ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 426/1211/17

провадження № 51-1233км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі

відеоконференції), ОСОБА_8 ,

представника потерпілих ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014160690000022, за обвинуваченням:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця хутора Дядін Ростовської області Російської Федерації, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт Кельмені Чернівецької області, жителя АДРЕСА_3 , зареєстрованого у АДРЕСА_4 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України,

за касаційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2022 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частині вирішення цивільних позовів.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року засуджено:

- ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 258 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 258 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч. 2 ст. 260 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі;

- ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 258 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 по 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь Військової частини ( НОМЕР_1 ) 1 002 663,05 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь Військової частини ( НОМЕР_2 ) 4 896 151,56 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання про судові витрати, а також долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Дніпровський апеляційний суд 24 січня 2022 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року в частині обвинувачення ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 437 КК України скасував та призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Цей суд постановив вважати ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , кожного окремо, засудженими за ч. 3 ст. 258 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі без конфіскації майна. Також вказаний вирок було змінено в частині розподілу процесуальних витрат. В іншій частині вирок районного суду залишено без змін.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнано винними у тому, що вони спільно вчинили злочин, передбачений ч. 3 ст. 258 КК України за таких обставин.

Так ОСОБА_12 та інші члени злочинної групи у складі так званої «Луганської Народної Республіки» (далі - «ЛНР»), маючи злочинний умисел, спрямований на вчинення дій, направлених на порушення територіальної цілісності України, усвідомлювали, що перебування під контролем сил антитерористичної операції аеропорту м. Луганськ, як об`єкту важливого інфраструктурного значення, унеможливить створення у межах Луганської області незалежного державного утворення так званої «ЛНР». З огляду на викладене, представниками невстановлених досудовим розслідуванням незаконних збройних формувань терористичної організації у складі так званої «ЛНР» та злочинної групи, в яку входили особа, матеріали стосовно якого, виділено в окреме провадження, ОСОБА_12 ; ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , було вжито заходів щодо фізичного блокування аеропорту м. Луганська, з метою запобігання подальшої передислокації сил та засобів Збройних Сил України (далі - ЗСУ) до вказаного об`єкту.

05 червня 2014 року ОСОБА_10 , перебуваючи на території м. Краснодона Луганської області, отримав від невстановленої особи, матеріли стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, повідомлення про факт передислокації додаткових сил та засобів антитерористичної операції до розташування аеропорту м. Луганська із використанням можливостей військово-транспортної авіації. Зокрема, зазначеною особою було повідомлено ОСОБА_10 про факт відвантаження літаками ЗСУ у розпорядження тактичної групи, що здійснювала охорону аеропорту м. Луганська, легкої броньованої техніки та особового складу ЗСУ, а також про наявну в нього інформацію про приблизну кількість нарощуваних сил антитерористичної операції на вказаному об`єкті інфраструктури.

Тоді ж, ОСОБА_10 було прийнято рішення щодо негайної передачі отриманої інформації про передислокацію сил та засобів антитерористичної операції іншим особам, які були відповідальними у злочинній групі за проведення операцій зі збройного протистояння українським військовим формуванням.

При цьому ОСОБА_12 , перебуваючи на території м. Луганська, та виконуючи відведену йому роль, відповідно до визначеної у злочинній групі, а саме командира групи « ІНФОРМАЦІЯ_4 », отримавши інформацію про нарощення підрозділів тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_5 », шляхом передислокації особового складу та бойової техніки сил ЗСУ у розташування аеропорту АДРЕСА_1 , розробив злочинний план, направлений на організацію терористичного акту шляхом застосування зброї стосовно військовослужбовців ЗСУ, залучених до проведення антитерористичної операції. Так, згідно розробленого злочинного плану, ОСОБА_12 використовуючи співвиконавців - невстановлених досудовим розслідуванням осіб групи «Батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а також із залученням інших невстановлених осіб, які розділяли мету та сприяли діяльності так званої «ЛНР» та володіли навиками військової підготовки і практичним досвідом використання зенітної зброї, мав умисел здійснити терористичний акт щодо засобів військово-транспортної авіації ЗСУ, що здійснювали передислокацію особового складу сил антитерористичної операції до аеропорту м. Луганська, з метою спричинення загибелі особового складу, який транспортується, ушкодження військової техніки та майна.

Надалі ОСОБА_12 разом із ОСОБА_11 вступили у попередню злочинну змову групою осіб, спрямовану на вчинення терористичного акту. Відповідно до визначеного плану, було прийнято рішення - сформувати бойові групи, до складу яких мали входити представники групи «Батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а також невстановлені слідством особи, які мали навики застосування переносної зенітної зброї та сприяли діяльності так званої «ЛНР».

Так, ОСОБА_11 було організовано у цілодобовому режимі спостереження за розташуванням тактичної групи «ІНФОРМАЦІЯ_5» АДРЕСА_6, та налагоджено систему оперативного оповіщення стосовно фактів приземлення та вильоту на об`єкті повітряних суден ЗСУ, з метою подальшої передачі даної інформації групам, підготовленим до здійснення атаки засобами зенітного ураження.

Злочинна роль безпосереднього керівника та координатора дій усієї групи осіб, залучених до вчинення терористичного акту, була відведена ОСОБА_11 . Організатором та особою, що здійснював загальну підготовку до вчинення терористичного акту, як «командир» групи «Батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_4 » виступив ОСОБА_12 . Спеціальну координацію дій операторів переносних зенітних ракетних комплексів, що мали здійснити безпосереднє ураження повітряних суден ЗСУ, здійснювала особа, на ім`я ОСОБА_53 (особа, матеріали, щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження), інші анкетні дані слідством встановлені не були.

Продовжуючи виконувати злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, що мав спричинити загибель військовослужбовців та знищення військової техніки і майна ЗСУ, 12 червня 2014 року ОСОБА_11 було спрямовано в район с. Георгіївки Лутугинського району Луганської області, розташованого на відстані понад 5 000 метрів від західного порогу злітно-посадкової смуги аеропорту м. Луганськ, бойову групу озброєну засобами зенітного ураження та які паралельно безпосередньо підпорядковувались та узгоджували свої дії під час готування до вчинення терористичного акту із невстановленою слідством особою на ім`я ОСОБА_53 .

З метою підвищення вірогідності реалізації злочинного плану щодо здійснення терористичного акту проти засобів військово-транспортної авіації ЗСУ, ОСОБА_11 у зазначений період часу було сформовано другу озброєну бойову групу, розміщення якої було здійснено також в районі розташування аеропорту м. Луганська. Встановити точний кількісний та персональний склад зазначеної групи в ході розслідування не виявилось за можливе.

Після чого ОСОБА_11 , та у подальшому ОСОБА_12 , отримавши інформацію щодо характеру руху військово-транспортної авіації антитерористичної операції в районі аеропорту, а саме: інформацію про застосування пілотами повітряних сил ЗСУ нестандартної схеми зльоту і посадки літаків в аеропорту м. Луганська, маючи на меті підвищити ефективність спроб вчинення терористичної атаки, прийняли рішення про формування додаткової бойової групи, озброєних засобами зенітного ураження.

13 червня 2014 року приблизно о 08:00, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 було сформовано додаткову групу представників «Батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_4» з метою нападу на літаки військово-транспортної авіації ЗСУ, яку відразу було спрямовано в район розташування аеропорту м. Луганська. Таким чином, члени додаткової групи «Батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_4» були залучені до раніше розробленого злочинного плану щодо вчинення терористичної атаки проти сил та засобів антитерористичної операції. Також у користування учасників цієї групи були надані три засоби зенітного ураження: ПЗРК «Ігла» та стрілецьку зброю - кулемет.

Того ж дня, приблизно о 10:00 вищевказана бойова група прибула у заздалегідь обумовлене із ОСОБА_12 та ОСОБА_11 місце, розташоване на відстані приблизно 8 000 - 8 500 метрів у східному напрямку від злітно-посадкової смуги аеропорту м. Луганськ.

Таким чином, ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та учасники вказаної сформованої бойової групи виконали усі дії, направлені на приготування до вчинення терористичного акту стосовно особового складу сил антитерористичної операції, який транспортували засобами ІНФОРМАЦІЯ_6 .

13 червня 2014 року з 18:00 до 23:00 на аеродромі м. Дніпропетровська, було проведено завантаження трьох військово-транспортних літаків ІЛ-76 МД (борти № № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_5 ) Повітряних сил ЗСУ, особовим складом та технікою 25 Окремої парашутно-десантної бригади ЗСУ, які прибули до аеродрому з АДРЕСА_5 .

В подальшому, з метою прихованості повітряних перевезень у напрямі аеропорту м. Луганська, полковником ОСОБА_54 за умов настання темного часу доби, було здійснено виліт зведеного загону, а саме з 00:01 до 00:22 14 червня 2014 року з інтервалом у 10 хвилин, в режимі радіомовчання з вимкненими бортовими аеронавігаційними вогнями.

У той час, учасниками групи «Батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_4», що займали позицію в облаштованій засідці, на височині поруч із с. Красне Краснодонського району Луганської області, був помічений рух авіаційного транспорту Повітряних сил ЗСУ в напрямі аеропорту АДРЕСА_1 . Маючи на меті ураження повітряного судна сил антитерористичній операції та переслідуючи настання суспільно-небезпечних наслідків - спричинення загибелі військовослужбовців ЗСУ, що було визначено злочинним планом ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , вказані члени бойової групи, відповідно до відведеної їм ролі вчинили умисні безпосередні дії, направлені на збиття літаку ІЛ-76 МД борт № НОМЕР_4 25-ї бригади транспортної авіації (далі - 25 брТрА).

Так, 14 червня 2014 року о 00:50 вищевказаними невстановленими особами, було атаковано зазначене повітряне судно, шляхом здійснення послідовного пуску з інтервалом у 10-15 секунд двох ракет ПЗРК «Ігла», а також шляхом відкриття учасниками групи прицільного вогню з крупнокаліберної стрілецької зброї.

В результаті штатного та вчасного спрацювання системи захисту, борт ІЛ-76 МД уник ураження від керованої ракети з інфрачервоним наведенням, пуск якої був здійснений першим та в результаті подальшому відбулася самоліквідація вказаного снаряду у повітрі.

Разом із тим ракета ПЗРК «Ігла», пуск якої був здійснений другим, зіткнулася із конструкцією літака ІЛ-76 МД, внаслідок чого, детонацією бойової частини ракети і залишків твердого палива її двигуна було завдано критичних пошкоджень силовій установці та конструкції літака. Через зазначене ураження літак втратив бокову керованість, що призвело до його падіння. Після падіння борту № НОМЕР_4 сталося його повне руйнування, супроводжене раптовим загорянням наявного у паливних баках літака авіаційного палива.

Внаслідок ураження борту ІЛ-76 МД № НОМЕР_4 загинув весь особовий склад екіпажу - військовослужбовці 25-ї брТрА Повітряних сил ЗСУ, у кількості 9-ти осіб, а саме: ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_35 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , а також весь особовий склад зведеної роти 25-ї Опдбр ЗСУ, передислокацію якого виконував борт ІЛ-76 МД № НОМЕР_4, у кількості 40 осіб, а саме: ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 ,

Окрім цього, ураження вищевказаного літака призвело до знищення та втрати військового майна 25-ї Опдбр ЗСУ та 25-ї брТрА Повітряних сил ЗСУ, у тому числі майна та озброєння, що знаходилось на його борту на загальну суму - 5 523 812,27 грн (що перевищує 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).

Надалі упевнившись в успішному завершенні реалізації злочинного плану, члени злочинної групи «Батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_4», доповіли по телефону ОСОБА_11 та невстановленій особі на ім`я ОСОБА_53 і залишили це місце. В свою чергу ОСОБА_11 , також дотримуючись визначеного алгоритму координації злочинних дій, здійснив доповідь ОСОБА_12 щодо ураження борту ІЛ-76 МД № НОМЕР_4.

14 червня 2014 року ОСОБА_10 , отримавши інформацію про факт ураження борту ІЛ-76 МД Повітряних сил ЗСУ в районі с. Красне, Краснодонського району Луганської області, на виконання спільного злочинного умислу, здійснив дії, направлені на заволодіння учасниками злочинної групи залишками військового майна та озброєння, втраченого на місці руйнування повітряного судна, з метою використання їх у подальшій злочинній діяльності терористичного характеру.

Приблизно о 13:00 14 червня 2014 року сформована ОСОБА_10 група представників «Батальйону «ІНФОРМАЦІЯ_4» прибула на місце ураження літака ІЛ-76 МД. Тоді ж на місці вказані особи провели розвідку, та упевнившись у відсутності в районі падіння повітряного судна, військовослужбовців ЗСУ, виставили бойову охорону об`єкту. В подальшому, протягом 14 червня 2014 року вказаним співучасником злочину було проведено збір озброєння та бойових припасів ЗСУ, залишених на місці падіння. Далі, ОСОБА_10 діючи умисно, залучив невстановленого мешканця Луганської області, з метою реалізації безпосередньо залишків борту ІЛ-76 МД № НОМЕР_4 через мережу пунктів прийому чорного та кольорового металобрухту. Протягом вказаного дня представниками групи «Батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_4» було здійснено завантаження залишків конструкції літального засобу та їх вивезення для подальшої реалізації з корисливою метою.

Окрім цього, ОСОБА_10 , сприяючи вчиненню вказаного злочину, та виконуючи відведену йому злочинну роль пособника у його вчиненні, з метою завершення терористичного акту, надав вказівку, підпорядкованим йому учасникам злочинної групи, що здійснювали бойову охорону місця падіння повітряного судна ЗСУ, надати доступ представникам засобів масової інформації до вказаного місця, для подальшого освітлення вказаного факту у медійному просторі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі представник потерпілих - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільних позовів та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_30 , ОСОБА_28 , ОСОБА_35 , ОСОБА_32 , ОСОБА_31 , ОСОБА_29 , ОСОБА_34 , ОСОБА_33 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_36 , ОСОБА_40 , ОСОБА_43 , ОСОБА_42 , ОСОБА_39 , ОСОБА_41 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 по 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину. Обґрунтовуючи свої вимоги, адвокат ОСОБА_9 указує на те, що місцевий суд посилаючись на положення ст. 1207 ЦК України стягуючи солідарно з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вищевказану суму на користь 39 потерпілих (19 500 000 грн) не визначив обставин, які могли б свідчити про платоспроможність обвинувачених. Адвокат наголошує, що в матеріалах провадження містяться дані про відсутність як самих обвинувачених на території підконтрольній Україні, так і відсутність у них будь-якого майна, чи рахунків у банках України, що свідчить про неплатоспроможність ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Також адвокат вказує на те, що стягнення моральної шкоди з осіб, які не перебувають на території України та не мають зареєстрованого майна на підконтрольній території є неможливим та свідчить про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки згідно практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) держава для виправлення порушень цієї Конвенції повинна провести ефективне розслідування, здатне до встановлення і покарання винних та присудити компенсацію, яку потерпілі мають можливість вимагати та отримати. Наголошує, що апеляційний суд безпідставно послався на правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати від 04 вересня 2019 року (справа № 265/6582/16-ц), оскільки у цьому рішенні вирішувалось питання не про моральну шкоду, а про відшкодування майнової шкоди завданої пошкодженням (знищенням) торгівельного майданчика у період проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту. Крім того вказує, що суди безпідставно обґрунтували свій висновок щодо правового та соціального захисту учасників антитерористичної операції, нормами закону, який не діяв на час вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України. Суд апеляційної інстанції, на думку адвоката, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення, не перевірив їх, й постановив рішення, яке не відповідає положенням ЦК та КПК України.

На касаційну скаргу представника потерпілих представник цивільного відповідача подала заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані вирок та ухвалу щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частині вирішення цивільних позовів без змін.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Представник потерпілих ОСОБА_9 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, просив змінити оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільних позовів та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь потерпілих по 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.

Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги представника потерпілих, кожен окремо, просили постановлені у кримінальному провадженні судові рішення змінити.

Прокурор просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доведеність винуватості ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їм злочину за ч. 3 ст. 258 КК України та правильність кваліфікації їх дій, а також розмір відшкодування моральної шкоди у касаційній скарзі представника потерпілих не оспорюються.

Що стосується доводів потерпілого, які викладені в касаційній скарзі, в частині необґрунтованого стягнення з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих та необхідності такого стягнення з Держави Україна то колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК України завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.1207 цього Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. 1177 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 звернула увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи ст. 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та ст. 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним.

Частина 1 статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом», реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду провадження касаційним судом. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати зазначеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42)), але й чіткі умови, необхідні для заявлення такої вимоги до держави про надання відповідного відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).

Передбачене в ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави України відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачам внаслідок загибелі їх рідних та близьких, які приймали безпосередню участь в антитерористичних операціях та постраждали внаслідок терористичного акту.

У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий або немайновий інтерес позивачів щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування ним моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Суд першої інстанції, встановивши наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправними діями обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 і шкодою, заподіяною потерпілим, у зв`язку із загибеллю їх рідних та близьких і наявністю вини цивільних відповідачів у заподіянні цієї шкоди, врахувавши положення ч. 1 ст. 1207 ЦК України, прийшов до обґрунтованого висновку, що саме на обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 має бути покладено обов`язок відшкодувати потерпілим моральну шкоду, спричинену загибеллю 49 військовослужбовців, які знаходилися на борту літака ІЛ-76 МД, бортовий № НОМЕР_4 , 14 червня 2014 року.

Враховуючи наведене, у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення моральної шкоди на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» на користь потерпілих з Держави Україна.

При цьому колегія суддів касаційного суду також звертає увагу на відсутність Закону про визначення порядку та умов відшкодування державою моральної шкоди внаслідок злочину у разі засудження осіб в порядку спеціального судового провадження та у разі коли ці особи перебувають поза межами підконтрольної території України.

Крім того доводи представника потерпілого про неплатоспроможність засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є безпідставними, оскільки матеріалами провадження вказані обставини не підтвердженні.

При цьому представник потерпілих ОСОБА_9 , посилаючись в касаційній скарзі на можливу неплатоспроможність обвинувачених, жодних доказів на підтвердження вказаного факту не надав.

Також колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтовані твердження представника потерпілих про те, що апеляційний суд не мав право посилатися на правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати від 04 вересня 2019 року (справа № 265/6582/16-ц), оскільки у зазначеному рішенні, зокрема висвітлювалось питання, яке стосувалося майнового інтересу позивача щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави.

Перевіряючи матеріали провадження колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що апеляційний суд правильно врахував, що відшкодування шкоди членам сім`ї військовослужбовців та особам, що перебувають на утриманні військової служби, що загинули під час проведення антитерористичної операції, відбувається зокрема у порядку, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як вбачається із ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону який був чинний на час вчинення злочину - терористичного акту) особи, які беруть участь у боротьбі з тероризмом, перебувають під захистом держави. Правовому і соціальному захисту підлягають: військовослужбовці, працівники і службовці центральних та місцевих органів виконавчої влади, які беруть (брали) безпосередню участь в антитерористичних операціях; особи, які на постійній чи тимчасовій основі сприяють органам, що здійснюють боротьбу з тероризмом, у запобіганні, виявленні, припиненні терористичної діяльності та мінімізації її наслідків; члени сімей осіб, зазначених у пунктах 1 і 2 частини 1,

якщо потреба в забезпеченні їх захисту викликана участю зазначених

осіб у боротьбі з тероризмом. Соціальний захист осіб, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснюється у порядку, який визначається законом.

Згідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону який був чинний на час вчинення злочину - терористичного акту) якщо особа, яка брала участь у боротьбі з тероризмом, загинула під час проведення антитерористичної операції, членам її сім`ї та особам, що перебували на її утриманні, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України одноразова допомога в розмірі двадцяти прожиткових мінімумів, відшкодовуються витрати на поховання загиблого, призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника, а також зберігаються пільги, які мав загиблий, на отримання житла, оплату житлово-комунальних послуг тощо.

При цьому, як видно із апеляційної скарги представника потерпілих ОСОБА_9 , останній у своїй скарзі підтверджував, що одноразова грошова допомога була виплачена за рахунок Державного бюджету України рідним загиблих у внаслідок збиття 14 червня 2014 року літака ІЛ-76 МД, бортовий № НОМЕР_4 .

Таким чином доводи представника потерпілих про те, що суди мотивували свої висновки про правовий і соціальних захист, нормами закону, які не діяли на час вчинення злочину, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій врахували положення частин 1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», які передбачали відповідний захист та ці положення діяли на час вчинення злочину.

Отже у ході перевірки матеріалів провадження доводи представника потерпілих не знайшли свого підтвердження.

При цьому як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі представника потерпілих, аналогічні доводам в його апеляційній скарзі, були предметом ретельної перевірки судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано визнав їх безпідставними і належним чином мотивував у своєму рішенні висновки, з якими погоджується колегія суддів касаційного суду. Судове рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є необхідним чином вмотивовані та обґрунтовані, їх зміст відповідає вимогам ЦК та КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, підстав для задоволення касаційної скарги представника потерпілого вона не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2022 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частині вирішення цивільних позовів залишити без змін, а касаційну скаргу представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3