КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-15990/08 р. Головуючий у першій інстанції: Закаблук О.В.
Доповідач: Шостак О.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 квітня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Шостака О.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Умнової О.В.,
при секретарі: Авдошині М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Ржищівського міського управління праці та соціального захисту населення на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ржищівського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення недоотриманих належних сум одноразової допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до Ржищівського міського суду Київської області з адміністративним позовом до Ржищівського УПСЗН про зобов'язання здійснити перерахунок допомоги на оздоровлення за 2003 - 2005 роки та стягнення недоотриманих коштів допомоги на оздоровлення згідно проведеного перерахунку, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Ржищівський міський суд Київської області в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Апеляційна інстанція погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1986 році 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1.
Відповідач виплатив позивачу щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2003 рік - 26 гривень 70 копійок, 2004 рік - 26 гривень 70 копійок, за 2005 рік - 100 гривень 00 копійок.
Позивач вважає, що він отримував допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених неправомірними діями відповідача.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками Ржищівського міського суду Київської області, з огляду на наступне:
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату їй допомоги на оздоровлення за період 2003-2005 років в розмірі згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач відмовив позивачу у перерахунку.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії становить п'ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення в фіксованих розмірах за 2003 рік - 26 гривень 70 копійок, 2004 рік - 26 гривень 70 копійок, 2005 рік - 100 гривень 00 копійок, тобто меншому ніж встановлено законом, порушує права позивача і суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про необхідність застосування постанов Кабінету Міністрів України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року встановлені конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Апеляційна інстанція не може прийняти до уваги доводи апелянта та повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості позовних вимогОСОБА_1 про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і законам.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення бюджетними законами на відповідний період розміру виплат щорічної разової грошової допомоги евакуйованим у 1986 році із зони відчуження, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом.
Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування евакуйованих у 1986 році із зони відчуження.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку сум разової щорічної допомоги за 2003-2005 роки, правомірно керувався положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положеннями Законів про Державний бюджет України на відповідні роки, тому постанова Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року про стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік, згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи» є повністю законною та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Оскільки відповідач не наполягав на застосуванні, в даному випадку, строків позовної давності, апеляційна інстанція знаходить обґрунтованими доводи суду першої інстанції щодо незастосування в даному випадку строків позовної давності та задоволення позовних вимог повністю.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем як в суді першої, так і апеляційної інстанцій зроблено не було.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив позивачу у донарахуванні допомоги за 2003-2005 роки, а, отже, на користь позивачки підлягає стягненню щорічна грошова допомога на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення Конституції та законів України. Отже, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, а тому підстав для його скасування не вбачається.
За таких обставин апеляційна скарга Ржищівського міського управління праці та соціального захисту населення на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ржищівського міського управління праці та соціального захисту про визнання незаконною відмови щодо виплати недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, зобов'язання вчинити певні дії - підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія
У Х В А Л И Л А :
В задоволенні апеляційної скарги Ржищівського міського управлінню праці та соціального захисту населення - відмовити.
Постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: