Справа № 909/1152/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

02.02.2023 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі    судді    Шкіндер П. А. розглянувши скаргу арбітражного керуючого  Рибачука В.В. адреса: вул. М. Підгірянки, 28/1, м. Івано-Франківськ, 76018, ( вх. 1417/23 від 02.02.2023) бездіяльності начальника відділу Державної виконавчої служби у м. Івано-Франківську Південно-західного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Ростислава Пахоліка незаконною та зобов`язання вчинити дії на виконання ухвали господарського суд Івано-Франківської області  від 07.12.2021р. та наказу №1288 від 07.12.2021    у справі:

про банкрутсво  Приватного підприємства "Ольва", Івано-Франківська область, Івано-Франківська обл., Богородчанський район, смт. Богородчани, вул.Петраша, будинок 30, 77701

                                        в с т а н о в и в :

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа за заявою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про банкрутство ПП "Ольва". Провадження у даній справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1152/17 (із врахуванням ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2021 у справі №909/1152/17 про виправлення описок та технічних помилок) заяву кредитора ГУ ДПС у Івано-Франківській області про припинення повноважень ліквідатора по справі 909/1152/17 задоволено та припинено повноваження ліквідатора ПП «Ольва» арбітражного керуючого Рибачука В.В.; задоволено клопотання арбітражного керуючого Рибачука В.В про виплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора за період з 13.06.2019 по 30.09.2021; затверджено звіт арбітражного керуючого Рибачука В.В. про нарахування основної винагороди за виконання повноважень ліквідатора за період з 13.06.2019 по 30.09.2021 у розмірі 399776,00 грн та про нарахування відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора за період з 13.06.2019 по 30.09.2021 у розмірі 4172,00грн.; визначено джерело виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого Рибачука В.В. за виконання повноважень ліквідатора ПП «Ольва» за рахунок кредиторів: Головного управління ДПС у Івано-Франківській області; ПАТ КБ «Надра банк»; ТОВ «Захід-Фінанас Груп» пропорційно розміру визнаних кредиторських вимог; стягнуто з Головного управління ДПС у Івано-Франківській області на користь арбітражного керуючого Рибачука Валерія Володимировича грошову винагороду у розмірі 106420,00 грн. та 1110,00 грн. відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора Приватного підприємства «Ольва» з 13.06.2019 по 30.09.2021; стягнуто з ПАТ «КБ «НАДРА» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь арбітражного керуючого Рибачука Валерія Володимировича грошову винагороду у розмірі 15312,00грн. та 160,00грн. відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора Приватного підприємства «Ольва» з 13.06.2019 по 30.09.2021; стягнуто з ТзОВ «Захід-Фінанс Груп» на користь на користь арбітражного керуючого Рибачука Валерія Володимировича грошову винагороду у розмірі 278 044,00грн. та 2902,00грн. відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора Приватного підприємства «Ольва» з 13.06.2019 по 30.09.2021.

На виконання ухвали видано відповідні ухвали .

Постановою Західного апеляційного господарського суду  від  "23" лютого 2022 р. ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1152/17 залишено  без змін.

До відділу документального забезпечення, канцелярії суду від арбітражного керуючого Рибачука В.В. надійшла скарга, у якій заявник просить:

-визначити бездіяльність начальника Відділу Державної виконавчої служби у м.Ів.- Франківську Південно-західного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Ів.-Франківськ) Ростислава Пахоліка незаконною;

-зобов`язати начальника Відділу Державної виконавчої служби у м.Ів.- Франківську Південно-західного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Ів.-Франківськ) вжити заходів та виконати вимоги Ухвали Господарського суду від 07.12.2021, по справі про банкрутство №909/1152/17 та Судового Наказу №1288 від 07.12.2021 Господарського суду Івано-Франківської області у справі про банкрутство №909/1152/17 про примусове виконання Ухвали Господарського суду від 07.12.2021 та Стягнути з ТОВ "Захід-Фінанс Груп" вул.Тарнавського.буд .4, м.Івано-Франківськ, 76018 (код ЄДРПОУ 40004875) на користь арбітражного керуючого Рибачука Валерія Володимировича ідентифікаційний код НОМЕР_1 (свідоцтво №830 від 22.05.2013 р., адреса: вул. М. Підгірянки, 28/1, м. Івано-Франківськ, 76018) грошову винагороду у розмірі 278044,00грн. та 2902,00грн. відшкодування витрат за виконання повноважень ліквідатора Приватного підприємства «Ольва».

Розглянувши подану скаргу на рішення державного виконавця, суд дійшов висновку про залишення без розгляду скарги з огляду на наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1 Конституції України).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Так, оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення передбачено нормами як Закону України "Про виконавче провадження" (ч. 1 ст. 74), так і нормами Господарського процесуального кодексу України (ст. 339).

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Однак, норми Закону України «Про виконавче провадження» та норми ГПК України, які є законодавчими актами однакової юридичної сили, встановлюють неоднаковий строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності державного, приватного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.

Так, за приписами ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Натомість, приписами п. "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

При цьому, враховуючи положення ст. 115 ГПК України та рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998 № 11-рп/98, десятиденний строк, зазначений у пункті "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України, необхідно обчислювати в календарних днях (постанова ВС від 14.08.2019 року по справі № 910/7221/17).

За змістом ч. 1 ст. 3 ГПК України при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

Господарський процесуальний кодекс України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного/приватного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України судового рішення та з його примусовим виконанням.

В той час, як Закон України «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій виконавця не тільки до суду, а й до інших органів, що вбачається з приписів ч. 3 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Також Закон України «Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів, про що зазначено у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до ст. 339-341 ГПК України, оскільки застосовується до більш широкого кола відносин, а саме: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів Державної виконавчої служби.

Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу Державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, передбачених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу.

Правовий висновок щодо застосування норм права викладено у п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 920/149/18.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2019 року по справі № 910/7221/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку (п. 51 постанови ВП ВС від 13.03.2019 у справі № 920/149/18).

Як вбачається з матеріалів скарги, виконавче провадження ВП №68004755 по виконанню наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1157/17 відкрито Відділом  Державної виконавчої служби у м. Івано-Франківську Південно-західного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 28.12.2021.

10.01.2022 винесена постанова  про зупинення вчинення виконавчих дій.

12.04.2022  винесена постанова  про поновлення вчинення виконавчих дій.

01.06.2022  відповідно до  даних з Автоматизованої системи виконавчого провадження  (  https://asvpweb.minjust.gov.ua/)    винесена постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні

14.06.2022 та 20.06.2022  винесено постанови про арешт майна боржника

29.07.2022 винесено постанову про про зміну (доповнення) реєстраційних даних.

21.06.2022 на чисельні звернення скаржника державний виконавець  надіслала арбітражному керуючому лист у якому вказує, що :

-10.02.2022 року описано нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальна площа 131,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Бельведерська, будинок 6, приміщення 2а.

- на підставі ст. ст. 42, 43 ЗУ „Про виконавче провадження" ВДВС у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) просить заявника авансувати витрати на проведення виконавчих дій, а саме проведення експертної оцінки вартості арештованого майна загальною сумою 2569 грн.

- повідомляє, що відповідно до ст. 37 ЗУ „Про виконавче провадження " у разі коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу.

Скаржник у скарзі зазначає, що державний виконавець  Мельник О.М.  фактично ухиляється  від виконання  ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021року, а саме не наклала арешт на майно боржника та не надіслала примірник постанови.

За змістом ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Приписами ч. 1 ст. 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Встановлені статтею 341 ГПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» строки для подання скарги є процесуальними і тому відповідно до вимог статті 119 ГПК України можуть бути відновлені.

Так, приписами ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо дотримання скаржником процесуального строку передбаченого законом для оскарження дій або бездіяльності виконавця, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.02.2022 № 925/308/13-г., зокрема, про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

До матеріалів скарги арбітражним керуючим приєднано в т.ч. інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб"єкта - ТОВ "Захід-Фінанс груп" від 16.12.2021 , з якої вбачається, що боржнику на праві приватної власності належить трьохкімнатна квартира.

За приписами ч.4 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Отже, після отримання інформаційної довідки щодо нерухомого майна боржника та поновлення вчинення виконавчих дій, державний виконавець мав у строк до 17.04.2022 провести опис такого майна.

          Разом з тим, суд зазначає, що арешт на нерухоме майно боржника накладено

ще 14.06.2022 та 20.06.2022 на підставі відповідних постанов.

          Будучи обізнаним про наявність відкритого виконавчого провадження з 2021 року, скаржником не наведено у скарзі поважних причин, які б свідчили про неможливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, починаючи з 2021 року та подання скарги на дії державного виконавця у встановлений законом строк, у даному випадку, до 15.06.2022 (десять днів від дня, коли державний виконавець повинен був провести опис майна боржника на підставі отриманої ним інформації про наявність та місцезнаходження такого майна).

Про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, то це є сталою та послідовною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910 8794/17 і суду справі № 918/333/13-г.

      Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, аби дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. тшаііз тшаполз, п.27 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" та "Трух проти України" (ухвала) від 14.10.2003 року).

      При зверненні до суду з вказаною скаргою заявник не просив суд поновити проттущений строк на звернення до суду зі скаргою.

За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скаржником не спростовано наявності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, а інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на дії та бездіяльність державного виконавця скаржником не наведено. Згідно зі ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Оскільки арбітражний керуючий Рибачук В.В. після закінчення процесуального строку, встановленого законом, а клопотання про поновлення такого строку не заявлено, скаргу заявника на бездіяльність) державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у у м.Івано-Франківськ Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у справі № 909/1157/17 слід залишити без розгляду. Керуючись ст.ст.118,232- 235,339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:

скаргу арбітражного керуючого Рибачука В.В. на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м.Івано-Франківськ Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у справі № 909/1157/17 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку статей 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                      Шкіндер ПА.