Номер провадження: 22-ц/813/4514/23

Справа № 522/2525/21

Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.

Доповідач Склярська І. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.03.2023 року                                                                   м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Склярської І.В. ,

суддів: Базіль Л.В., Воронцової Л.П.,

секретар Куріньова Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні і в м. Одеса апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року (повний текст рішення складено 07 грудня 2022 року) в складі судді Павлик І.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 12 795,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 03.10.2006 ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву, якою підтвердив свою згоду про те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Отже, у відповідності до ст. 634 ЦК України між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за вище вказаним договором виконав та надав відповідачу грошові кошти, однак остання ухиляється від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Суд ухвалив:

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 16.10.1995) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; код ЄДРПОУ: 14360570; рах. № НОМЕР_3 ; МФО: 305299) 10 647,72 грн заборгованості за кредитом.

В іншій частині позову відмовити.

Розстрочити виконання рішення суду строком на один рік шляхом стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у сумі 10 647,72 грн. рівними частинами по 887,31 грн. щомісячно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Аруцева І.Г., яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким відмовити у задоволенні позову.

Також не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Аруцева І.Г., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , зазначає, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ “ПриватБанк” Першиною С.В. не підписувалися, про збільшення кредитного ліміту відповідачка не була попереджена, згоду про його надання не надавала. ОСОБА_2 належним чином виконувала свої зобов`язання щодо сплати коштів; вважає, що за всі роки користування кредитними коштами ОСОБА_2 переплатила кошти банку, а тому не має більше заборгованості перед банком.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що відповідно до умов договору б/н від 02.10.2006 вона повністю сплатила та повернула банку кредитний ліміт у сумі 2000 грн., про що свідчать матеріали справи, а отже банк мав закрити картковий рахунок, крім того, протягом 2010 року ніяких банківських операцій по картці не проводилося. В наступному, банк самостійно збільшив кредитний ліміт до суми 7 700 грн. та процентну ставку: 3,5% - 86,4%, на що відповідачка згоди не надавала. У подальшому з 26.10.2017 по 26.07.2018 банк незаконно підключив послугу “Миттєва розстрочка” та нарахував додаткову суму боргу у розмірі 7 110 грн. 50 коп., також незаконно встановив несанкціонований овердрафт на карту відповідача за послугою “Миттєва розстрочка” та після десяти нарахувань на загальну суму 7110,50 баланс незаконно збільшено вдвічі — 14 229,12 грн., що вбачається з виписки по рахунку наданої банком.

Суд першої інстанції не дослідив той факт, що відповідачем повернуто коштів в рази більше, ніж отримано. Так, відповідачем за період 01.01.2017 - 01.01.2021 були внесені кошти на рахунок, а також шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості та особистого переказу, що у підсумку складає погашення суми в розмірі 23 156 грн; з 01.01.2015 по 23.12.2016 відповідач внесла особисті кошти у розмірі 13 267 грн. Крім того, банк безпідставно нараховував подвійні відсотки, тобто реальна процентна ставка складала 72 %. Апелянт зауважує, що банком встановлено заборгованість по тілу кредиту на суму 11 247 грн. 72 коп. при встановленому кредитному ліміті 7 700 грн. і яким чином банк визначив суму заборгованості за матеріалами справи встановити не можливо.

Особа, яка подала апеляційну скаргу наголошує на тому, що за договором від 02.10.2006 вона виконала зобов`язання по поверненню коштів, про що свідчать надані банком докази про відсутність банківських операцій після закінчення строку його дії, який визначений безпосередньо у заяв від 02.10.2006.

(2) Позиція інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу банк доводи скарги не визнав. Зазначив, що між сторонами було укладено кредитний договір у встановленій законом формі і підписавши анкету заяву, відповідачка погодилася з правилами та умовами надання банківських послуг. Надана виписка по рахунку свідчить, що відповідачка користувалася кредитними коштами та послугою “Миттєва розстрочка”, яка передбачена умовами укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідачка не спростувала суму заборгованості, яку банк навів у розрахунках заборгованості та випискою по рахунку. Представник банку наголошує на тому, що суд з урахуванням тверджень сторін щодо суми заборгованості повинен провести власний розрахунок боргу, чим вирішити спір по суті. Наголошує на тому, що сума заборгованості за тілом кредиту визначена банком з урахуванням усіх сум витрат кредитних коштів, а також коштів, які вносилися на часткове погашення заборгованості з урахуванням черговості, встановленої законом та договором.

2.Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За приписами статті 1050 ЦК України, яка підлягає застосуванню до кредитних правовідносин відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності у тому рахунку суми заборгованості по тілу кредиту та по відсоткам, за вирахуванням безпідставно нарахованих штрафу та пені в сумі 600 грн.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

02.10.2006 ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг і підписала заяву № б/н, якою підтвердила свою згоду про те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Сторонами погоджено процентну ставку за кредитним лімітом у розмірі 3 % в місяць із розрахунку 360 днів у році, кредитний ліміт в сумі 2 000 грн. та строк дії картки 2 роки (а.с. 14).

Також сторони зазначили, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної карти.

Погашення заборгованості по кредитному ліміту може здійснюватися як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетової картки номер якої у заяві не зазначено (а.с. 14).

Таким чином, укладаючи 02.10.2006 кредитний договір у вигляді заяви з встановленням відсоткової ставки, розміру кредитного ліміту, строку дії картки та строку дії кредитного договору, який є строком дії картки та строком дії кредитного ліміту, сторони визначили ці його умови.

Матеріали справи не містять і відповідачем не визнано, що ОСОБА_2 були підписані Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи про наявність яких на сайту банку зазначено у заяві.

Довідка банку про надання кредитних карток відповідачці свідчить, що ОСОБА_2 перша картка № НОМЕР_4 відкрита - 03.10.2006 з терміном дії — 10/09 (а.с. 13). Картка з простроченим терміном дії не є активною, не придатна для використання, у тому числі як платіжний засіб. Виписка за договором б/н також свідчить, що після закінчення строку дії картки від 03.10.2006, операції по ній відсутні. Наступна кредитна картка видана відповідачці лише 05.04.2011 (а.с. 13), строк дії останньої картки до 07/21 (а.с. 13).

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти вбачається, що:

12.10.2006 відкрита кредитна карта з кредитним лімітом 2000 грн.,

21.05.2008 – кредитним лімітом зменшився до 1000 грн.;

24.05.2008 – кредитним лімітом зменшився до 1000 грн.;

03.07.2008 – кредитним лімітом зменшився до 700 грн.;

22.07.2009 – кредитним лімітом зменшився до 520 грн.;

04.08.2009 – кредитним лімітом збільшився о 582,18 грн.;

06.10.2009 – кредитним лімітом зменшився до 520 грн.;

19.07.2010 – кредитним лімітом зменшився до 210 грн.;

26.11.2012 – кредитним лімітом збільшився до 2800 грн.;

25.07.2013 – кредитним лімітом збільшився до 4000 грн.;

01.08.2013 – кредитним лімітом збільшився до 7700 грн.;

08.11.2014 – кредитним лімітом зменшився до 7700 грн.;

07.09.2020 – кредитним лімітом 00 грн. (а.с.12).

На підтвердження суми заборгованості банком надані розрахунки заборгованості, поділені на три періоди:

з 12.10.2006 по 31.05.2015 — загальна сума заборгованості - 7 727, 25 грн (а.с. 3-5);

з 01.06.2015 по 30.06.2019 — загальна сума заборгованості - 13 227,15 грн. (а.с. 7-9);

з 01.07.2019 по 14.01.2021 — загальна сума заборгованості - 12 795, 93 грн. (а.с. 10-11).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

       Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

       Слід зазначити, що банком не надано виписку по банківському рахунку, відкритому на підставі договору від 02.10.2006.

Надана банком з зазначенням “виписка за договором б/н станом на 18.01.2021” не містить рахунків, відкритих банком позичальниці в межах умов договору, рух коштів по банківським рахункам, а містить лише номери карток, дату операції та деталі операції (а.с. 34-41).

З наведеної виписки по договору б/н вбачається, що відповідачкою знято коштів з урахуванням здійснення покупок, на суму 30 803 грн. 29 коп. (з урахуванням сум по миттєвій розстрочки), повернуто коштів, шляхом поповнення картки, переказу та інше, на суму 44 185 грн. 21 коп. (а.с. 34-41).

Перевіряючи доводи відповідачки, щодо повернення нею коштів банку, колегією суддів також досліджено розрахунки заборгованості, додані до позовної заяви, з яких вбачається, що загальна сума заборгованості збільшувалася на нараховані відсотки, а на збільшену суму заборгованості з відсотками банк знов нараховував відсотки, що суперечить вимогам цивільного законодавства. Крім того, банком нараховувалися проценти за процентною ставкою, відмінною від зазначеної у заяві від 02.10.2006, у тому рахунку: 40,80%; 42%, 84%.

В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, нарахування банком в суму заборгованості по тілу кредиту процентів за користування коштами, нарахування процентів на проценти, нарахування процентів у розмірах не встановлених умовами заяви; користування та повернення позичальницею коштів у сумі 44 185 грн. 21 коп. - унеможливлює стверджувати, що надані банком докази свідчать про наявність кредитної заборгованості.

Вищенаведені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що привело до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Таким чином, за наведених обставин, доводи апеляційних скарг є такими, що висновки суду спростовують, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 367, 374,376, 382 ЦПК України, суд,

                                       постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 368 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 березня 2023 року.

Головуючий  І.В. Склярська

Судді Л.В. Базіль

                                        Л.П. Воронцова