ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 646/548/19 Номер провадження 22-ц/814/682/23Головуючий у 1-й інстанції Єжов В.А. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Хіль Л.М.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

при секретарі Бродській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року та ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що здійснила самочинне будівництво, визнання особи власником матеріалів та обладнання об`єкту самочинного будівництва та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_1   звернулася до місцевого суду із вказаним позовом у якому змінивши предмет позову прохала визнати її такою, що здійснила самочинне будівництво нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити її власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1  та зобов`язати  ОСОБА_2  звільнити побудоване нею нежитлове приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати  ОСОБА_2  привести до попереднього стану (до зайняття ОСОБА_2 ) побудованого нею нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: відновити цілісність стіни, що була зруйнована ОСОБА_2  шляхом створення проходу до сараю (будівлі) з квартири  АДРЕСА_2  і відновити прохід та двері із сараю (будівлі), що існували до зайняття  ОСОБА_2  побудованого нею нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в зв`язку з тим, що в будинку не було місця для зберігання особистих речей, так як в будинку немає комори, за власні кошти вона у 2014 році здійснила самочинне будівництво сараю на місці знесеної квартири АДРЕСА_3 .

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до інформації дільниці №58 Основ`янського району КП «Жилкомсервіс»: квартира АДРЕСА_3 знаходилась в напівзруйнованому стані, в цій квартирі зареєстровані 2 особи, які тривалий час фактично не проживали в ній. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зняті з реєстрації за вказаною адресою 25 жовтня 2013 року на основі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2013 року (справа 646/2505/13-ц), після зняття з реєстрації вказаних осіб, квартира була знесена.

Зазначала, що 21 серпня 2014 року начальником дільниці №58 Основ`янського району КП «Жилкомсервіс» відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП, а саме за те, що вона самовільно почала будівництво сараю на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_3 , чим порушила п.7.2.6.3 «Правил благоустрою території м. Харкова» затверджених рішенням сесії Харківської міської ради 16 листопада 2011 року №504/17».

Постановою №32/13 про накладення адміністративного стягнення від 27 серпня 2014 року адміністративною комісією Червонозаводського району м. Харкова накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, який нею сплачено.

Стверджувала, що вищевикладене підтверджує, що самочинне будівництво сараю на місці знесеної квартири за вищевказаною адресою було здійснено безпосередньо нею.

Крім того зазначала, що з моменту здійснення будівництва та до червня 2018 року використовувала вказане приміщення у господарських цілях, а саме зберігала у вказаному сараї особистості речі.

Проте з червня 2018 року ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , з невідомих причин, звільнила вказане приміщення від її речей, здійснила заміну вхідних дверей, та самовільно використовує приміщення дотепер, не являючись ні власником земельної ділянки, ні особою яка самочинно збудувала цей сарай.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що здійснила самочинне будівництво, визнання особи власником матеріалів та обладнання об`єкту самочинного будівництва та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

07 червня 2021 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова звернулася ОСОБА_1 із заявою, в якій просила відшкодувати судові витрати, що понесені нею по вищевказаній справі.

В обґрунтування заяви зазначала, що 12 лютого 2021 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова вона подала заяву за змістом якої просила вирішити питання про судові витрати у справі після ухвалення судового рішення. У зв`язку з розглядом цієї справи прохала вирішити питання про відшкодування судових витрати у загальному розмірі 13812,54 грн, що складаються з: витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11800,00 грн, витрати пов`язані з витребуванням доказів, забезпечення доказів, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у сумі 2012,54 грн.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат по справі № 646/548/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що здійснила самочинне будівництво, визнання особи власником матеріалів та обладнання об`єкту самочинного будівництва та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись із вказаними рішенням та ухвалою, їх в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення місцевого суду вказувала, що судом встановлено, що було здійснено реконструкцію приміщення, однак суд необгрунтував на підставі чого він прийшов до такого висновку.

Вона заперечує проти того, що здійснено саме реконструкцію та вважає, що здійснено нове будівництво, оскільки приміщення побудовано на новій землі.

Вказувала, що місцевий суд не врахував та не надав правильної оцінки обставинам, на які вона посилалась та не правильно дослідив і оцінив докази.

Ураховуючи наведене, прохала рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким визнати її такою, що здійснила самочинне будівництво нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити її власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 звільнити побудоване нею нежитлове приміщення загальною площею 19,9 кв.м в житловому будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також прохала скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року та ухвалити нову, якою стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати понесені у зв`язку із розглядом справи у розмірі 13 812,54 грн.

Від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Бієнко С.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання прохала рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Крім того адвокатом Бієнко С.М. подано заяву про розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 .

Заслухавши ОСОБА_1 яка підтримала доводи апеляційної скарги, колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідач, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 21 серпня 2014 року начальником дільниці №58 Основ`янського району КП «Жилкомсервіс» було складено протокол про адміністративне правопорушення , відповідно до якого: «21 серпня 2014 року було виявлено, що ОСОБА_1 самовільно почала будівництво сараю на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 , чим порушила п.7.2.6.3 «Правил благоустрою території м. Харкова» затверджених рішенням сесії Харківської міської ради 16 листопада 2011 року №504/17». Тим самим вчинено правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП. Постановою №32/13 про накладення адміністративного стягнення від 27 серпня 2014 року адміністративна комісія Червонозаводського району м. Харкова, розглянувши адміністративний матеріал у відношення до ОСОБА_1 , постановила накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Згідно матеріалів справи, по АДРЕСА_5 розташовано 4 квартири. Житловий будинок літ. В-1 зареєстрований за ОСОБА_5 (54/100 частини) та за територіальною громадою м. Харкова (46/100).

Вказані відомості сторонами не оспорювались.

З матеріалів копії архівної інвентаризаційної справи №35539 вбачається, земельна ділянка, на якій знаходяться об`єкти нерухомості по по АДРЕСА_1 належать Харківській міській раді.

Крім того, згідно повідомлення КП «ХМ БТІ» ХМР, стосовно виготовлення технічного паспорту на нежитлове приміщення загальною площею 19,9 кв.м. в житловому будинку «літ. В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . З наявних матеріалів інвентаризаційної справи на вказане нерухоме майно, вбачається, що 26 червня 2018 року КП «ХМ БТІ» ХМР за зверненням ОСОБА_2 проведено технічну інвентаризацію квартири б/н. В ході проведення технічної інвентаризації вищевказаної квартири встановлено, що приміщення №4 є самочинно побудованим. На теперішній час, вбачається наявність суперечливих даних стосовно належності приміщення №4, його правовий статус не визначено.

Також, згідно повідомлення КП «Жилкомсервіс» нежитлове приміщення №4 площею 19,9 кв.м. в будинку літ. В-1 по АДРЕСА_1 - є окремим нежитловим приміщенням, яке було передано на баланс КП «Жилкомсервіс» у складі житлового приміщення будинку АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Аналізуючи вищевикладене, місцевим судом встановлено, що було здійснено «реконструкцію» приміщення №4 площею 19,9 кв.м. в будинку літ. В-1 по АДРЕСА_1 . Однак дане будівництво відбувалося без згоди власника земельної ділянки та співвласників приміщень вказаного будинку.

Отже як встановлено місцевим судом та не заперечувалося сторонами по справі під час розгляду справи у суді першої інстанції, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та обслуговування нежитлових приміщень не розроблявся, земельна ділянка не була відведена особі, яка здійснює будівництво, відповідно і дозвільної документації на відведення земельної ділянки для будівництва (реконструкції) нежитлового приміщення як і на його реконструкцію на день розгляду справи немає.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечувалося, що на день розгляду справи самочинне будівництво приміщення №4 площею 19,9 кв.м. в будинку літ. В-1 по АДРЕСА_1 не зареєстровано на праві власності, об`єкти не приймалися до експлуатації.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, а тому здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, а тому виключає це майно з цивільного обороту.

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146.

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій; прибудова -вид реконструкції, при якій збільшується площа забудови житлового будинку шляхом створення нових приміщень, що безпосередньо прилягають до зовнішніх стін будинку.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Ураховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що спірне нежитлове приміщення №4 площею 19,9 кв.м. в будинку літ. В-1 по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, а тому не може бути об`єктом права власності.

З урахуванням викладеного, висновок суду щодо безпідставності вимоги позивача ОСОБА_1 , яка ґрунтується на законі про зобов`язання ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення, яке позивачу не належить на праві власності чи користування є правильним.

Крім того ОСОБА_1 заявлено вимогу, у якій прохала визнати її такою, що здійснила самочинне будівництво нежитлового приміщення загальною площею 19,9 кв.м. житлового будинку літ. «В-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та про визнання її власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.

На підтвердження вказаних вимог позивачем надано копії документів: зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва, локальний кошторис на будівельні роботи №02-001-001, відомість ресурсів №02-001-001 на нежитлову прибудову за адресою: АДРЕСА_1 та договір №П-3-2020 від 16 листопада 2020 року, що укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 , про (кошторис) будівництву нежитлової прибудови за адресою АДРЕСА_5 (площа загальна 19,9 м2), акт приймання передачі виконаної роботи від 17 грудня 2020 року за вказаним договором.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у документах, наданих на підтвердження вказаних вимог, не зазначено конкретне нежитлове приміщення для визначення ідентифікації останнього з спірним нерухомим майном, що є предметом позову. Крім того, долучені документи датовані 2020 роком, а встановити початок та обсяг робіт не вбачається можливим та позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами врахування вказаних документів, з огляду на те, що останні складені після формулювання позовних вимог, зокрема щодо визнання власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі є правильним та відповідає чинному законодавству.

Щодо оскарження ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року слід зазначити наступне.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так судом встановлено, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про визнання особи такою, що здійснила самочинне будівництво, визнання особи власником матеріалів та обладнання об`єкту самочинного будівництва та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

При цьому у тексті вказаного судового рішення, останнього зазначено, що «Оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні підстави для відшкодування позивачем понесених судових витрат та такі покладаються на позивача.»

Таким чином, при ухваленні рішення у справі, судом вже було вирішено питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, тому підстави для ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 270 ЦПК України відсутні.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують законних висновків суду першої інстанції.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Ураховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та ухвали відсутні.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2021 року – залишити без змін.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2023 року.

Головуючий суддя :                                                                 Л.М. Хіль

Судді:                                                                                          Ю.В. Дряниця

                                                                               Л.І. Пилипчук