КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 824/109/22

номер провадження №22-вк/824/7/2023

Київський апеляційний суд у складі головуючого судді судової палати з розгляду цивільних справ Лапчевської О.Ф., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,

учасники справи: представник заявника Муляр Є.Г.,

представник боржника Найденко І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника Zentrum Solutions AG Муляра Євгенія Григоровича

про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 січня 2022 року

у справі №140/2021 за позовом Zentrum Solutions AG (Швейцарія) до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до апеляційного суду з вище вказаною заявою і просив визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 січня 2022 року у справі № 140/2021 за позовом Zentrum Solutions AG (Швейцарія) до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості за Контрактом від 15.10.2019 №53-129-01- 19-01968; видати виконавчий лист про стягнення з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Zentrum Solutions AG 472 000,00 євро - основного боргу, 8 587,10 євро - трьох процентів річних, 13 482,64 євро - на відшкодування витрат з арбітражного збору та 2 000,00 євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 496 069,74 євро (чотириста дев`яносто шість тисяч шістдесят дев`ять євро та 74 євроценти); стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Zentrum Solutions AG (Швейцарія) судовий збір у сумі 1 240,50 грн.

В обґрунтування заяви вказував на те, що 31 січня 2022 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України винесено рішення у справі №140/2021 за позовом Zentrum Solutions AG до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення 480 772,51 євро, у тому числі: 472 000,00 євро - основного боргу, 8 772,51 євро - трьох процентів річних, і крім того, витрат по сплаті арбітражного збору, а також витрат на правову допомогу у сумі 2 000,00 євро за неналежне виконання умов Контракту від 15.10.2019 №53-129-01- 19-01968.

Відповідно до п. 9.3 Контракту, усі неврегульовані за Контрактом спори передаються заінтересованою Стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду-м. Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська (п. 9.4 Контракту).

Згідно ст. 32 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж», Рішення є остаточним та набуло законної сили з дати його винесення - 31 січня 2022 року, що додатково підтверджується довідкою МКАС при ТПП України від 16.02.2022 вих.№359/14-6. Згідно з вищезазначеною довідкою Відповідач отримав рішення 10.02.2022.

Станом на момент подання заяви державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» добровільно не виконало рішення арбітражного суду та не вчинило жодних дій, які б свідчили про наявність наміру його виконувати, що змушує Zentrum Solutions AG ініціювати виконання рішення у примусовому порядку.

Представник боржника державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» О. Дорошенко звернувся з запереченнями на заяву.

Вказував, що в порушення ч. 2 ст. 476 ЦПК України в заяві про визнання і надання дозволу на виконання Рішення не зазначено імені учасників арбітражного розгляду (його представника, який забезпечував представництво у наведеній справі), його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження.

Згідно ч. 5 ст. 476 ЦПК України до заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, поданої без додержання вимог, визначених у цій статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу «Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви».

Таким чином, заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення не відповідає вимогам ст. 476 ЦПК України та підлягає залишенню без руху чи поверненню в порядку визначеному ст. 185 ЦПК України.

Також наголошував, що згідно з ч. 1 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: зокрема спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі.

В укладеному між сторонами Контракті, у розділі IX міститься арбітражне застереження.

Проте розділом IX Контракту не обумовлено застережень про можливість передання на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду спорів щодо виконанні договорів про публічні закупівлі.

Водночас укладання зазначеного Контракту відбувалося за результатами проведення публічних закупівель. Відтак передання на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору щодо виконання Контракту про публічні закупівлі суперечить положенням ч. 2 ст. 22 ГПК України.

Окремо наголошував, що відповідно до пп. б), п.2, ч. 1 ст. 478 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо, зокрема суд визнає, що визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

ДП НАЕК «Енергоатом» відноситься до суб`єктів господарювання державного сектору економіки, включене до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, забезпечує безпечну експлуатацію та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання суб`єктів господарювання та населення, а також постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики.

Рішення порушує публічний порядок України, оскільки загрожує безпеці та економіці України, фактично буде надано дозвіл на стягнення коштів у розмірі 496 069,74 євро з підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави Україна, та матиме наслідок належного забезпечення оплати заробітної плати працівникам, можливості доведення підприємства до банкрутства, впливу на належне забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання суб`єктів господарювання та населення, зокрема в зимовий період, а також постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики.

Також наголошував, що відповідно до п.10.1 Контракту, контракт набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31.12.2020, а в частині оплати за поставлену Продукцію - до повного розрахунку. Відтак, для арбітражного застереження, як структурного невід`ємного елементу Контракту Сторони не передбачили виключень - арбітражна угода діяла до 31.12.2020. Рішення прийняте 31.01.2022 - більш ніж 1,5 роки після того, коли арбітражна угода Сторін закінчила свою дію.

Отже, просив встановити, що заява від 12.09.2022 № 7/KMLF/25/2021 про визнання і надання дозволу на виконання рішення не відповідає вимогам ст. 476 ЦПК України та залишити її без руху або повернути її в порядку визначеному ст. 185 ЦПК України.

За наслідками розгляду відмовити повністю в задоволенні заяви.

В судовому засіданні сторони підтримали доводи, викладені у заявах по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення заявника та дослідивши заперечення боржника, суд доходить висновку про те, що заява підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 31 січня 2022 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України винесено рішення у справі №140/2021 за позовом Zentrum Solutions AG до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення 480 772,51 євро, у тому числі: 472 000,00 євро - основного боргу, 8 772,51 євро - трьох процентів річних, і крім того, витрат по сплаті арбітражного збору, а також витрат на правову допомогу у сумі 2 000,00 євро за неналежне виконання умов Контракту від 15.10.2019 №53-129-01- 19-01968.

Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Частиною 1 статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.

Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Порядок розгляду і вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в Главі 3 Розділу ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів».

У відповідності до ч. 1 ст. 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (ч. 2 ст. 474).

Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати, чи законним є прийняте рішення, обговорювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.

Крім того, визнання та виконання арбітражних рішень регулюється також Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) (далі -Конвенція), яка набрала чинності для України з 08 січня 1961 року, та членами якої є Швейцарія та Сполучене Королівство Велика Британія.

Нью-Йоркська конвенція встановлює, що кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов`язкові і приводить їх до виконання згідно з процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених у нижченаведених статтях Конвенції.

Стаття 4 Конвенції, що для визнання і приведення у виконання рішення іноземного арбітражного суду сторона, яка просить про таке визнання і виконання, при подачі відповідного прохання надає: a) належним чином засвідчений оригінал арбітражного рішення або належним чином завірену копію такого; b) оригінал арбітражної угоди або її належним чином засвідчену копію. Якщо арбітражне рішення або угода викладені не офіційною мовою тієї країни, де порушене клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, також надається переклад цих документів на офіційну мову. Переклад засвідчується офіційним чи присяжним перекладачем чи дипломатичною або консульською установою.

Перевіряючи дотримання вище викладених вимог, судом встановлено, що трирічний строк на подання заяви про визнання та надання дозволу на виконання вказаного рішення дотримано, до заяви стягувачем долучено документи у відповідності до переліку, визначеного статтею 4 Конвенції, що узгоджуються з положеннями ст. 476 ЦПК України та ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Окрім того, перелік підстав для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначено в статті 478 ЦПК України.

Так, статтею 478 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; ґ) або рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, презюмуючи обов`язковість арбітражного рішення, також передбачає вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

Згідно статті 5 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, у визнанні і приведенні у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямовано, лише у разі, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем порушеного клопотання про визнання і приведення рішення у виконання докази того, що: a) сторони в арбітражній угоді, за принципами застосовуваного до них закону, в будь-якій мірі були недієздатними або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності вказівки про таке підпорядкування, згідно із законом країни, де рішення було винесено, або b) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення, або c) вказане рішення винесено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під дію положень арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить висновки з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що у разі, якщо висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і виконана, або d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або е) рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано або призупинено його виконання компетентною владою країни, де воно було винесено, або країни, закон якої застосовувався. У визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій порушується клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, дійде висновку, що: a) об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або b) визнання і приведення у виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.

Стаття 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» також передбачає, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: - одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або - сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або - рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або - склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або - рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: - об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або - визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача.

Апеляційний суд вказує на те, що спірні правовідносини в межах розгляду цієї справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), з яких не вбачається застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України.

Окрім того, підстави, наведені в пункті 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, охороняють публічні інтереси держави, в якій подано клопотання про примусове виконання, та, відповідно, суди вправі використовувати їх ex officio, тобто в силу власних зобов`язань суду держави, після подання заяви про визнання й звернення до виконання арбітражного рішення.

Тобто суд держави, в якій подане таке клопотання, зобов`язаний ex officio, згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов`язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку, незалежно від того, чи посилається сторона, яка заперечує проти визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, на предмет існування названих перешкод для такого звернення і його задоволення судом.

