25.10.2011

Справа №2-391/2011 року.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2011 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді : Лісовенка П.І.

при секретарі: Ковальчук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, пов”язаної з лікуванням після скоєного злочину та витрат, пов”язаних з послугами адвоката,

В С Т А Н О В И В :

До суду з вище вказаним позовом звернувся ОСОБА_1, який просить стягнути з ОСОБА_2 витрати понесені ним на поїздки до апеляційного суду і медичних установ в сумі 538 грн.74 коп., витрати пов”язані з придбанням медикаментів і медичних препаратів в сумі 3693 грн. 11 коп. та 200 грн. витрати понесені ним за послуги адвоката.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вироком Тетіївського районного суду від 27.09.2006 року, ОСОБА_2 був засуджений за ст.ст.121 ч.1; 75 КК України до п”яти років позбавлення волі з іспитовим строком два роки за те, що останній умисно наніс йому удар кулаком в обличчя, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення гефеми, підвивих кришталика 1 ст., гемофтальм лівого ока, що згідно висновку судово-медичної експертизи, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 06.12.2006 року вирок Тетіївського районного суду залишено без змін та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 20 000 грн. моральної шкоди.

Оскільки, з моменту вступу вироку в законну силу, моральна шкода йому в повному обсязі не відшкодована, тому він змушений лікуватися за власні кошти і у відповідності до ст.1195 ЦК України, просить стягнути з відповідача позовну суму.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, посилаючись на письмові заперечення.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи із наступного.

Так в судовому засіданні встановлено, що вироком Тетіївського районного суду від 27.09.2006 року, ОСОБА_2 був засуджений за ст.ст.121 ч.1; 75 КК України до п”яти років позбавлення волі з іспитовим строком два роки за те, що він умисно наніс ОСОБА_1 удар кулаком в обличчя, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення гефеми, підвивих кришталика 1 ст., гемофтальм лівого ока, що згідно висновку судово-медичної експертизи, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 06.12.2006 року вирок Тетіївського районного суду від 27.09.2006 року залишено без змін та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн. моральної шкоди.

Із медичної карти №4378 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 з 03.04.2006 року по 06.04.2006 року перебував на лікуванні в Київській міській клінічні офтальмологічні лікарні “Центр мікрохірургії ока”.

Із довідки-інформації Головного управління МВС України в місті Києві №63/496 від18.10.2011 року встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2006 по 2011 року за даними журналу протоколів ВЛК ГУ МВС України в м.Києві тричі проходив військово-лікарську комісію (ВЛК):

1) Акт медичного обстеження ВЛК №416 від 20.03.2006 року.

Висновок: згідно графи І, наказу МВС України №85 від 06.02.2001 року –придатний до служби на посаду дільничного інспектора міліції.

2) Акт медичного обстеження ВЛК №1417/с від 07.10.2008 року.

Висновок: згідно графи І, наказу МВС України №85 від 06.02.2001 року –придатний до військової служби.

3) Акт медичного обстеження ВЛК №1604/с від 23.10.2009 року.

Висновок: згідно графи І, наказу МВС України №85 від 06.02.2001 року –придатний до військової служби.

Із витягу з наказу ГУ МВС України в м.Києві (по особовому складу) №177 о/с від 29.03.2011 року встановлено, що згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пп.”ж”(за власним бажанням) п.64, лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-229178), слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Подільського районного управління, з 31 березня 2011 року.

Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 17 березня 2011 року.

Встановлені судом факти об’єктивно підтверджуються поясненнями в суді сторін та письмовими доказами, що маються у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України –кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України –фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я фізичній особі, зобов”язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Як встановлено в суді позивач просить стягнути з відповідача 538 грн. 74 коп., витрати понесені ним на поїздки до апеляційного суду і медичних установ, 3693 грн. 11 коп. витрати пов”язані з придбанням медикаментів і медичних препаратів та 200 грн. витрати понесені ним за послуги адвоката.

Проте, виходячи зі змісту ст.1195 ЦК України, в ній не передбачено щоб фізична або юридична особа відшкодовувала витрати понесені потерпілим на поїздки до апеляційного суду та медичних установ, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 538 грн.74 коп. є безпідставними.

Також не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 3693 грн. 11 коп. витрати пов”язані з придбанням медикаментів і медичних препаратів, так як позивачем у відповідності до ст.60 ЦПК України не надано ніяких доказів того, яка ним втрачена або зменшилася його працездатність, оскільки він, працюючи атестованим працівником в органах внутрішніх справ з 2006 по 2011 роки, де проходять службу фізично здорові люди, тричі проходив військо-лікарські комісії і за висновками яких, він був придатний до військової служби та звільнився з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за власним бажанням, а не по інвалідності.

Також ОСОБА_1 не надано доказів того, що він поніс додаткові витрати на придбання ліків, а надані лише чеки за період з 26.09.2006 року по 20.09.2007 року, що підтверджують покупку ліків, а відповідних рецептів лікарів на придбання ліків у зв”язку з хворобою ним не надано, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Також не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 200 грн. витрати понесені ним за послуги адвоката, оскільки статтею 12 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями в галузі права в порядку, встановленому законом.

Частиною 2 ст.84 ЦПК України передбачається, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, якщо компенсація сплачується іншою стороною, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Оскільки представник позивача в судовому засіданні не надав та не бажає надати суду докази про кількість часу витраченого захисником на судові засідання, то суд не може визначити розмір компенсації витрат на правову допомогу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на вище наведене та у відповідності до ст.ст.60; 84 ЦПК України і ст.1195 ЦК України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, пов”язаної з лікуванням після скоєного злочину та витрат пов”язаних з послугами адвоката, необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.10;15;60;84;208;209;212-215;218 ЦПК України, ст.1195 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, пов”язаної з лікуванням після скоєного злочину та витрат, пов”язаних з послугами адвоката - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області.

Суддя: