Справа № 2-1143-2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Токарєва А.Г.

при секретарі Ліпскіс О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Красноармійську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В :

В Красноармійський міськрайонний суд Донецької області звернувся ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави. У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та суду пояснила, що відповідно до Кредитного договору (далі -Догоаор) DN81AR03110043 від 16.09.2007 року відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 77315,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2014 року. Банк свої зобов’язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надавши кредит в сумі 77315,00 грн. 16.09.2007 року в забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту з відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір застави рухомого майна. Предметом застави є автомобіль CHEVROLET, модель: Aveo SF69Y, рік випуску: 2007. тип ТЗ: легкове авто, № кузова/шасі: KL1SF69YE8B031602, реєстраційний номер: АН3189СІ, що належить на праві власності ОСОБА_2 На теперішній час відповідач умови кредитного договору не виконує, чим грубо порушує умови наведених договорів та цивільного законодавства. Станом на 15.03.2011 року заборгованість за кредитним договором становить – 210904,67 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом – 88465,37 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 64390,20 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом – 11251,54 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 46797,56 грн. Просила в рахунок погашення загальної заборгованості в розмірі 210904,67 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль CHEVROLET, модель: Aveo SF69Y, рік випуску: 2007. тип ТЗ: легкове авто, № кузова/шасі: KL1SF69YE8B031602, реєстраційний номер: АН3189СІ, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом вилучення та продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобілям з обліку в органах ДАЇ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

22.07.2011 року ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання незаконними дій банку в підвищенні відсоткової ставки за кредитним договором та зобов’язання ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Вказав, що 16.09.2007 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договор № DN81AR03110043 та отримав кредит в сумі 77315,00 грн. на придбання автомобіля з обов’язком виплати щомісячного платежу 9 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 16.09.2014 року. До 2009 року він сплачував ПАТ КБ «ПриватБанк» платежі відповідно до договору, хоча графік погашення кредиту йому не надавався. На весні 2009 року від касира банку він дізнався, що в нього заборгованість по щомісячним платежам за рахунок збільшення розміру відсоткової ставки до 21 % річних починаючи з 01 лютого 2009 року. Також в обґрунтування своїх вимог зазначає, що він в усному порядку звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з питанням про причини підвищення відсоткової ставки. Йому повідомили, що це передбачено кредитним договором. Він не погодився з такою обставиною, тому він припинив щомісячні виплати за кредитом. Вважає, що в діях ПАТ КБ «ПриватБанк» є порушенням п. 2.3.1. діючого договору кредиту, тому що банк мав обов’язково повідомити позичальника про зміну ставки протягом семи календарних днів з дати її зміни, без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною (п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року). Такого повідомлення він не отримував. Також пунктом «г» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі тип відсоткової ставки (фіксована, змінна). Виходячи зі змісту кредитного договору, при укладенні договору взагалі не виконано вимог законодавства щодо його повідомлення про тип відсоткової ставки. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.07.2011 року вищевказані позови об’єднані в одне провадження.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги первісного позову, а вимоги зустрічного позову повністю не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та заперечував щодо їх задоволення, а вимоги зустрічного позову підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та заперечував щодо їх задоволення, а вимоги зустрічного позову підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, а позовні вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав:

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами та їх представниками. В судовому засіданні встановлено, що 16.09.2007 року ОСОБА_4 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № DN81AR03110043 та отримав кредит в сумі 77315,00 грн. на придбання автомобіля з обов’язком виплати щомісячного платежу 0,75%, що складає в підсумку 9 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту до 16.09.2014 року. За час існування кредитної заборгованості ним жодного разу не були допущені затримки погашення відсотків чи основної суми боргу або інші порушення умов договору до того часу коли він дізнався, що з 09.01.2011 року йому збільшили розмір відсоткової ставки до 21 % річних. На весні 2009 року від касира банку ОСОБА_4 дізнався, що в нього заборгованість по щомісячним платежам за рахунок збільшення розміру відсоткової ставки до 21 % річних починаючи з 01 лютого 2009 року. Листом з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25.12.2008 року позивачу 08.01.2009 року на адресу Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Шевченко, б. 29, було направлено повідомлення, що з 01.02.2009 року відсоткова ставка складатиме 21 % річних. Однак фактичних даних про факт належного повідомлення ОСОБА_2 відносно зміни процентної ставки за вказаним кредитним договором представником позивача за первісним позовом до суду не надано. Ствердження ОСОБА_2 про неотримання зазначеного листа в судовому засіданні спростовано не було, представником позивача за первісним позовом не було надано фактичних даним саме про отримання зазначеного листа, а не про його відправлення на адресу ОСОБА_2 Згідно розрахунку заборгованості з 01.02.2009 року збільшився розмір відсоткової ставки до 21 % річних.

Згідно ст.. 215 ЦК України, правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом. У відповідності до ст.. 639 ЦК України якщо щось не визначено у змісті договору сторонами, все інше регулюється законом, при цьому все, що встановлено законом, повинно виконуватись сторонами договору. У кредитному договорі між сторонами не визначено, в якій формі здійснюються зміни суттєвих умов договору. Просте письмове повідомлення не може замінити узгодження суттєвих умов договору та укладення додатку до договору. У пункті 2.3.1. Договору не міститься, що письмове повідомлення звільняє сторони від підписання додаткової угоди. У ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» «нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами

тлумачаться на користь споживача». Зі змісту договору між сторонами випливає, що форма укладення змін до договору змістом договору не визначена. Тому сторони зобов’язані керуватись загальними нормами діючого законодавства. Відповідно до ст.. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Згідно ст.. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, тобто, і зміни, укладені без додержання письмової форми є нікчемними. Відповідно до п. 12 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547,719,981,1055,1059,1107,1118 ЦК тощо..» Відповідно до ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, яка набула чинності 09.01.2009 року, умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи

змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. По суті з 09 січня 2009 року дії банку щодо змінення розміру процентів в односторонньому порядку є незаконним . Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч. 1, 4 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Таким чином умова, передбачена п. 2.3.1. Кредитного договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 року і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Відповідно до Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року (в редакції Закону від 01 грудня 2005 року № 3161 – ІV), «судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам» Згідно п. 4 Постанови «Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорюванні – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Волевиявлення учасника правового акту має бути вільним і відповідати його внутрішній свободі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Примушення позичальника неодмінно погодитися на підвищення процентної ставки за кредитом є порушенням ч. 1-2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і ч. 3 ст. 203 ЦК України, що, згідно ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, робить вказаний вище пункт нікчемним, а його недійсність не вимагає визнання судом.

Враховуючи вимоги законодавства щодо надання всієї інформації стосовно істотних умов договору, п. 2.3.1. щодо збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку, не відповідає діючим нормам цивільного законодавства України. У відповідності до ст.. 626 ЦК України договір між сторонами є двостороннім. Згідно ст.. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони належним чином досягли згоди по всіх суттєвих умовах договору, тобто, відповідач повинен отримати згоду позивача на зміни суттєвих умов договору. Зокрема, ч. 1,2 ст. 18 З.У. «Про захист прав споживачів» передбачено: «Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у

договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних

прав та обов'язків на шкоду споживача». Несправедливими з точки зору ч. 3 (п. 11,12,13) ст.. 18 З.У. «Про захист прав споживачів» є наявність в договорі умов, що надають продавцеві право в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд; надають продавцю (виконавцю,виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; надають продавцеві (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину» (п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними). Таким чином, пункт 2.3.1. кредитного договору між сторонами є нікчемним ще в момент підписання договору ( з моменту набуття чинності З.У. «Про захист прав споживачів» № 3161 – ІV) та без узгодження з позивачем банк не мав права збільшувати відсоткову ставку, та коли це не забезпечено нормативними актами НБУ. Положення п. 2.3.1. кредитного договору порушують його права та законні інтереси, містять дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору. Згідно ст.. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних правовідносинах; закріплені можливістю адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з урахуванням права та інтересів інших осіб, моралі суспільства, тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Таким чином, п. 2.3.1. не відповідає загальним засадам цивільного законодавства та може бути визнано нікчемним.

Також, згідно ст.. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною 4 статті 55 З.У. «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки з кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків встановлених законом.

Представник банку надала суду доказів про те, що ОСОБА_4 дав згоду на підвищення розміру відсоткової ставки за користування кредитом до 21 % на рік.

Суд дійшов висновку щодо порушення відповідачем за зустрічним позовом вимог ст.. 65 ЦК України, тому що зміна або розірвання договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Направлений лист не може розглядатися як зміна кредитного договору – правочин, тому що в ньому викладені пропозиції із вказівкою їх дії. Представником позивача за первісним позовом не було надано до суду повідомлення Центру поштового зв’язку що за період з 01 січня 2009 року по 15 лютого 2009 року на ім’я ОСОБА_2 за адресою Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Шевченко, б. 29, надійшла та була отримана рекомендована кореспонденція. Неповідомлення споживача про підвищення відсоткової ставки, є порушенням п. 2.3.1. діючого договору кредиту, тому що банк мав обов’язково повідомити позичальника про зміну ставки протягом семи календарних днів з дати її зміни, без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною (п. 4 ст. 11 З.У. «Про захист прав споживачів»).

Згідно п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватись залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», в порушення вимог кредитного договору, Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, в односторонньому порядку вніс зміни до кредитного договору про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним підвищення Банком відсоткової ставки за користування кредитом. Також, з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги по зустрічному позову підлягають задоволенню. Згідно п.п. 2,3 ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності 09.01.2009 року, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Таким чином , суд вважає, що немає підстав для визнання п 2.3.1. вказаного кредитного договору недійсним у зв’язку з тим, що він є нікчемним з 09.01.2009 року (набрання чинності норми Закону) і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому визнання недійсним у содовому порядку окремо не потребує.

На підставі викладеного, керуючись ст. 525, 526, 651, 654, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.3, 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмета застави в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання незаконними дій банку в підвищенні відсоткової ставки за кредитним договором, визнанні недійсним пункту договору та зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок кредитної заборгованості -задовольнити.

Визнати незаконним дії ПАТ КБ «ПриватБанк» з підвищення відсоткової ставки з 09.01.2009 року за кредитним договором №DN81AR03110043 від 20.09.2007 року, який укладений ТОВ «Авто кредит плюс» в інтересах ПАТ КБ «Приватбанку».

Зобов`язати ПАТ КБ « ПриватБанк» здійснити перерахунок з 01.02.2009 року по всіх нарахуваннях за кредитним договором від 20.09.2007 року №DN81AR03110043 з розрахунку відсоткової ставки 0,75% на місяць 9% річних та зменшити загальну заборгованість.

Стягнути з ПАТ КБ « ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 сплачені при подачі позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

Це рішення набирає законної сили, якщо його не буде оскаржено в строк, передбачений для оскарження останнього.

На рішення протягом десяти днів з його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд.

Суддя