Дата документу 23.02.2023

Справа № 501/1605/22

2/501/346/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1

до

відповідача ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2

третя особа: виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області в особі органу опіки та піклування, місцезнаходження: м.Чорноморськ Одеської області, проспект Миру, буд. 33

предмет та підстави позову: про встановлення місця проживання малолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання дитини,

сторони в судове засідання не з`явились

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі - позивач) 27.06.2022 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) третя особа - виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області в особі органу опіки та піклування з вимогами про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Одночасно позивач просить стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 5 000,00 грн., щомісячно, з дня звернення до суду та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та витрати, пов`язані зі зверненням до суду.

Позов мотивований тим, що вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.11.2013 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , від якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Між сторонами існувала усна домовленість, що після офіційного розірвання шлюбу відповідач буде сплачувати на утримання дитини аліменти у розмірі достатньому для його утримання, що не може бути меншим 5000,00 гривень та син залишиться проживати з позивачем. А позивач не буде відповідачу перешкоджати зустрічатись з дитиною та приймати участь у його вихованні.

В серпні 2018 року у сторін стали виникати проблеми по виконуванню домовленості відповідно утримання та виховання дитини. Такі обставини вимусили позивача звернутись до суду за захистом своїх прав, як громадянина України, та захисту прав своєї малолітньої дитини. Аліменти відповідач сплачує нерегулярно і в мінімальному обсязі, що не є достатнім для нормального та достойного виховання дитини.

На сьогодні місто перебування відповідача - Польща . Конкретніше його адреса не відома. В 2018 році він надав дозвіл на виїзд дитини в Польшу і зник. Позивачу необхідно перетнути кордон України для отримання документів для дитини, для вирішення питання освіти дитини, але зробити це не можливо, так як без згоди батька повторно син виїхати за кордон не має можливості.

Позивач створює для сина всі можливі умови для благополучного існування, займається його навчанням та вихованням, весь вільний час проводить з синам, турбуючись про його гармонійний духовний, моральний та фізичний розвиток.

Відповідач повністю обмежив свою участь у вихованні дитини, посилаючись на те, що він хворіє і в нього на це не має часу. Своєю поведінкою відповідач порушує права малолітньої дитини.

На підставі викладеного, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідач відзиву (пояснень) на позов не надав.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача до суду не з`явилася, надала заяву (а.с.52), в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти винесення заочного рішення.

Відповідач до суду не з`явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив (а.с.58, 59).

Представник третьої особи до суду не з`явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив (а.с.59), надано висновок органу опіки та піклування.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи (стаття 128 ЦПК), відзиву на позов не подав, а позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.11.2013, який розрвано рішенням Іллічівського міськогог суду Одеської області від 07.02.2017 (а.с.9-10).

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.11).

На підставі заяви відповідача про визнання дитині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » відповідно до письмової заяви батьків.

Неповнолітній ОСОБА_8ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір`ю, знаходиться на її утриманні, що підтверджується довідкою з місця проживання (а.с.12)..

Відповідно до висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як органу опіки та піклування від 25.10.2022 доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.45-45 зв.).

V. Оцінка Суду.

Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю „визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.

Таким чином положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Як роз`яснено у п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.200, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Частинами 1, 2 ст.171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає ст.12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення.

Суд бере до уваги, що з 2018 року існує спрощена процедура виїзду дитини за кордон, якою може скористатись той із батьків, з яким проживає дитина. Місце проживання має обов`язково підтверджуватись рішенням суду або органу опіки та піклування, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з тим із батьків, який має намір виїздити за межі України з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб.

Так, порядок та підстави виїзду дитини за кордон без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків регулюється частиною 5 статті 157 Сімейного кодексу України та пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені постановою КМУ №57 від 27.01.95р.

Згідно абз.2 п.5 ст.157 Сімейного Кодексу України, той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей.

Отже, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить до висновку, що вимоги позову про визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню.

Також, суд доходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі у розмірі 5 000,00 грн., щомісячно, з дня звернення до суду та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та витрат, пов`язаних зі зверненням до суду з наступних підстав.

Згідно до ч.2 ст.51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.8 ЗУ "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 27 Конвенції ООН "Про права дитини" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.

Згідно з ч.1 ст.181 СК способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч.3 ст.181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.

Згідно положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст.184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за доцільне призначити аліменти на утримання - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі у розмірі 5 000,00 грн., щомісячно, з дня звернення до суду та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та витрати, пов`язані зі зверненням до суду.

При цьому, в даних правовідносинах Суд знаходить, що розмір аліментів в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини необхідно визначити в твердій грошовій сумі, оскільки відповідну заяву подано одержувачем аліментів.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При подачі позову до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн. (а.с.1), який у зв`язку із задоволенням позову підлягає стягненню з відповідача на когристь позивачки.

Крім того, позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст.5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за вимогу про стягнення аліментів на користь держави компенсується за рахунок відповідача.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

В матеріалах справи наявний витяг з договору №873 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від імені адвоката Дубінчук Ж.М. (а.с.21), ордер серії ОД №1154322 (а.с.21), квитанція № 132 до прибуткового касового ордеру від 15.02.2022 на суму 7000,00 грн. (а.с.19), розрахунок витрат на послуги, надані адвокатом (а.с.19).

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 7 992,40 грн.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа:виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області в особі органу опіки та піклування) про встановлення місця проживання малолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити повністю.

Встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 5000,00 гривень щомісячно, починаючи дня звернення до суду з 27 червня 2022 року та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати пов`язані зі зверненням до суду у розмірі 7 992,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 23 лютого 2023 року.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко