Справа № 346/5404/22

Провадження № 2/346/436/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Онутчак В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Антонюк Оксана Василівна, садове товариство «Урожай», про визнання права власності на спадкове майно,

                                               в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Пядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, треті особа на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Антонюк Оксана Василівна, садове товариство «Урожай», про визнання за позивачем права власності на садовий будинок з господарськими будівлею у вигяді сараю, які розташовані в АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28 грудня 2022 року суд відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання. Ухвалою суду від 03 лютого 2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті, у приміщенні зали судових засідань Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області (місто Коломия Івано-Франківської області, пр. М.Грушевського, б.29, к.№ 9), на 14 лютого 2023 року на 09 годину 30 хвилин.

Стислий виклад позицій учасників справи.

Аргументи представника позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , які були батьками позивача. Після смерті ОСОБА_4 відкривалася спадщина за законом на майно, що є предметом позову, і позивач з метою оформлення спадщини після смерті його матері звернувся до нотаріуса, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, але в отриманні такого свідоцтва йому було відмовлено, оскільки вказане майно не зареєстровано за померлою на праві власності. У зв`язку із чим позивач просить визнати за ним право власності на спадкове майно.

Позиція представника відповідача. Просив розглядати справу без участі представника та винести рішення відповідно до наявних доказів.

Оцінка суду щодо фактів.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , батьками якого, згідно свідоцтва про народження, були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 8).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201127502022, земельна ділянка сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, площею 0,0612 га, кадастровий номер 2623285801:01:003:0540 (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ) належала на праві власності і була зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с.12-15,24,28).

І, з огляду на зміст довідки голови правління садівницького товариства «Урожай» від 02.12.2022 року, ОСОБА_3 був членом зазначеного товариства та на вказаній земельній ділянці, яка належала саме йому, у 1991 році, побудував садовий будинок з господарською будівлею (а.с.28).

За даними обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (виписки з інвентаризаційних матеріалів), а також технічного паспорту, садовий будинок та господарська будівля, розташовані у АДРЕСА_2 , мають такий склад: садовий будинок (літера за планом - А); сарай (літера за планом - Б) - (а.с. 16, 17-23).

29 грудня 2003 року ОСОБА_3 заповів усе його майно своїй дружині ОСОБА_4 (а.с. 68), і ІНФОРМАЦІЯ_4 він помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 10). Проте 16 вересня 2009 року, ОСОБА_4 подала заяву до Коломиської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 і прийняла її (а.с. 63).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 11). Проте 08 лютого 2022 року, із заявою про прийняття її спадщини, звернувся ОСОБА_2 (а.с. 46), якому, 18 листопада 2022 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, після смерті його матері ОСОБА_4 , тільки на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, площею 0,0612 га, кадастровий номер 2623285801:01:003:0540 (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ) - (а.с. 24).

При цьому, з огляду на довідку нотаріуса, від 19 травня 2022 року, станом на 19 травня 2022 року єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 є її син ОСОБА_2 (а.с. 57).

А постановою від 20 жовтня 2022 року, приватний нотаріус Антонюк О.В., відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний будинок та господарську будівлю, оскільки позивач не подав нотаріусу документи, які підтверджують право власності ОСОБА_4 на вищевказане нерухоме майно (а.с.26).

Оцінка суду щодо правовідносин учасників спору.

Із встановлених обставин вбачається вступ позивача у цивільно-правові відносини щодо власності в межах яких, виник спір щодо набуття ним права власності на нерухоме майно, у порядку спадкування, на яке претендує відповідач.

Оцінка суду щодо права позивача.

Положеннями статті 41 Конституції України гарантується право кожного володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (який набув чинності для України 11 вересня 1997 року) також передбачає право кожної фізичної особи мирно володіти своїм майном.

З огляду на положення частини 1 статті 181 та 182 Цивільного кодексу України, садовий будинок та господарська будівля, розташовані у АДРЕСА_2 (земельна ділянка сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, площею 0,0612 га, кадастровий номер 2623285801:01:003:0540) слід розглядати як нерухомі речі, право власності на які, а також його виникнення, перехід і припинення підлягає державній реєстрації.

Законом, який регулює відносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.

Статтею 3 цього закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов`язковою, інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, частиною 4 цієї статті гарантується, що права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. А тому, суд відзначає наступне.

З огляду на положення частини 1 статті 10 та частини 1 статті 101 ЦК Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (який діяв на території нинішньої України з 01 січня 1964 року до 01 січня 2004 року, а тому підлягає застосуванню, - надалі за текстом ЦК УРСР), в особистій власності громадян могли бути жилі будинки та господарські будівлі і споруди, а також інше майно, яке вони також мали права заповідати та успадковувати.

Разом з цим, в силу положень вказаного ЦК УРСР та «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» (що була затверджена Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та діяла по 19 січня 1996 року), на той час законодавство не передбачало обов`язкової реєстрації прав власності на будь-яке нерухоме майно, в тому числі й жилі і садові будинки та господарські будівлі.

З 15 квітня 1991 року, постановою Верховної Ради Української РСР, було введено в дію Закон Української РСР «Про власність» (який діяв по 20 червня 2007 року), відповідно до якого, щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, цей закон застосовується до тих прав та обов`язків, що виникнуть після введення його в дію. І цей закон не передбачив положень які б позбавляли або припиняли набуті громадянами раніше права приватної власності на нерухоме майно, в тому числі й право власності на садові будинки та господарські будівлі.

А з 01 січня 2004 року, набув чинності Цивільний кодекс України, відповідно до пункту 4 прикінцевих та перехідних положень якого, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, навіть після ведення в дію і вказаного кодексу, набуте ОСОБА_3 право власності на вказаний вище садовий будинок і господарську будівлю, продовжувало діяти та не припинились.

Але разом з цим, цей кодекс передбачає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А згідно з положеннями частини 1 статті 1218 цього ж кодексу, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Отже, у зв`язку із смертю ОСОБА_3 та прийняттям його спадщини ОСОБА_4 , за заповітом, а також у зв`язку із смертю останньої, відкрилась її спадщина, до складу якої увійшло її право власності на садовий будинок (літера за планом - А) та господарську будівлю у вигляді сараю (літера за планом - Б), що розташовані у селі П`ядики Коломийського району Івано-Франківської області, у садовому товаристві "Урожай" (ділянка № НОМЕР_3 ), на земельній ділянці з кадастровим номером: 2623285801:01:003:0540, (і це право вона успадкувала від ОСОБА_3 ). Позаяк її право власності на таке нерухоме майно, існувало в неї на момент її смерті і не відноситься до тих прав, які в силу положень статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини, бо припиняються.

Положення частини 1 статті 1223 ЦК України передбачають, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. А в силу положень частини 2 статті 1223 цього ж кодексу, тільки у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

При цьому суд враховує, що з огляду на положення частини 3 статті 1268 та частини 1 статті 1269 ЦК України, якщо спадкоємець, постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв її, якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї; якщо спадкоємець, постійно не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, такий спадкоємець має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

І з огляду на матеріали спадкової справи, спадкоємці із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї, не звертались. Спадкова справа була заведена тільки на підставі заяви ОСОБА_2 , а заповіт відсутній (а.с.46-99).

А за таких обставин, суд вважає, що саме позивач є єдиним спадкоємицем ОСОБА_4 , і відповідно саме він успадкував її право власності на вказане нерухоме майно, ставши одноособовим власником цього майна, право приватної власності якого не визнав нотаріус і на яке претендує відповідач. Тож, вказане право позивачки підлягає судовому захисту.

З огляду на положення частини третьої статті 8, частини четвертої статті 13 та частини першої статті 55 Конституції України, держава гарантує будь-якому суб`єкту права власності можливість звернутись до суду за захистом цього права. А згідно з статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, у спосіб, визначений законами України.

Тож суд враховує, що в силу пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України, способом захисту цивільного права може бути і його визнання судом. При цьому, з огляду на положення статті 392 цього ж кодексу, позов про визнання права власності може бути подано власником майна, якщо це право не визнається будь-якою іншою особою.

Отже враховуючи викладене, та те, що на право приватної власності позивача претендує відповідач, у випадку не прийняття ним спадщини або не визнання цього судом, обраний позивачем спосіб захисту його права приватної власності на зазначену нерухомість слід визнати належно обраним, а позовні вимоги доведеними, і тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, керуючись статтями 1-113,217-250,258-259,263-268,272-273,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

                                        в и р і ш и в :

Позов представника позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Антонюк Оксана Василівна, садове товариство «Урожай», про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), у порядку спадкування, право власності на садовий будинок (літера за планом - А) та господарську будівлю у вигляді сараю (літера за планом - Б), що розташовані у селі П`ядики Коломийського району Івано-Франківської області, у садовому товаристві "Урожай" (ділянка № НОМЕР_3 ), на земельній ділянці з кадастровим номером: 2623285801:01:003:0540.

Рішення набирає законної сили після закінчення тридцяти денного строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.

Суддя                                                         Коваленко Д. С.