УХВАЛА

26 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13988/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,

представників учасників справи:

позивача - приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» - Кудрицька Т.Ю., адвокат (дов. від 07.10.2020 № 1020/07-01), Ромащенко Д.О., адвокат (дов. від 20.07.2022 № 0722/20-1),

відповідача-1 - державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (яка є правонаступником державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності») - не з`явився,

відповідача-2 - акціонерного товариства «Лубнифарм» - Сова В.В. (дов. від 16.11.2022 № 1779),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Лубнифарм»

на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2022 (суддя Марченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 (головуючий суддя Сотніков С.В., судді: Отрюх Б.В., Гарник Л.Л.)

у справі № 910/13988/20

за позовом приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»)

до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності», Укрпатент, [правонаступником якого є державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»]) та акціонерного товариства «Лубнифарм» (далі - АТ «Лубнифарм»)

про визнання торговельної марки добре відомою, визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг недійсним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до відповідачів про:

- визнання позначення «Цитрамон» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01.01.1997 для товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) «фармацевтичні препарати» стосовно позивача;

- зобов`язання Укрпатенту внести відомості про визнання позначення «Цитрамон» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01.01.1997 для товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати» стосовно позивача до переліку добре відомих в Україні торговельних марок, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному електронному бюлетені;

- визнання недійсним повністю свідоцтва України № 24778 на знак для товарів і послуг «ЦИТРАМОН У», власником якого є АТ «Лубнифарм» (виданого 15.02.2002 за заявкою від 24.02.1997);

- зобов`язання Укрпатенту внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки (далі - Реєстр) щодо визнання недійсним свідоцтва України № 24778 на знак для товарів і послуг, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному електронному бюлетені.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що позначення «Цитрамон» є добре відомим в Україні та в порядку статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі - Закон) підлягає визнанню добре відомим в Україні з 01.01.1997 для товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати» стосовно позивача. Водночас належний АТ «Лубнифарм» знак для товарів і послуг «ЦИТРАМОН У» за свідоцтвом України № 24778 є схожим настільки, що його можна сплутати з добре відомою станом на 01.01.1997 торговельною маркою позивача для ідентичних товарів та таким, що може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, породжуючи асоціації з позивачем та з продукцією, яка виробляється під схожими торговельними марками «Цитрамон». Тобто спірне свідоцтво підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 6 Закону (в редакції від 23.12.1993). За доводами позивача, права на добре відому торговельну марку діють з дати, станом на яку її визнано добре відомою, а власник таких прав може забороняти третім особам використовувати таку торговельну марку або схоже до ступеню сплутування з торговельною маркою позначення стосовно таких самих, споріднених і неспоріднених товарів і послуг.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог АТ «Лубнифарм» заявило, зокрема, про застосування позовної давності як до вимоги про визнання позначення «Цитрамон» добре відомою торговельною маркою в Україні, так і до вимоги про визнання недійсним свідоцтва України № 24778 на знак для товарів і послуг «ЦИТРАМОН У».

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2022 зі справи № 910/13988/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022, позов задоволено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, з посиланням на те, що: надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують обставини, що станом на 01.01.1997 позначення «Цитрамон» стало добре відомим в Україні на ім`я позивача для товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати»; АТ «Лубнифарм» не надано більш достатніх та вірогідних доказів на спростування встановлених обставин, ніж ті, що були надані позивачем на підтвердження добре відомості торговельної марки «Цитрамон» саме за нею; спірне свідоцтво, видане АТ «Лубнифарм» на торговельну марку «ЦИТРАМОН У», яка є схожою настільки, що її можна сплутати з добре відомою торговельною маркою позивача. Доводи АТ «Лубнифарм» про пропуск позивачем позовної давності відхилено, оскільки права на добре відому торговельну марку були підтверджені судом лише з прийняттям рішення по суті даного спору та відповідно вважаються порушеними із заявленої в позові дати.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, АТ «Лубнифарм» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга АТ «Лубнифарм» обґрунтована з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, за доводами скаржника, апеляційним господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 (щодо надання оцінки висновку експерта), від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19 (стосовно приписів частин третьої, п`ятої статті 96 ГПК України), від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (щодо необхідності ретельного розгляду всіх аргументів сторін та доказів, поданих сторонами), від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (щодо вірогідності доказів), від 26.09.2019 у справі № 910/20650/17 (щодо оцінки висновку експерта), від 28.01.2020 у справі № 910/20564/16 (початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд), від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17 (початок перебігу позовної давності, пов`язується з початком використання спірного позначення на ринку).

З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України АТ «Лубнифарм» зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 58 Конституції України, статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у системному взаємозв`язку з положеннями частини другої статті 6 Закону зі змінами згідно з пунктом 3 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 23.12.1993 № 3771-XII (стосовно питання відсутності на дату подачі заявки обставин, що зумовлюють недійсність свідоцтва на знак для товарів і послуг) та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 256, частини першої статті 261 ЦК України за вимогами про визнання торговельної марки добре відомою та скасування конфліктуючого свідоцтва (щодо початку перебігу строку позовної давності за такою вимогою).

Скаржник також посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 73, 74, 76-80, 83, 86, 87, 91, 98, 104, 129, 210, 236, 238 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, скаржник вказує, на те, що суди попередніх інстанції не дослідили та не надали оцінки зібраним у справі доказам, встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/13988/20 за касаційною скаргою АТ «Лубнифарм» на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі, з урахуванням матеріалів справи у їх сукупності, відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на таке.

