Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 445/992/20

провадження № 61-17724св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Марчук Антон Михайлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 01 березня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 50 000,00 дол. США, з умовою виплати 6 % від суми щомісячно, що підтверджується борговою розпискою від 01 березня 2009 року.

Крім того, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 35 000,00 дол. США, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж. М.

Також 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0544 га, згідно із яким позивачем як завдаток сплачено ОСОБА_2 35 000,00 дол. США.

Таким чином, загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів становить 120 000,00 дол. США.

ОСОБА_1 зазначав, що відповідач також повинен сплатити йому 6 % за 123 місяці прострочення платежів за договором позики від 01 березня 2009 року в розмірі 369 000,00 дол. США, а також 35 000,00 дол. США за невиконання умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договорами, просив стягнути на його користь загальну суму заборгованості - 524 000,00 дол. США, що еквівалентно 13 938 400,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що про порушення свого права ОСОБА_1 довідався 01 серпня 2009 року та 01 лютого 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язань за укладеними між ними договором позики від 01 березня 2009 року, оформленим розпискою, та, відповідно, 31 грудня 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язань за договором позики

від 22 грудня 2009 року та за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 дол. США заборгованості за договором позики від 01 березня 2009 року, що еквівалентно 1 332 250,00 грн, та відсотки за вказаним договором у сумі 24 000,00 дол. США, що еквівалентно 639 480,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 грудня 2009 року в сумі 279 000,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 280 000,00 грн заборгованості згідно із попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

У решті вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду мотивовано тим, що письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідачем не надано і про це у самій розписці нічого не відображено, тому суд дійшов висновку про невиконання відповідачем умов договору позики та про необхідність стягнення суми заборгованості та відсотків за договором позики від 01 березня 2009 року.

Вирішуючи спір у частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 280 000,00 грн за договором позики від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., суд виходив із того, що факт отримання відповідачем від позивача позики в розмірі 280 000,00 грн випливає зі змісту договору, у якому вказано, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність гроші в сумі 280 000,00 грн, що на той час було еквівалентно сумі 35 000,00 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року. Письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідач до суду не надав, умов договору позики про повернення позичених грошових коштів не виконав, що свідчить про необхідність стягнення суми заборгованості із відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 280 000,00 грн за порушення умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що у встановлений попереднім договором строк основний договір між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передану 22 грудня 2009 року грошову суму у розмірі 280 000,00 грн слід вважати авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

Крім того, судом апеляційної інстанції вказано, що ОСОБА_2 з 2012 року до 2020 року вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, чим у розумінні статті 264 ЦК України переривав строк позовної давності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатМарчук А. М.,звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Золочівського районного суду

від 15 січня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17, від 28 червня 2018 року у справі № 914/2026/17,

від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (провадження

№ 61-765св18), від 04 червня 2020 року у справі № 640/18354/14-ц (провадження № 61-11358св18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Скаржник вказує, що договори позики та попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки укладались у період із 01 березня 2009 року до 22 грудня 2009 року. Відповідно до договорів позики, ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позичені грошові кошти до 01 серпня 2009 року, 01 лютого 2010 року, 31 грудня 2010 року.

За загальним правилом, встановленим ЦК України, ОСОБА_1 міг звернутися до суду за захистом своїх прав до 01 серпня 2012 року,

до 01 лютого 2013 року, до 31 грудня 2013 року відповідно.

Однак ОСОБА_1 стверджував, що він довідався про порушення своїх прав лише у 2018 році, оскільки до цього часу ОСОБА_2 запевняв його про повернення боргу.

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості знати про порушення своїх прав раніше. ОСОБА_1 лише вказував про певні усні зобов`язання ОСОБА_2 , однак судом не встановлено, коли саме та які усні зобов`язання він надавав. Документи щодо виплати ОСОБА_3 коштів за рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 09/1772 є неналежним доказом, адже немає жодного зв`язку між цим рішенням та зобов`язаннями ОСОБА_2 . Ухвалою Господарського суду Черкаської області зобов`язано Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарство України та Черкаську міську раду здійснити заходи по фінансовому забезпеченню виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки. Однак ні в ухвалі Господарського суду Черкаської області, ні у наказі Господарського суду Черкаської області, ні в жодному іншому наданому позивачем суду документі не міститься інформації, що Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунальногогосподарства України чи будь-яка інша особа зобов`язувалися виплатити кошти ОСОБА_2 для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про наявність письмової відповіді ОСОБА_2 на його вимогу у 2019 році та на визнання ОСОБА_2 боргових зобов`язань під час судового розгляду, однак зазначені дії вчинялися вже після закінчення строку позовної давності. Тому вважати їх за належну підставу щодо переривання перебігу позовної давності в розумінні статті 264 ЦК України не можна.

Таким чином, хоча ОСОБА_2 і підтвердив під час судового розгляду справи те, що він усно обіцяв ОСОБА_1 повернути борг, однак коли саме такі обіцянки давались ОСОБА_2 не вказував, оскільки пройшло вже більше 10 років. Водночас ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували надання ОСОБА_2 усних обіцянок у межах строку позовної давності.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову Львівського апеляційного суді від 16 вересня 2021 року залишити в силі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 445/992/20 із Золочівського районного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Марчук А. М. Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження. У грудні 2021 року справа № 445/992/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із розпискою від 01 березня 2009 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 50 000,00 дол. США, з умовою виплати 6 % від суми щомісячно із розрахунку 3 000,00 дол. США на кожне перше число поточного місяця.

25 000,00 дол. США ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 серпня 2009 року, решту суми - до 01 лютого 2010 року.

Гарантом позичальника виступав ОСОБА_3 , який до 27 червня 2017 року був керівником ПП «Західмонтажкомплект» (а. с. 12, 78).

Згідно із договором позики від 22 грудня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 280 000,00 грн, що еквівалентно сумі 35 000,00 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року (а. с. 13).

Крім того, за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 280 000,00 грн, що на той час становило еквівалент 35 000,00 дол. США.

Згідно із умовами зазначеного договору сторони зобов`язувалися строком до 31 грудня 2010 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки (основний договір), яка розташована на території Домажирівської сільської ради Яворівського району Львівської області площею 0,0544 га (а. с. 14,15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Встановивши, що між сторонами було укладено договір позики у формі розписки ОСОБА_2 про отримання грошових коштів та зобов`язання повернення 25 000,00 дол. США до 01 серпня 2009 року, а решту -

до 01 лютого 2010 року, договір позики від 22 грудня 2009 року про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 280 000,00 грн із зобов`язанням повернення до 31 грудня 2010 року, попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року, згідно із яким сторони зобов'язались у строк до 31 грудня 2010 року укласти договір купівлі-продажу, та факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань із повернення грошових коштів у встановлений договорами строк, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому в суді першої інстанції ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Марчук А. М., заявив про сплив позовної давності за пред'явленими ОСОБА_1 позовними вимогами.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (відповідно до статті 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802св21) вказано, що тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Положенням статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

ОСОБА_1 вказував про те, що перебіг позовної давності за його вимогами про стягнення боргу перервався, оскільки відповідач вчиняв дії, які свідчать про визнання боргу: ОСОБА_2 у період із 2012 року до січня 2018 року постійно запевняв ОСОБА_1 у тому, що поверне заборговані суми після виконання наказу Господарського суду Черкаської області у справі № 09/1772, виданого 28 березня 2012 року; 31 жовтня 2019 року у відповідь на вимогу позивача ОСОБА_2 визнав наявність між ними цивільно-правових відносин та запевнив ОСОБА_1 у тому, що від своїх зобов`язань не відмовляється, а виконував і надалі буде виконувати; 20 вересня 2019 року відповідач здійснив грошовий переказ у розмірі 1 000,00 грн на користь позивача.

Такі доводи позивача є необґрунтованими, оскільки договори позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 01 березня 2009 року та 22 грудня 2009 року, в цих договорах було встановлено термін для погашення суми позики, а саме: за договором від 01 березня 2009 року відповідач позичив грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути до 01 серпня 2009 року - 25 000,00 дол. США та до 01 лютого 2010 року - 25 000,00 дол. США, за договором від 22 грудня 2009 року сторони визначили строк виконання зобов`язання - 31 грудня 2010 року. Позовна давність за вимогами про стягнення боргу за договором позики від 01 березня 2009 року сплинула 01 серпня 2009 року та 01 лютого 2009 року, за договором від 22 грудня 2009 року - 31 грудня 2010 року, тоді як позивач звернувся із позовом до суду лише 15 червня 2020 року, тобто поза межами позовної давності. При цьому обставини, з якими позивач пов`язує переривання позовної давності за його вимогами, виникли вже після її спливу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач дізнався про порушення свого права 01 серпня 2009 року та 01 лютого 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між ними договором позики від 01 березня 2009 року, та відповідно 31 грудня 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2009 року та за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

З урахуванням наведеного, а також на підставі заяви представника відповідача у суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції правильно застосував положення частини четвертої статті 267 ЦК України та ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності при зверненні до суду.

Переоцінивши докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням процесуального законодавства, апеляційний суд, встановивши переривання строку позовної давності, не навів мотивів, на підставі яких саме доказів у справі було зроблено такий висновок, не зазначив в оскаржуваному рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції, і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права неправильно застосовані, і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення.

Таким чином, апеляційний суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 21 020,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Вирішення питання про поновлення виконання рішення апеляційного суду

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про скасування оскаржуваного судового рішення, то подальшому виконанню воно не підлягає.

Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги за участю представника відповідача Марчука А. М .

У касаційній скарзі заявлено клопотання, в якому заявник просить розглядати касаційну скаргу за участю адвоката Марчука А. М.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання немає.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Марчук Антон Михайлович,задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокускасувати.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк