Справа №592/3803/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 22-ц/788/1219/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів -   Левченко Т. А. ,  Хвостика С. Г. ,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ті обставини, що вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачеві не має і підприємство не порушувало прав позивача на безпечні та нешкідливі умови праці, тому суд безпідставно застосував до спірних правовідносин вимоги ст.. 237 КЗпП України та ст..ст. 23, 1167 ЦК України.

Сторони у засідання суду апеляційної інстанції не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 02 вересня 1985 року по 20 березня 2014 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» та був звільнений у зв?язку з виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я , які перешкоджають продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України. Вказана обставина підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5) .

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання № 13 від 03 лютого 2014 року, позивачу встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень токсико-пилової етіології в фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень другого ступеня. Легенева недостатність другого ступеня. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (третій ступінь). Захворювання професійне вперше встановлено ППЛЕК 15 січня 2014 року в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ Професійне захворювання виникло через недосконалість технологій, неефективного використання засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах праці. Причиною професійного захворювання, встановленого позивачу, є проведення робіт в умовах підвищених рівнях виробничого шуму, пилу та загазованості. ( а.с.6)

Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА №269512 від 15 квітня 2015 року, ОСОБА_3 було встановлено 40% втрати працездатності та третя група інвалідності (а.с.7) .

Після встановлення зазначених обставин справи та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди згідно ст. 237-1 КЗпП України, у зв’язку з чим вимоги позивача задовольнив частково.

Свій висновок про обґрунтованість вимог позивача суд першої інстанції аргументував тим, що саме діями відповідача який не забезпечив належних умов праці і була завдана позивачеві моральна шкода, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров`я, погіршенням життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним, обґрунтованим та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з досліджуваних судом першої інстанції документів, умови праці позивача на підприємстві відповідача не відповідали вимогам ст.153 КЗпП, оскільки є шкідливими , проводилися в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, пилу та загазованості.

Втрата ОСОБА_3 працездатності на 40% і як наслідок фактична втрата з вини роботодавця нормальних життєвих зв’язків, вимушені зміни в його життєвих і виробничих стосунках, безперечно вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому посилання відповідача на відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Доводи апелянта щодо відсутності вини підприємства є необґрунтованими, оскільки у даному випадку вина роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних умов праці та спричинення моральної шкоди встановлена судом та є підставою для отримання позивачем відшкодування.

Розмір моральної шкоди в сумі 6000 грн., на думку колегії суддів, є правильним, оскільки визначений він судом з урахуванням характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які зазнав позивач, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже на підставі викладеного колегія суддів зазначає, що розглядаючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив природу правовідносин, і дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Висновки суду є правильними, оскільки вони ґрунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Інші доводи апелянта є такими ж самими як його заперечення проти позову , які були предметом дослідження судом першої інстанції та їм була дана належна правова оцінка, з висновками якого погодилась і колегія суддів, а тому вони суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Отже, за таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -