Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 556/1383/17

провадження № 61-5895св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідачі за позовом ОСОБА_2 :Володимирецька селищна рада Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької Валентини Михайлівни на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 червня 2021 року у складі судді Іванків О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1203 га, кадастровий номер 5620855100:01:026:0199 в

АДРЕСА_1 , згідно договору дарування земельної ділянки

від 05 серпня 2016 року.

Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідача, що знаходиться за адресою

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2620855100:01:026:0002, площею 0,0081 га, яка виділялась останньому для розміщення магазину.

Після набуття права власності на вказану земельну ділянку, позивачем було виявлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв частину належної йому земельної ділянки площею 0,0105 га, на якій побудував будівлю магазину.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відмовляється звільнити земельну ділянку позивача, останній звернувся до суду та просив зобов`язати

ОСОБА_2 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,0105 га з кадастровим номером 5620855100:01:026:0199, яка розташована на території

АДРЕСА_2 .

Також зазначав, що неправомірними діями ОСОБА_2 йому завдано моральну шкоду, яка полягає у немайнових втратах, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті негативні переживання, були порушені певні життєві плани, не реалізовані певні трудові плани, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг душевних, психічних страждань, становить 1000 грн, які підлягають відшкодуванню (компенсації) відповідачем.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішень ради.

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що 14 травня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт серії ЯИ №765989 на право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на загальну площу 0,1203 га, на підставі рішень Володимирецької селищної ради від 23 грудня 1996 року № 41, від 28 жовтня 2008 року №739 та від 23 квітня 2009 року №887.

Вважає вказаний державний акт та рішення Володимирецької селищної ради незаконними та такими, що порушують його законні права та інтереси, оскільки при їх прийнятті не було враховано його інтереси як суміжного землевласника (землекористувача) та власника нежитлової будівлі, яка розташована на суміжній земельній ділянці.

З огляду на вказане просив визнати незаконними та скасувати рішення Володимирецької селищної ради від 23 грудня 1996 року №41, від 23 квітня 2009 року № 887, від 28 жовтня 2008 року № 739 в частині, що стосуються виділення земельної ділянки для ОСОБА_3 , а також визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №765989.

У січні 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки було об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області та

ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішень ради.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому вказав, що він є власником магазину, який розташований за адресою

АДРЕСА_2 , площею 69,3 кв. м, а також власником земельної ділянки з кадастровим номером 5620855100:01:026:0002, площею 0,0081 га за цією ж адресою. Речові права ОСОБА_2 на магазин та земельну ділянку набуті у встановленому законом порядку та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_2 , межує земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка з 05 серпня

2016 року належить відповідачу ОСОБА_1 .

Попередній користувач вказаної ділянки ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 дозвіл на будівництво магазину на частині землі, за що в період з 2001 по 2016 роки отримував узгоджену сторонами орендну плату. Таким чином, на час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку,

ОСОБА_2 вже користувався її незначною частиною на законним підставах, а саме в розмірі, що складає розмір магазину. Однак в даний час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть досягти згоди щодо вартості земельної ділянки площею 0,00826 га, яка знаходиться під магазином ОСОБА_2 , проте належить ОСОБА_1 , для її викупу ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що знесення будівлі магазину, що частково розміщена на земельній ділянці ОСОБА_1 , площею 0,00826 га, є недоцільним у зв`язку з явним перевищенням вартості будівлі порівняно з вартістю земельної ділянки, ОСОБА_2 просив постановити рішення про викуп ним як власником будівлі магазину частини земельної ділянки, на якій вона розміщена, що належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області

від 18 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_3 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 про викуп земельної ділянки задоволено.

Ухвалено рішення про викуп власником будівлі магазину ОСОБА_2 у власника земельної ділянки, на якій розміщена будівля магазину,

ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0105 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , для чого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 000,70 грн як оплату за придбану земельну ділянку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що факт зайняття земельної ділянки позивача ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 підтверджено належними та допустимими доказами, проте оскільки власник земельної ділянки з кадастровим номером 5620855100:01:026:0199 в АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 безстроковий оплатний дозвіл на використання частини своєї земельної ділянки площею 0,0105 га під будівництво магазину (суперфіцій), суд першої інстанції дійшов висновку, що перехід права власності на вказану ділянку до позивача ОСОБА_1 не вплинув на права ОСОБА_2 з приводу користування ділянкою під будівлею магазину.

Враховуючи, що власник забудованої земельної ділянки ОСОБА_1 заперечує проти її подальшого використання відповідачем ОСОБА_2 , суд вважав необхідним припинити дію суперфіцію відносно земельної ділянки площею 0,0105 га, яка є частиною земельної ділянки кадастровий номер 5620855100:01:026:0199 в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 і знаходиться під будівлею магазину, належного ОСОБА_2 , у відповідності до частини другої статті 416 ЦК України.

При цьому врахувавши, що знесення будівлі магазину є недоцільним у зв`язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , постановивши рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки. При цьому суд також врахував, що цільове призначення земельної ділянки, яка викупляється, не змінюється, оскільки у відповідності до даних Генерального плану смт. Володимирець, вказані землі належать до земель громадської забудови.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішень ради, суд дійшов висновку, що вказані рішення прийняті Володимирецькою селищною радою в межах встановленої законом компетенції органу місцевого самоврядування, з дотриманням порядку та у відповідності до закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької В. М. задоволено частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 червня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про викуп земельної ділянки відмовлено.

В решті рішення суду в оскаржуваній частині залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо звільнення земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягало у самовільному зайнятті відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, а також не доведенням накладання однієї земельної ділянки на іншу, оскільки позивач не заявляв клопотання про проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про викуп земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що частина будівлі його магазину знаходиться за межами виділеної йому у власність земельної ділянки у 0,0081 га, рішення про вилучення частини земельної ділянки у ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 відсутнє, тому здійснене ним будівництво чи добудова мають ознаки самочинного будівництва, аОСОБА_1 був позбавлений права власності на земельну ділянку з незалежних від нього обставин, внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 .

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Володимирецької селищної ради, ОСОБА_3 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішень ради до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не перевірялося.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької В. М. на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кругліцька В. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження

№ 14?2цс21, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження

№ 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15?ц, провадження № 14-338цс18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження

№ 12-14звг19, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження

№ 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що факт зайняття земельної ділянки позивача визнавався ОСОБА_2 . При цьому, сам факт використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), є підставою для власника земельної ділянки або землекористувача вимагати у судовому порядку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Крім того, судом апеляційної інстанції вказано на ознаки самочинного будівництва ОСОБА_2 магазину, на це вказувалось і у рішенні суду першої інстанції, однак не досліджено можливість відновлення права первісного позивача ОСОБА_1 іншим шляхом.

Судом першої інстанції було призначено експертизу, витрати на оплату якої було покладено на ОСОБА_2 , проте останній оплату експертизи не здійсним, що мало наслідком повернення експертною установою матеріалів справи до суду.

Таким чином рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що будівництво не може бути самочинним, так як є всі необхідні дозвільні рішення селищної ради про його будівництво, рішення про вилучення ділянки та саме свідоцтво про право власності на магазин і його реєстрація. До того ж на час набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та частину спірної земельної ділянки - 05 серпня

2016 року, ОСОБА_2 вже був власником будівлі магазину -

від 25 вересня 2008 року. Доводи заявника в частині необхідності знесення будівлі магазину та приведення земельної ділянки ОСОБА_1 у попередній стан на увагу не заслуговують та спростовуються доводами щодо доцільності викупу земельної ділянки під магазином.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони є суміжними землекористувачами.

ОСОБА_2 є власником магазину та земельної ділянки площею 0,0081 га, кадастровий номер 5620855100:01:026:0002, за адресою АДРЕСА_2 , площею 69,3 кв. м.

Право власності на будівлю магазину підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25 вересня 2008 року, яке зареєстровано у встановленому законом порядку.

22 листопада 2005 року відповідно до акту вибору ділянки під будівництво магазину за адресою АДРЕСА_2 було виділено земельну ділянку площею 130 кв. м, тобто 0,013 га. Вказаний акт було затверджено усіма відповідними установами.

Оскільки на той час земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади смт. Володимирець і в користуванні ОСОБА_5 , остання надала дозвіл на вилучення 0,01 га з її присадибної земельної ділянки, що підтверджується її власноручною заявою та рішенням Володимирецької селищної ради №374 від 15 червня 2004 року.

Право власності на земельну ділянку набуто ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 вересня 2017 року, укладеного ним з Володимирецькою селищною радою.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1203 га, яка розташована за цією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки 5620855100:01:026:0199. Право власності набуто на підставі договору дарування, укладеного 05 серпня

2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК Українивласники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі

№ 523/6532/14-ц (провадження № 61-7533св20), від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 (провадження № 61-16012св20), від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15 (провадження № 61-3808св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 (провадження № 61-9957св21) вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК Україниі статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Відповідно до частини першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини. які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягало у самовільному зайнятті відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, не доведено накладання однієї земельної ділянки на іншу,у зв`язку із чим колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником магазину та земельної ділянки площею 0,0081 га, кадастровий номер 5620855100:01:026:0002, за адресою АДРЕСА_2 , площею 69,3 кв. м.

Право власності на будівлю магазину підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25 вересня 2008 року, яке зареєстровано у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1203 га, яка розташована за цією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки 5620855100:01:026:0199. Право власності набуто на підставі договору дарування, укладеного 05 серпня

2016 року.

Таким чином, позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,1203 га у серпні 2016 року, в той час як відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на магазин, частина якого, на думку позивача, знаходиться на його земельній ділянці, у вересні 2008 року.

Тобто, новий власник земельної ділянки мав об`єктивну можливість знати про наявність на своїй земельній ділянці магазину відповідача і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідач має зареєстроване право власності на нього й право користування ним.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня

2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14?2цс21, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15?ц, провадження № 14-338цс18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження № 12-14звг19, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22, є безпідставними, оскільки рішення у цій справі ухвалено за інших фактичних обставин.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх в цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької Валентини Михайлівни залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня

2022 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович