про розгляд справи, не розглянув вимогу про визнання протиправною бездіяльності начальника ВДВС Литвинової О.І. щодо навмисного невчинення виконавчих дій на забезпечення виконання рішення суду за виконавчим листом №2-327/02. Суд залишив поза увагою та не дав оцінку діям державного виконавця, який не виніс постанову про арешт коштів боржника, не забезпечив виконання рішення та повернення коштів в розмірі 3320 доларів США, не звернувся за роз`ясненням рішення, чим порушив її майнове право як стягувача.

Начальник Новоград-Волинського ВДВС О.Литвинова проти доводів апеляційної скарги заперечила, надіславши відзив, у якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14.06.2021 залишити без змін. Рішення суду вважає законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Представник суб`єкта оскарження – державний виконавець Новоград-Волинського міськрайонного ВДВС в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

В судове засідання ОСОБА_1 не заявилась, хоча неодноразово повідомлялась судом про місце, день і час слухання справи на адресу, зазначену нею в апеляційній скарзі, але поштова кореспонденція поверталась до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За змістом п. 3 ч.8 ст. 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі (висновок ВС у постанові від 30.11.2022 № 760/25978/13).

Боржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, з невідомих суду причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що рішенням Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року у справі № 2-327/02 зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 3320,00 дол. США, при відсутності доларів стягнути 17 691,62 грн.

24 лютого 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42195323 за виконавчим листом №2-327/02, виданим 22 січня 2014 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області, та надано термін для добровільного виконання.

13 жовтня 2015 року головним державним виконавцем ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ в Житомирській області Кулик О.Б. ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42195323 у зв`язку із повною сплатою боргу на підставі платіжних доручень № 3346 від 21 вересня 2015 року та № 3709 від 13 жовтня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13 жовтня 2015 року. У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що для повного фактичного виконання виконавчого провадження № 42195323 за виконавчим листом № 2-327/02, виданим 22 січня 2014 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області, державному виконавцю необхідно достягнути на користь ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 709,71 грн.

12 січня 2018 року боржником ОСОБА_2 внесено на рахунок ВДВС 846,00 грн. та 22 січня 2018 року, згідно платіжного доручення № 158, ВДВС переказано на користь стягувача ОСОБА_1 710,03 грн.

У зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення згідно із виконавчим листом № 2-327/02 постановою державного виконавця від 26 лютого 2018 року закінчено виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 виходив з недоведеності нею бездіяльності державного виконавця в рамках виконавчого провадження №42195323, та відсутністю підстав для скасування чи визнання незаконною постанови державного виконавця від 26 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Відповідно до приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом, про що зазначено у частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом  заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону).

Згідно з ч.1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Так судом апеляційної інстанції з витребуваної з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області копії рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15.07.2002 у справі №2-327/02 встановлено, що ОСОБА_2 зобов`язано повернути ОСОБА_1 3320 доларів США, при відсутності доларів стягнути 17691,62 грн. (а.с.103 т.3).

Рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15.07.2002 у справі № 2-327/02 сторони не оскаржували, вказане рішення набрало законної сили та підлягало до обов`язкового виконання. За наслідками розгляду видано виконавчий лист № 2-327/02 від 22.01.2014, який пред`явлено до виконання стягувачем за її заявою від 21.02.2014.

Відповідно до копій матеріалів виконавчого провадження №42195323, державним виконавцем 24.02.2014 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-327/02, виданого 22.01.2014 Новоград-Волинським міськрайонним судом та зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 3320 доларів США, при відсутності доларів стягнути 17691,62 грн. (а.с.83 т.3).

Таким чином, посилання скаржника про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не відповідає резолютивній частині рішення Новоград-Волинського районного суду від 15.07.2002 не відповідає дійсності, спростоване наявними у справі доказами, які містяться в матеріалах справи.

13 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №41195323 у зв`язку з повною сплатою боргу на підставі наявних у матеріалах платіжних доручень.

У цивільній справі № 285/1159/16 за скаргою ОСОБА_1 на дії в.о. начальника Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції в Житомирській області про скасування вказаної вище постанови держвиконавця про закінчення виконавчого провадження, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23.10.2017 скасовано постанову державного виконавця від 13.10.2015 у зв`язку з неповним фактичним виконанням виконавчого провадження № 41195323 за виконавчим листом № 2-237/02. Встановлено, що державним виконавцем недостягнуто на користь ОСОБА_1 залишок боргу у сумі 709,71 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Тобто вказаним рішенням суд визначив розмір заборгованості, який не був повністю стягнутий на користь ОСОБА_1 державним виконавцем в ході примусового виконання рішення, виходячи із загальної суми заборгованості в 17691,62 грн. та фактичним перерахуванням 16981,91 грн. на рахунок стягувача. Інші обставини вказаним рішенням не розглядались та не встановлювались. Відповідно вказане рішення не має преюдиційного значення при вирішенні даної справи.

Хоча суд першої інстанції і послався на нього помилково, проте це не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки у справі наявне інше рішення по суті спору – про роз`яснення рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15.07.2002.

Так, постановою Житомирського апеляційного суду від 17.06.2021 у справі №2-327/02 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09.03.2021, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення, залишено без задоволення, оскільки текст резолютивної частини рішення є чітким та містить конкретну суму, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у національній валюті України. Окрім того вказаним судовим рішенням звернуто увагу на те, що станом на момент звернення з відповідною заявою, рішення виконане у примусовому порядку, підтвердженням чому є постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.02.2018 р. Вказана постанова набрала законної сили.

Крім того, державний виконавець не може самостійно змінювати спосіб виконання рішення суду, що без дотримання встановленого нормами ЦПК України порядку, буде розцінюватись як втручання у право боржника на розпорядження своїм майном.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229. При цьому, ключовим питанням є те, що суд не може змінювати саме рішення по суті.

У постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17, на яку посилається скаржник, суд вказав на те, що особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», за якої  у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження».

У вказаній справі банк зазначав, що 02.06.2014 державний виконавець на підставі п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого з приводу примусового виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13.04.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 819 швейцарських франків 24 сантими.

Посилаючись на те, що заборгованість потрібно було стягнути у валюті отриманого кредиту - швейцарських франках, а не у гривнях, проте в ході виконавчого провадження орган державної виконавчої служби перевів на рахунок банку кошти саме в гривнях, які на виконання умов кредитного договору та рішення суду були конвертовані банком у швейцарські франки згідно з визначеним курсом валют, а тому на погашення заборгованості надійшло лише 13473 швейцарських франки, тобто залишок заборгованості згідно з рішенням суду складав 3346 швейцарських франків 24 сантими.

Отже предметом спору у вказаній справі було стягнення боргу за кредитним договором у валюті – швейцарські франки.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом вказаного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.А тому висновок викладенийв цій постанові не є релевантним до фактичних обставин, встановлених у справі, що переглядається, та не може бути застосований до спірних правовідносин.

Враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що скарга не містить доказів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду у частині вирішення вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця під час примусового виконання рішення суду та наявності підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.02.2018.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке згідно приписів п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов`язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.

Так, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового засідання відповідно до вимог ст.ст.128, 130 ЦПК України, тому суд першої інстанції порушив права скаржника та не створив рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду і до реалізації та захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя.

Оскільки наслідки порушення вказаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення, незважаючи на те, що спір з правової точки зору судом першої інстанції вирішено правильно, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а ухвала суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Новоград-Волинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.

Ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Новоград-Волинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді