Справа № 211/5226/22

Провадження № 2/211/1015/23

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

09 лютого 2023 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Юзефович І.О., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю,

встановив:

позивач ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , звернулася з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визнати за собою право власності за набувальною давністю на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,2 кв.м., розташовану на другому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку.

Дослідивши зміст поданої позовної заяви та додані до неї документи, вважаю, що позовна заява  підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги; позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

З огляду на положення статті та роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником (Постанова Верховного суду від 19.09.2018р., по справі № 296/6949/17).

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 27.09.2018р., по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018р., по справі № 683/2047/16-ц.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

Посилаючись у позові на володіння майном понад 10 років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на квартиру за набувальною давністю. Між тим, в позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушила, не визнала чи оспорила права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст.344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

Отже, в позовній заяві не чітко викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не зазначені докази, які б підтверджували відповідні обставини.

Крім того, з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, судом було зроблено запит до Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради.

За отриманою інформацією на запит щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 повідомлено, що з метою надання запитуваної інформації треба уточнити дані ОСОБА_2 , оскільки за відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади, осіб, з вказаним прізвищем, ім`ям, по-батькові декілька.

Таким чином, позивачу необхідно уточнити дані відповідача з зазначенням дати народження та місцем реєстрації.

Також, позивачем не зазначена ціна позову (п.3 ч.3 ст.175), при цьому суд зазначає, що відповідно до положень п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову у позовах про визнання права власності на майно визначається вартістю цього майна та у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків повідомивши, що відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Керуючись ст.ст.175, 177, 185 ЦПК України, -

постановив:

позовну заяву  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без руху, надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: І. О. Юзефович