ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2236/23 Справа № 932/5349/22 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року        Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Биліни Т.І.,

суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.,

за участю секретаря – Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Салюсфарм” - адвоката Вербицької Вікторії Анатоліївни,

на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Салюсфарм” про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

       Позивачка звернулася до суду з позовом до ТОВ «Салюсфарм», в якому просила суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 193050,00 доларів США та 1976214,24 гривень.

       Під час розгляду цивільної справи подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких банківських рахунках відповідача ТОВ «Салюсфарм» в межах розміру позовних вимог та судових витрат, що становить загальну суму 9.076.527,24 гривень.

Заява обґрунтована тим, що існують великі ризики того, що в разі задоволення позовних вимог, невжиття вищевказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Просить не застосовувати зустрічне забезпечення.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року вищевказану заяву задоволено, вирішено накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких банківських рахунках відповідача - ТОВ «Салюсфарм» в межах розміру позовних вимог та судових витрат в загальному розмірі 9.076.527,24 гривень., до набрання чинності рішенням суду. (а.с.91-93)

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ТОВ “Салюсфарм” - адвокат Вербицька В.А. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою у задоволені заяви про забезпечення позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки накладення арешту на всі будь-які банківські рахунки відповідача є перешкоджанням у здійсненні ним господарської діяльності (а.с. 177-184).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. 09 лютого 2023 року подала відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано винесено ухвалу про забезпечення позову. Предметом спору є стягнення з відповідача коштів, які останнім позивачу в добровільному порядку не повернуті, тому ймовірно, що у випадку задоволення позовних вимог відповідач не буде тримати на банківських рахунках грошові кошти в необхідній сумі, внаслідок чого інтереси позивача не зможуть бути відновленими, що значно утруднить виконання або зробить неможливим виконання судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом розгляду цієї справи є стягнення з відповідача - юридичної особи ТОВ «Салюсфарм» заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 21 липня 2020 року в розмірі 165000,00 доларів США - основного боргу; 28050,00 доларів США - відсотків за користування грошовими коштами; 1976214,24 гривень - суми пені; всього в еквіваленті 9.076.527,24 гривень.

Умовами договору передбачено, що позикодавець ОСОБА_1 надала позичальнику - ТОВ «Салюсфарм» поворотну фінансову допомогу в розмірі 165000,00 доларів США за умови повернення до 31 грудня 2021 року, на підтвердження чого надано квитанції від 21 липня 2020 року та від 12 серпня 2020 року про передачу ОСОБА_1 до ТОВ “Салюсфарм” зазначених коштів.

       Згідно до додаткової угоди № 1 до договору № 21/07-20 від 21 липня 2020 року, сторони доповнили договір пунктом про оплатне користування грошовими коштами позикодавця із розрахунку 1 % від еквіваленту суми залучених коштів долару США за календарний місяць використання коштів позичальником, однак станом на 15 вересня 2022 року зобов`язання повернути борг відповідачем не виконане.

       За таких обставин суд першої інстанції вірно визначив, що між сторонами дійсно існує спір, однак, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких банківських рахунках відповідача в межах розміру позовних вимог та судових витрат в загальній сумі 9.076.527,24 грн., судом не взято до уваги чи відбудеться порушення прав та законних інтересів відповідача у здійсненні господарської діяльності, який є юридичною особою та веде первинну бухгалтерську документацію, враховуючи виплати заробітних плат, розрахунки між контрагентами тощо.

Судом не враховано положення ст.ст. 149, 150 ЦПК України, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, як і не з`ясовувано на які саме банківські рахунки відповідача слід накладати арешт та який статус мають ці рахунки, а також чи спричинить відповідачу шкоду таке вжиття заходів забезпечення позову.

З огляду на вказане колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушені норми, як матеріального, так і процесуального права.

Згідно з п.п. 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь – якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.        Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК вправі покласти на позивача обов`язок внести на депозитний рахунок суду зустрічне забезпечення, достатнє для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте його розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір зустрічного забезпечення, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета зустрічного забезпечення у повному розмірі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, в порушення п.6 ч.1 ст. 151 ЦПК України, не враховано, що позивачем не запропоновано жодної гарантії відшкодування можливих для відповідача збитків, завданих при умовах забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на усі рахунки, де знаходяться грошові кошти, які є власністю відповідача - юридичної особи, що за юридичною природою є нічим іншим, як забороною розпоряджатися, користуватися та володіти ними, а як наслідок є прямим перешкоджанням підприємницькій діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір з приводу стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів з підстав невиконання умов договору, однак, колегія суддів, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що у задоволенні заяви слід відмовити з тих підстав, що наведені в ухвалі суду першої інстанції обґрунтування способу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів, розміщених на будь-яких банківських рахунках відповідача, не свідчать про співмірний та ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась.

Користування грошовими коштами, розміщеними на всіх належних відповідачеві банківських рахунках, у своїй підприємницькій діяльності відповідачем до ухвалення рішення суду у справі аж ніяк не перешкоджає з`ясуванню судом доказів та обставин і ухваленню об`єктивного судового рішення у цій справі, а накладення арешту на всі рахунки, без їх ідентифікації та визначення їх статусу, якими користується відповідача, як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, жодним чином не направлена на досягнення реального та ефективного виконання судового рішення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і створює невиправдані обмеження відповідачеві в його праві на використання коштів, які перешкоджають здійсненню господарської діяльності.

Вище вказаному суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, а тому доводи апеляційної скарги представника відповідача стосовно наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали з подальшою відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову колегія суддів приймає до уваги та вважає їх обґрунтованими, а ухвала про задоволення заяви про забезпечення позову є передчасною.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Салюсфарм” - адвоката Вербицької Вікторії Анатоліївни – задовольнити.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року скасувати.

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Гусакової Оксани Борисівни про забезпечення позову — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Салюсфарм”, ЄДРПОУ 40263253, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2481 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                        Т.І. Биліна

Судді:                                                                С.А.Зайцева                

                                                                               Ж.І.Максюта