Такі обов`язки покладаються на суд держави, який діє від її імені, реалізуючи владні повноваження від імені країни як публічно-правового утворення.

Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у справі №519/15/17, наголошує, що суди зобов`язані здійснити перевірку того, чи призведе до порушення публічного порядку України саме визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.

З`ясування цього питання за своїм змістом є значно ширшим, ніж вирішення питання того, чи є правочин, укладений між сторонами арбітражного провадження, таким, що порушує публічний порядок України.

Враховуючи наведене, при розгляді справи судом також з`ясовувалось чи не порушуватиме надання дозволу на виконання рішення економічні інтереси держави.

Посилання боржника на те, що ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» відноситься до підприємств, що має стратегічне значення для економіки держави та стягнення грошових коштів вплине на платоспроможність останнього, а також може призвести до банкрутства підприємства, ґрунтуються виключно на припущеннях заявника.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня 1955 року встановлено, що в кожній договірній державі застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 цієї Конвенції ООН у редакції від 22 грудня 1986 року.

Таким чином, головним завданням застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення колізій різних країн.

Об`єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.

Враховуючи вищенаведене, посилання на порушення публічного порядку може мати місце тільки у випадках, коли виконання іноземного арбітражного рішення є несумісним з основами правопорядку держави.

Арбітражне рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, і поширює свою дію тільки на боржника.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 761/46285/16-ц (провадження № 61-4138св18).

Щодо доводів заперечень про те, що в порушення ч. 2 ст. 476 ЦПК України в заяві про визнання і надання дозволу на виконання рішення не зазначено імені учасників арбітражного розгляду (його представника, який забезпечував представництво у наведеній справі), його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження і застосування ст. 185 цього Кодексу «Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви», суд їх відхиляє, оскільки таке питання вирішувалось при відкритті провадження у справі. Відповідача у справі зазначено повно, відсутність вказівки на представника не є підставою для застосування ст. 185 ЦПК України.

Доводи заперечень про те, що в укладеному між сторонами Контракті, у розділі IX міститься арбітражне застереження. Проте, розділом IX Контракту не обумовлено застережень про можливість передання на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду спорів щодо виконанні договорів про публічні закупівлі, а тому передання на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору щодо виконання Контракту про публічні закупівлі суперечить положенням ч. 2 ст. 22 ГПК України, також відхиляються судом.

Відповідно до п. 9.3 Контракту, усі неврегульовані за Контрактом спори передаються заінтересованою Стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - м. Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська (п. 9.4 Контракту).

Жодних виключень або розмежувань щодо виконання договорів про публічні закупівлі положення Контракту не містять.

Відхиляє заперечення суд і про те, що за п.10.1 Контракту, контракт набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31.12.2020, а в частині оплати за поставлену Продукцію - до повного розрахунку, арбітражна угода діяла до 31.12.2020, рішення прийняте коли арбітражна угода Сторін закінчила свою дію.

Так, відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 3 березня 2020 року у справі № 920/241/19 викладено висновок про те, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення сторонами такого роду арбітражної угоди. Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті II Конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони, зазвичай, передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі, спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

Отже, закінчення строку дії контракту не впливає на дійсність, чинність та виконуваність включеної до нього арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність визначених статтею 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж», статтею 478 ЦПК України та Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року підстав для відмови в задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд заяву задовольняє.

Згідно з ч. 1 ст. 479 ЦПК України суд постановляє ухвалу про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Керуючись ст. 479 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву - задовольнити.

Визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 31 січня 2022 року у справі № 140/2021 за позовом Zentrum Solutions AG (Швейцарія) до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості за Контрактом від 15.10.2019 №53-129-01- 19-01968; видати виконавчий лист про стягнення з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ:24584661; місцезнаходження: Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3) на користь Zentrum Solutions AG (ідентифікаційний номер юридичної особи: СНЕ - 356.997.098; адреса: Aegeristrasse, 5, 6300 Zug, Switzerland) 472 000,00 євро - основного боргу, 8 587,10 євро - трьох процентів річних, 13 482,64 євро - на відшкодування витрат з арбітражного збору та 2 000,00 євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 496 069,74 євро (чотириста дев`яносто шість тисяч шістдесят дев`ять євро та 74 євроценти); стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Zentrum Solutions AG (Швейцарія) судовий збір у сумі 1 240,50 грн.

Видати виконавчий лист на примусове виконання арбітражного рішення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до цього суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст складено 24.01.2023 р.

Суддя Лапчевська О.Ф.