Постанова

Іменем України

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 352/2092/20

провадження № 51-4060 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019090250000539 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тисмениця Івано-Франківської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за:

- ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки обмеження волі;

- ч. 3 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі;

На підставі ч.1 ст. 70 КК України визначено, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання за сукупністю злочинів - у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Продовжено запобіжний захід щодо ОСОБА_6 у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу.

Ухвалено рахувати початок строку відбування ОСОБА_6 покарання з моменту фактичного його затримання, після набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 400 доларів США боргу та 5 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В задоволенні решти вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 5 000 доларів США боргу, 8 717 , 50 грн витрат за надання правничої допомоги та 5 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.В задоволенні решти вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 4 000 доларів США боргу та 5 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.В задоволенні решти вимог ОСОБА_10 відмовлено.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2022 року залишено без змін.

Вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за умисні дії, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому у великих розмірах, у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, вчиненому повторно, а також чужим майном шляхом зловживання довірою, вчиненому повторно, що завдало значної шкоди за наступних обставин.

Наприкінці грудня 2017 року, ОСОБА_6 , перебуваючи по вул. Галицька, 21, в м. Тисмениця Івано-Франківської області, зустрівся із знайомим ОСОБА_11 (з яким підтримував дружні довірливі відносини) та дізнавшись у ході розмови про наміри останнього здійснити обмін грошових коштів в іноземній валюті (а саме доларів США та євро) на українську гривню, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, переконав здійснити такий обмін у нього за вигідним курсом. При цьому дійсних намірів на проведення вказаного обміну та повернення грошових коштів ОСОБА_11 . ОСОБА_6 не мав.

Так, 30 грудня 2017 року, потерпілий ОСОБА_11 , не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_6 та будучи впевненим у його щирості, знаючи, що останній неодноразово здійснював обмін грошових коштів іншим громадянам, добровільно передав грошові кошти ОСОБА_6 на суму 4000 доларів США, які згідно курсу НБУ станом на 30 грудня 2017 року (100 доларів США = 2806, 7223 грн) становили 112 268, 89 грн, а також 2000 євро, які згідно курсу НБУ станом на 30 грудня 2017 року (100 євро = 3349, 5424 грн) становили 66 990, 85 грн.

У результаті шахрайських дій, 30 грудня 2017 року ОСОБА_6 заволодів грошовими коштами ОСОБА_11 на загальну суму 179 259, 74 грн, що становило на час вчинення злочину 224, 07 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім цього, на початку лютого 2018 року, достовірно знаючи про невиконання взятих на себе зобов`язань по обміну коштів, отриманих від ОСОБА_11 30 грудня 2017 року, ОСОБА_6 повідомив останньому про можливість здійснення ним обміну української гривні на іноземну валюту по вигідному курсу, не маючи при цьому наміру виконувати взяті на себе зобов`язання щодо їх обміну. Будучи введеним в оману та довіряючи ОСОБА_6 , ОСОБА_11 погодився на таку пропозицію.

Так, перебуваючи в центральній частині м. Івано-Франківська, по вул. Площа Ринок, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_11 , грошові кошти на суму 146 000 грн, що на той момент становило 165, 72 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, у зв`язку із неодноразовими вимогами ОСОБА_11 щодо повернення грошових коштів, з метою переконання останнього у правдивості своїх намірів щодо виконання зобов`язання, створення видимості добропорядності та недопущення можливого звернення потерпілого до правоохоронних органів, ОСОБА_6 13 травня 2018 року власноручно написав розписку, в якій зазначив, що отримав від ОСОБА_11 грошові кошти на суму 12 500 доларів США та зобов`язується їх повернути, однак своїх зобов`язань не виконав.

Далі, 16 лютого 2018 року ОСОБА_6 , перебуваючи по АДРЕСА_1 , зустрівся із ОСОБА_12 (з яким він був знайомий і підтримував дружні відносини) та довідавшись в ході розмови про наявні в останнього грошові кошти в іноземній валюті, а саме долари США, повторюючи свої умисні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, висловив прохання про позику у ОСОБА_12 грошових коштів під приводом здійснення ним вигідного обміну іноземної валюти та потреби у лікуванні свого батька. При цьому наміру виконувати взяті на себе зобов`язання ОСОБА_6 не мав.

Так, потерпілий ОСОБА_12 , будучи введеним в оману ОСОБА_6 та впевненим у його щирості, не усвідомлюючи злочинних намірів останнього., 16 лютого 2018 року уклав з ОСОБА_6 письмовий договір позики та добровільно передав останньому грошові кошти на суму 1645 доларів США, які відповідно курсу НБУ станом на 16 лютого 2018 року (100 доларів США = 2675, 9805 грн) становили 44 019, 88 грн.

При цьому, у зв`язку із неодноразовими вимогами ОСОБА_12 щодо повернення грошових коштів, з метою переконання останнього у правдивості своїх намірів щодо виконання зобов`язання, створення видимості добропорядності та недопущення можливого звернення потерпілого до правоохоронних органів, ОСОБА_6 на початку березня 2018 року частково повернув ОСОБА_12 грошові кошти на суму 645 доларів США.

Таким чином, ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_12 майнову шкоду на загальну суму 26 759, 81 грн.

Далі, 01 липня 2018 року, ОСОБА_6 , перебуваючи по вул. Незалежності, 40, в м. Івано-Франківську, зустрівся із знайомим ОСОБА_9 (з яким мав дружні відносини) та дізнавшись у ході розмови, що останній має грошові кошти, шляхом зловживання довірою, попросив надати йому короткострокову грошову позику для власних потреб, при цьому розуміючи, що не зможе її повернути у зв`язку із борговими зобов`язаннями на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

В свою чергу, потерпілий ОСОБА_9 , не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_6 , будучи впевненим у його щирості, на підставі відповідного договору позики № 1/2018 від 01 липня 2018 року, укладеного між ними, цього ж дня, перебуваючи по АДРЕСА_2 , добровільно передав останньому 5 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 01 липня 2018 року (100 доларів США = 2 618, 917 грн) становило 130 945, 85 грн, в рахунок позики.

При цьому, з метою переконання потерпілого ОСОБА_9 у правдивості своїх намірів щодо виконання зобов`язання, створення видимості добропорядності та недопущення можливого звернення потерпілого до правоохоронних органів, ОСОБА_6 01 липня 2018 року склав та власноручно підписав розписку про отримання ним від ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 5 000 доларів США, яку передав останньому.

В результаті протиправних дій, ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 130 945, 85 грн, що становило 148, 633 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є значною шкодою.

Далі, 13 квітня 2019 року приблизно о 14 год 00 хв., ОСОБА_6 , прийшов до господарства ОСОБА_8 (з яким підтримував дружні довірливі відносини) розташованого по АДРЕСА_3 , та під час спілкування дізнався, що в останнього наявні при собі грошові кошти на суму 400 доларів США. Дізнавшись про це ОСОБА_6 , скориставшись дружніми відносинами із потерпілим ОСОБА_8 , повторно, з корисливих мотивів, під приводом позики, вмовив останнього надати йому вказані грошові кошти, не маючи при цьому наміру їх повертати у зв`язку із борговими зобов`язаннями на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .

В свою чергу, потерпілий ОСОБА_8 , будучи введеним в оману та не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_6 , у той же день добровільно передав грошові кошти останньому в сумі 400 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 13 квітня 2019 року (100 доларів США = 2 683, 1419 грн) становило 10 732, 57 грн.

При цьому, у зв`язку із неодноразовими вимогами ОСОБА_8 щодо повернення майна, з метою переконання останнього у правдивості своїх намірів щодо виконання зобов`язання, створення видимості добропорядності та недопущення можливого звернення потерпілого до правоохоронних органів, ОСОБА_6 19 червня 2019 року склав та власноручно підписав розписку про отримання від ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 400 доларів США, яку передав останньому.

Далі, 04 травня 2019 року, ОСОБА_6 , перебуваючи на території АЗС «ОККО» по вул. Обліски, 131 А, в м. Долина Івано-Франківської області, зустрівся із знайомим ОСОБА_10 (з яким підтримував дружні довірливі відносини) та в ході розмови дізнався, що у останнього наявні грошові кошти в сумі 4 000 доларів США. В цей момент у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на заволодіння указаним майном під приводом позики грошових коштів на особисті потреби, при цьому намірів щодо її повернення в подальшому він не мав у зв`язку із борговими зобов`язаннями на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

З метою переконання потерпілого ОСОБА_10 у правдивості своїх намірів щодо виконання зобов`язання, створення видимості добропорядності та недопущення можливого звернення потерпілого до правоохоронних органів, ОСОБА_6 04 травня 2019 року склав та власноручно підписав розписку про отримання від ОСОБА_10 грошових коштів у сумі 4 000 доларів США, яку передав останньому.

В свою чергу, потерпілий ОСОБА_10 , будучи введеним в оману та не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_6 , добровільно передав останньому грошові кошти на суму 4 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 04 травня 2019 року (100 доларів США = 2 655, 7242 грн) становило 106 228, 97 грн.

У результаті протиправних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 106 228, 97 грн, що становило 110, 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є значною шкодою.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 413, 414 КПК України, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зауважує, що органом досудового розслідування та судом першої інстанції було неправильно кваліфіковано дії засудженого ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки заволодіння грошовими коштами (що належали потерпілому ОСОБА_11 ), згідно версії обвинувачення, відбулось 30 грудня 2017 року та на початку лютого 2018 року, як два самостійні епізоди, а збитків на суму, яка б перевищувала, на момент вчинення злочину, 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не було завдано.

Вказує на те, що судом першої інстанції при призначенні покарання не було визнано обставини, що його пом`якшують (відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України), зокрема: вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин (з будинку засудженого ОСОБА_6 23 лютого 2018 року було викрадено грошові кошти у сумі 100 000 грн, 25 000 доларів США та 10 000 євро, що підтверджується відомостями внесеними до ЄРДР у провадженні від 24 лютого 2018 року за № 12018090250000140. В цей час на утриманні засудженого перебували його малолітня донька та хворий батько, який помер в січні 2021 року). Суд залишив без уваги й той факт, що засуджений не міг працевлаштуватись на роботу з метою повернення грошових коштів потерпілим у зв`язку з тим, що його паспорт громадянина України знаходився у розпорядженні потерпілого ОСОБА_10 , а також те, що засуджений ОСОБА_6 раніше не притягався до кримінальної відповідальності.

Зазначає, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 374 КПК України при ухваленні вироку.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту, зокрема щодо посилання судом першої інстанції в резолютивній частині вироку на вимоги статей 381, 382 КПК України, що регламентують загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків та розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190 КК України.

Зауважує, що суд першої інстанції безпідставно поклав, а апеляційний суд підтримав покладення в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_13 , який фактично надав пояснення на користь свідчень засудженого щодо відшкодування ним шкоди деяким потерпілим та викрадення з його житла значної суми грошових коштів.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Суду від представника потерпілих - адвоката ОСОБА_14 , який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_11 надійшли письмові заперечення на подану захисником ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 касаційну скаргу, в яких просять відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постановлені судові рішення без зміни, та проводити касаційний розгляд без їх участі.

Захисник ОСОБА_7 надіслала до суду клопотання про розгляд поданої нею касаційної скарги без її участі та повідомила, що заявлені у скарзі вимоги підтримує повністю і просить їх задовольнити.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Згідно ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги слідує, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких надано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її надали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій не було дотримано в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, ґрунтується на ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказах.

Крім того, сам ОСОБА_6 в суді першої інстанції не заперечував, що брав гроші у потерпілих, та підтвердив достовірність написаних ним розписок.

Суди першої та апеляційної інстанцій спростували доводи сторони захисту про наявність між ОСОБА_6 та потерпілими цивільно-правових відносин і обґрунтовано навели достатні мотиви своїх висновків, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

У процесі вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання цих доказів, які б викликали сумніви в їх належності та допустимості.

Проаналізувавши наведені докази, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 шляхом обману заволодів грошовими коштами потерпілих, оскільки в момент їх отримання мав на меті їх привласнення для особистих потреб та не збирався виконувати взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення.

Отже, дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд правильно вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .

Посилання судом першої інстанції в резолютивній частині вироку на вимоги статей 381, 382 КПК України, що регламентують загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків та розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні в даному випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування або зміни судових рішень.

Разом із цим суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190 КК України, які полягали у заволодінні 30 грудня 2017 року та на початку лютого 2018 року грошовими коштами, що належали потерпілому ОСОБА_11 , як двох самостійних кримінальних правопорушень, що не охоплювались єдиним умислом та, відповідно, таких, що не завдали збитків на суму, яка на момент вчинення злочину не перевищувала 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбанням права на майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Не є повторністю продовжуваний злочин, що складається з двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинних діянь, об`єднаний єдиним кримінально протиправним наміром.

Продовжуваний злочин зовні схожий на повторність тотожних злочинів тому, що також складається з кількох тотожних діянь. Але між ними є суттєві відмінності. Так, при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел, об`єднує вчинені нею всі тотожні діяння, вчиненні діяння щодо одного й того ж предмета злочину, без значного розриву у часі. При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має суб`єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

У даному випадку апеляційний суд залишив поза увагою те, що вчинені діяння стосувались не одного і того ж предмета (у першому епізоді предметом шахрайства виступала іноземна валюта, в другому епізоді - національна валюта) та між вчиненими діяннями був значний розрив у часі (перший епізод було вчинено 30 грудня 2017 року, а другий - на початку лютого 2018 року). Апеляційний суд не навів жодних аргументів чому дії ОСОБА_6 , спрямовані на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 , охоплювалися єдиним умислом, який би виник на заволодіння загальною сумою ще 30 грудня 2017 року.

Отже, всупереч приписам ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції відповідних доводів апеляційної скарги сторони захисту належним чином не перевірив, вичерпних відповідей на них не надав, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, адже залишилися не перевіреними обставини (які мають істотне значення для кримінального провадження) необхідні для правової оцінки дій засудженого та призначення остаточного покарання.

З огляду на те, що в силу передбачених ст. 433 КПК України повноважень суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що унеможливлює усунення порушень, допущених судами нижчих інстанцій у порядку касаційної процедури, слід призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Тому, апеляційному суду необхідно послідовно, чітко та з достатньою повнотою встановити фактичні обставини заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 та, в залежності від встановленого, надати їм належну правову оцінку.

На думку колегії суддів, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України оскільки постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та відповідно до ст. 438 КПК України підлягає скасуванню.

З огляду на наведене, а також зважаючи, що в касаційній скарзі захисник ставив питання про скасування судових рішень, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК України постанова Верховного Суду має містити рішення щодо запобіжного заходу.

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 ні місцевим, ні апеляційним судами не обирався, при цьому відсутні будь-які дані про порушення останнім обов`язків, накладених при обранні йому запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання.

Враховуючи, що ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, і ОСОБА_6 не затриманий в порядку виконання вироку, то питання обрання запобіжного заходу судом касаційної інстанції також не вирішується.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_15