- Відповідач (Боржник): Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
- Позивач (Заявник): Бондар Галина Миколаївна
- Відповідач (Боржник): Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2023 року справа № 580/3306/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії із 17.07.2018 ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , щомісячно із 17.07.2018 року, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судові витрати;
- допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 580/2371/20.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 поновлено провадження у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України") відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач вважає, що має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Однак, відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції до моменту її виключення з 01.01.2015) передбачалось щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, однак Законом №76-VIII вказану статтю було виключено. Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Однак Законом №76-VIII також внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими виключено поняття зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказані зміни неконституційними не визнавались, тому відповідач вважає, що відсутні підстави для виплати підвищення до пенсії позивача, оскільки останній не проживає на території радіоактивного забруднення.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач є пенсіонером та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України") відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим 21.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області провести з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 39 Закону №796-ХІІ.
Відповідач листом від 03.09.2020 № 4371-4694/Б-02/8-2300/20 повідомив позивача про відсутність підстав для проведення нарахувань підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає чи працює на території посиленого радіоекологічного контролю, оскільки Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими зону посиленого радіоекологічного контролю виключено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ), у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25% від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України."
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 1 січня 2016 року, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас, Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2-3 статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Відповідно до додатку 1 Переліку – с. Кобринове Тальнівського ройону Черкаської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), однак пунктом 2 розділу І Закону №76-ХІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону №791а "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, населений пункт, де проживає позивач, згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону №791а.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Суд зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з того самого питання. У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Вирішуючи зазначену правову колізію, суд вказує, що Закон №791а "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а у редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
З аналізу частин 2-3 статті 2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом №791а-ХІІ.
Відтак, суд дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-ХІІ є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з даним позовом, вищевказаний населений пункт не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Суд зазначає, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону №76-VІІІ, якими з 01 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача із 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сергій ГАРАНЬ
- Номер:
- Опис: про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 580/3306/20
- Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
- Суддя: Сергій ГАРАНЬ
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 19.08.2020
- Дата етапу: 19.08.2020
- Номер:
- Опис: про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 580/3306/20
- Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
- Суддя: Сергій ГАРАНЬ
- Результати справи:
- Етап діла: Відкрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 19.08.2020
- Дата етапу: 25.08.2020