УХВАЛА

21 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/17014/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпіль" (далі - ТОВ "Шпіль")

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022

за позовом ТОВ "Шпіль"

до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент)

про стягнення 1 567 127,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Шпіль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту про стягнення авансового платежу в розмірі 1 567 127,72 грн.

В обґрунтування позову ТОВ "Шпіль" зазначив, що Департамент після спливу тривалого часу (більше 10 років) не виконав взятих на себе зобов`язань за угодою № 5 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки. Київська міська рада не прийняла рішення про продаж чи про відмову в продажі земельної ділянки. Отже, наявні підстави для повернення сплаченого авансового платежу.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.06.2022 задовольнив позов.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про те, що Департамент у передбаченому законом порядку та в розумний строк не виконав взятих на себе зобов`язань в частині належної організації проведення експертної грошової оцінки і складання технічної документації з продажу земельної ділянки, а також підготовки і належного оформлення проєкту рішення про продаж земельної ділянки та направлення його на розгляд до Київської міської ради. Зазначені обставини зумовили втрату в ТОВ "Шпіль" інтересу до укладення відповідного договору купівлі-продажу земельної ділянки та фактичну відмову від зобов`язань. При цьому суд відмовив у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності у зв`язку з тим, що ТОВ "Шпіль" подав позов у межах встановленої законом загальної (трирічної) позовної давності.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.12.2022 скасував судове рішення та відмовив у позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку з огляду на те що умови угоди не передбачають права ТОВ "Шпіль" на її розірвання в односторонньому порядку. Водночас сторони не досягнули згоди щодо її розірвання, а ТОВ "Шпіль, стверджуючи про істотне порушення Департаментом умов спірної угоди, не заявив у цій справі вимоги про розірвання угоди відповідно до приписів частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Отже, угода на момент розгляду справи є чинною, що унеможливлює застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України. За таких обставин відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

11.02.2023 ТОВ "Шпіль" за допомогою засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (повний текст складений 23.01.2023), в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2023.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1 - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав, на яких подається касаційна скарга, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для подання касаційної скарги.

Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про те, неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди попередніх інстанцій в ухваленні оскаржуваних судових рішень, та чітко визначати конкретну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, із вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, з одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які при цьому неправильно застосовані судом.

Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування усіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам попередніх інстанцій результату вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності" - одного із фундаментальних аспектів верховенства права, та гарантією розумної передбачуваності судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги згідно з нормами законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У касаційній скарзі ТОВ "Шпіль" зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову з неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права. На думку ТОВ "Шпіль", суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про чинність спірної угоди на момент розгляду справи, що, як наслідок, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому ТОВ "Шпіль" цитує положення пункту 1 частини другої статті 11, статті 525, частину першу статті 526, частину другу статті 570, частину першу статті 627, частину першу статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України, частину першу статті 173 Господарського кодексу України (з урахуванням умов спірної угоди) та покликається на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/45382/17 (у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня така постанова), від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 щодо необхідності повернення авансу незалежно від того, з чиєї вини відбулося невиконання зобов`язання.

Крім того, ТОВ "Шпіль" також покликається на абзац 1 частини першої та частину третю статті 635, статтю 655, частину першу статті 665, абзац 1 частини першої статті 693 Цивільного кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст листа № 02/04 від 22.04.2021, безпідставно не встановив, що у листі наявна вимога про повернення авансу та відсутнє будь-яке застереження щодо припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови.

Водночас колегія суддів зазначає, що ТОВ "Шпіль", покликаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не обґрунтовує зазначеного у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для подання касаційної скарги.

При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.

За таких обставин, враховуючи, що ТОВ "Шпіль" у поданій касаційній скарзі не зазначив підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України, така скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, для усунення недоліків касаційної скарги ТОВ "Шпіль" необхідно надати касаційну скаргу в новій редакції (з урахуванням вимог частини другої статті 287 та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України), у якій заначити та належним чином обґрунтувати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 910/17014/21 залишити без руху.

2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "Шпіль" строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви докази такого направлення, а також докази отримання цієї ухвали суду.

4. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Шпіль", що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 910/17014/21 вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Л. Рогач