Причиною виникнення спору зі справи стали питання щодо наявності чи відсутності підстав для: 1) визнання позначення «Цитрамон» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01.01.1997 для товарів 05 МКТП «фармацевтичні препарати» стосовно позивача; 2) визнання недійсним повністю свідоцтва України № 24778 на знак для товарів і послуг «ЦИТРАМОН У», власником якого є АТ «Лубнифарм».

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 20 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема, справи про визнання торговельної марки добре відомою.

Водночас відповідно до підпункту 16 пункту 1 ГПК України розділу XI «Перехідні положення» до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відносини, які виникають у зв`язку з набуттям та здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг регулюються, зокрема, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Так, відповідно до частини третьої статті 5 названого Закону набуття права на торговельну марку, що має міжнародну реєстрацію або визнана добре відомою в Україні, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Згідно зі статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 (яка набула чинності для України з 25.12.1991), країни Союзу зобов`язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним.

Для подання вимоги про скасування такого знака надається строк не менше п`яти років, що вираховується від дати реєстрації знака. Країни Союзу мають право встановити строк, протягом якого може вимагатися заборона застосування знака.

Строк не встановлюється для подання вимоги про скасування чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що використовуються недобросовісно.

Стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» охорона прав на добре відому торговельну марку здійснюється згідно із статтею 6 bis Паризької конвенції та цим Законом на підставі визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом. Торговельна марка може бути визнана добре відомою незалежно від реєстрації її в Україні.

При цьому Апеляційна палата - це колегіальний орган Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ) для розгляду заперечень проти рішень НОІВ щодо набуття прав на об`єкти інтелектуальної власності, заяв про визнання прав на об`єкти інтелектуальної власності недійсними повністю або частково, заяв про визнання торговельної марки добре відомою в Україні та розгляду інших питань, що належать до його компетенції відповідно до цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів України (стаття 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у разі визнання торговельної марки добре відомою в судовому порядку особа, торговельна марка якої визнана добре відомою, інформує Національний орган інтелектуальної власності (НОІВ) про таке рішення.

Відомості про добре відомі торговельні марки, визнані такими Апеляційною палатою або судом, вносяться НОІВ до переліку добре відомих в Україні торговельних марок та публікуються в Бюлетені. Перелік добре відомих в Україні торговельних марок має інформаційний характер, є загальнодоступним і оприлюднюється на офіційному веб-сайті НОІВ.

Отже, названий Закон не визначає окремих підстав (умов), за яких питання щодо визнання торговельної марки добре відомою розглядається Апеляційною палатою, а за яких - судом. Згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» «Суд» визначений як альтернативний компетентний орган (за вибором заявника) поряд з «Апеляційною палатою», до компетенції якого (суду) віднесено розгляд справ про визнання торговельної марки добре відомою.

Звернення до Апеляційної палати як до альтернативного компетентного органу в силу приписів Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не має часових обмежень.

Водночас згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому Суд враховує, що згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У даному аспекті питання щодо необхідності наявності та встановлення порушеного права та/або законного інтересу та/або необхідності вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням для звернення до суду з вимогою про визнання торговельної марки добре відомою має важливе значення, з огляду на те, що за загальним правилом з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися у межах позовної давності, при цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Отже, правова проблема полягає у невизначеності питання щодо застосування/не застосування у справах про визнання торговельної марки добре відомою позовної давності (зокрема, статей 256, 261 ЦК України), у зв`язку з невизначеністю питання про те, чи потребує звернення до суду з такою вимогою, як до альтернативного компетентного органу в силу приписів Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» поряд з Апеляційною палатою, наявності саме порушеного права та/або законного інтересу або достатньої необхідності для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Адже перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов, або іншими словами, з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Наявність визначеної даним Законом альтернативності органів з різними підходами до часового аспекту щодо можливості звернення матиме кардинально протилежні результати у розгляді одного й того ж питання Апеляційною палатою та судом залежно від застосування/незастосування судом позовної давності у такій категорії спорів.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частина четверта статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к з приводу того, що під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд названої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики та викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а щодо того, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему треба оцінювати, як правило, з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:

- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);

- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. Дж. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria) від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07,§ 39); «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденному житті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31, 32); «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)).

Спільні рекомендації відносно положень про охорону загальновідомих знаків, прийняті Асамблеєю Паризького союзу з охорони промислової власності та генеральною Асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) на тридцять четвертій серії засідань Асамблей держав-членів ВОІВ 20-29.09.1999 не імплементовані наразі в національне законодавство (зокрема, стаття 4).

Водночас згідно зі статтею 194 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони Україна прийняла зобов`язання здійснювати ефективну охорону добре відомих торговельних марок, як це передбачено статтею 6 bis Паризької конвенції і статей 16(1) 16(2) і 16(3) Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС).

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі очевидною є невизначеність у застосуванні позовної давності до вимоги про визнання торговельної марки добре відомою з одночасним скасуванням реєстрації конфліктуючого знаку, у зв`язку з чим є необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування статті 256, частини першої статті 261 ЦК України за вимогами про визнання торговельної марки добре відомою судом, як органом, визначеним статтею 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в контексті статті 124 Конституції України, статей 4, 20 ГПК України, з метою забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права у зазначеній категорії справ, недопущення можливостей для її довільного трактування.

При цьому кількісний критерій обумовлюється низкою справ з подібними правовідносинами, що наразі перебувають на розгляді в судах усіх інстанцій, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження.

Вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення сталої судової практики, розумної передбачуваності судових рішень, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Враховуючи наведене, справа № 910/13988/20 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/13988/20 разом із касаційною скаргою акціонерного товариства «Лубнифарм» на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню не підлягає.

Ухвала проголошена з окремою думкою судді Бенедисюка І.М.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова