Справа № 202/3148/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 вересня 2015 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючої-судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Котули А.М., Куріної О.Ю., Терещук Л.І., позивача ОСОБА_3, представника відповідача Черненкової Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 53" Дніпропетровської міської ради на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2014 року по день винесення рішення суду, а також моральну шкоду з урахуванням уточнених позовних вимог у розмірі 16200 грн.

Ухвалою суду від 20 травня 2015 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради.

В подальшому позивач збільшила свої вимоги, просить також визнати незаконним та скасувати наказ № 69 від 13.01.2014 року про скорочення штату працівників, визнати незаконним та скасувати наказ № 105к від 22.12.2014 року про її звільнення, поновити її на посаді майстра технічної дільниці Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради, стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2014 року по день винесення рішення суду, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працювала у Комунальному підприємстві "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради на посаді майстра технічної дільниці. 25 грудня 2013 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 27/45 про реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Індустріального району, зокрема, припинення діяльності Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради шляхом його приєднання до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради. Наказом № 105к від 22 грудня 2014 року її було звільнено з 24 грудня 2014 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає, що її звільнення проведено з порушенням законодавства, оскільки відповідно до статті 36 КЗпП України у разі реорганізації підприємства дія трудового договору працівника продовжується. Крім того, відповідач не запропонував їй іншої роботи на підприємстві, як то передбачено ст. 49-2 КЗпП. Також вказує, що в день звільнення з нею не був проведений повний розрахунок.

Позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала за вищенаведених підстав.

Представник відповідача Дніпропетровської міської ради Черненкова Г.М. у судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що міська рада не є належним відповідачем, оскільки позивач перебувала у трудових відносинах безпосередньо з комунальним підприємством, яке є юридичною особою. При цьому пояснила, що Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" на даний час знаходиться в стані припинення.

Представники Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради та Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради у судове засідання не з'явилися, неодноразово викликалися в судове засідання, про причину неявки суд не повідомили, протягом всього часу розгляду справи заперечень проти позову не надали, тому справу вирішено в їх відсутність.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач працювала в Комунальному підприємстві "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради з 01.04.2004 року, у тому числі майстром технічної дільниці з 01.08.2008 року.

25 грудня 2013 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 27/45 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств», яким, зокрема, вирішено припинити діяльність Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21 Дніпропетровської міської ради шляхом його приєднання до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради та передання усіх його майнових прав та обов'язків.

Наказом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21 Дніпропетровської міської ради від 13 січня 2014 року № 69 «Про скорочення штату працівників» інспектора з кадрів було зобов'язано попередити працівників підприємства, у тому числі позивача, про звільнення з роботи з 13.03.2014 року у зв'язку з припиненням діяльності підприємства.

З пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що на підставі вказаного наказу її було попереджено про наступне звільнення з 13.03.2014 року, проте у зазначену дату її звільнення не відбулося та вона продовжила працювати на цьому підприємстві.

24 грудня 2014 року відповідно до наказу № 105-к від 22 грудня 2014 року позивача було звільнено з посади майстра технічної дільниці у зв'язку з припиненням діяльності підприємства згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення згідно з частиною 2 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При цьому відповідно до частини 4 статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом, в організації виробництва і праці Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21 Дніпропетровської міської ради дійсно відбулися зміни на підставі рішення власника - Дніпропетровської міської ради № 27/45 від 25.12.2013 року про проведення реорганізації підприємства шляхом його приєднання до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 53". У зв'язку з реорганізацією на підприємстві мало місце скорочення штату працівників, що підтверджується наданою позивачем копією наказу № 69 від 13.01.2014 року. Позивач з додержанням встановленого законом строку, тобто не менш ніж за два місяці, була попереджена про наступне вивільнення та закон не вимагає повторного попередження працівника у разі, якщо після закінчення цього строку особа продовжувала працювати на підприємстві.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на час розгляду справи судом Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради перебуває у стані припинення. Відповідно до розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.02.2014 року № 54-р створена комісія з припинення юридичної особи.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач мав всі підстави для розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Доводи позивача про те, що у зв'язку з реорганізацію підприємства дія трудового договору з нею повинна бути продовжена, відповідач повинен був запропонувати їй іншу роботу на підприємстві, суд вважає безпідставними, оскільки судом встановлено, що у зв'язку з припиненням діяльності внаслідок реорганізації на підприємстві мало місце скорочення штату працівників, а відповідно до частини 4 ст. 36 КЗпП України допускається припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу). Доказів того, що відповідач мав можливість перевести позивача або запропонувати їй іншу роботу на тому ж підприємстві позивачем не надано. Отже за відсутності роботи на підприємстві перевести позивача або запропонувати їй іншу роботу неможливо. Заяву ж про прийняття на роботу до іншого підприємства - "Житлово-експлуатаційного підприємства № 53" Дніпропетровської міської ради позивач не надавала.

Таким чином, твердження позивача щодо порушення відповідачем законодавства при її звільненні не знайшли свого підтвердження в суді.

Тому суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання незаконними та скасування наказів про скорочення штату працівників та її звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В той же час суд знаходить обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення на її користь середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми і день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що як в день звільнення, так і до теперішнього часу з позивачем не проведений повний розрахунок. Заборгованість із заробітної плати складає 792,44 грн.

Отже відповідач - Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" зобов'язано виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплати за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Виходячи з зазначеного нормативно-правового акту, суд обчислює середньоденну заробітну плату позивача, виходячи з нарахувань згідно з розрахунковими листками позивача за жовтень та листопад 2014 року, яка дорівнює 251,35 грн. та визначена судом шляхом ділення заробітної плати на число робочих днів без врахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а саме: жовтень 2014 року: 3196,11 грн./ 17 робочих дів = 188,01 грн.; листопад 2014 року: 6293,55 грн. /20 робочих днів = 314,68 грн.; (188,01+314,68) / 2 міс. = 251,35 грн.

Нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд провадить шляхом множення середньоденного заробітку, який дорівнює 251,35 грн. на число робочих днів (за винятком вихідних та святкових днів) за період з 25 грудня 2014 року по 8 вересня 2015 року (174 робочих дня).

Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 43734,90 грн. (251,35 х 174) та підлягає стягненню на користь позивача з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради.

Крім того, статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що неправомірними діями відповідача - Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради, які полягають у невиплаті позивачеві заробітної плати та затримці розрахунку при звільненні, порушені трудові права позивача, чим спричинена моральна шкода.

З урахуванням конкретних обставин справи, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку, що завдана моральна шкода повинна бути відшкодована позивачу в розмірі 3000 грн.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у дохід держави в загальній сумі 680,95 грн. (437,35 грн. - в частині вимог майнового характеру та 243,60 грн. - в частині вимог немайнового характеру).

Керуючись ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2014 року по 8 вересня 2015 року в розмірі 43734 (сорок три тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 90 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 (три тисячі) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради судовий збір у дохід держави в загальному розмірі 680 (шістсот вісімдесят) грн. 95 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Ю. Марченко