Постанова

Іменем України

10 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 756/5050/15

провадження № 61-2724св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» банк), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 23 серпня 2007 року між банком та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 606 000 грн зі сплатою 13,25% річних та зі строком повернення до 22 серпня 2032 року.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 27 березня 2015 року складала 940 960,66 грн, із яких: 557 500,65 грн - тіло кредиту; 261 823,98 грн - проценти за користування кредитом; 9 841,13 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів; 10 193,16 грн- інфляційні втрати за кредитом; 52 509,31 грн - інфляційні втрати за процентами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у складі судді Белоконної І. В. позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2007 року у розмірі 940 960,66 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором

від 23 серпня 2007 року утворилась заборгованість, які підлягає стягнення з неї на користь кредитора у повному обсязі.

Короткий зміст судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2018 року заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову

ПАТ «Укрсоцбанк».

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк не надав належні докази щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, а також дати припинення виконання зобов`язання.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала судові повістки суду першої інстанції за адресою, яку зазначив банк у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), і де за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у місті Києві вона не зареєстрована.

Апеляційним судом також були встановлені обставини, які свідчать, що позов пред`явлений зі спливом позовної давності, зокрема, строк виконання основного зобов`язання було змінено на 14 жовтня 2009 року, тому саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак позов поданий лише 17 квітня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, розглядаючи питання пропуску позовної давності, не надав належну оцінку доказам, які підтверджують наявність кредитної заборгованості відповідача.

Крім того, апеляційний суд передчасно врахував заяву позичальника про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки не перевірив, чи була відповідач належним чином повідомлена про розгляд справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2007 року № 40.29-48/387 у розмірі 940 960, 66 грн, із яких: заборгованість за кредитом у розмірі 557 500,65 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 261 823,98 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 9 841,13 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 49 092,43 грн, інфляційні втрати за кредитом у розмірі 10 193,16 грн, інфляційні втрати за відсотками у розмірі 52 509,31 грн.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши наданий представником банку розрахунок та виписку про рух коштів, стягнув заборгованість з відповідача у вищевказаному розмірі. При цьому суд відхилив клопотання

ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки остання була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, проте не скористалася правом заявити таке клопотання.

Постановою Верховного Суду від 23 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що дані про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про час і місце судового розгляду судом першої інстанції відсутні, повістка про виклик у судове засідання, призначене на 15 жовтня 2015 року, повернулась із довідкою

«за зазначеною адресою не проживає». Суд вважав, що не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання і оголошення у пресі, а саме в газеті «Урядовий кур`єр», оскільки такий порядок повідомлення розрахований на відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Натомість в матеріалах справи (копіях паспорта ОСОБА_1 , повідомлення банку про наявність непогашеного боргу від 16 січня

2014 року та кредитного договору від 23 серпня 2007 року, приєднаних до позову, а також копіях довіреності на ім`я представників відповідача та апеляційній скарзі (т. 1 а. с. 20-23, 97, 101)) міститься інформація про те, що відповідач має зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_2 , однак за цією адресою відповідача не було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, а тому апеляційний суд мав би розглянути подану відповідачем у січні 2018 року до апеляційного суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 рокускасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (назва після перейменування - АТ «Сенс Банк»), відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, однак така не підлягає стягненню, оскільки банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявила відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом

є 22 серпня 2032 року, а тому звернувшись до суду із позовом у квітні

2015 року банк не пропустив позовну давність. Крім того, кредитор не направляв позичальнику вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту та нарахованих на них процентів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про зміну строку виконання кредитного договору є помилковим.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Пояснення на касаційну скаргу

У березні 2023 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 606 000 грн зі сплатою 13,25% річних та зі строком повернення до 22 серпня 2032 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 2 020 грн до 10 числа кожного місяця. Пунктом 2.4.1 договору визначено, що сплата процентів здійснюється до 10 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховано проценти.

Відповідно до пунктів 3.3.8., 3.3.9., 4. 5. кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, визначеному пунктами 2.4., 2.5. цього договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Відповідач неналежним чином виконувала свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 27 березня 2015 року у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі

940 960,66 грн, яка складається з: 557 500,65 грн - тіло кредиту;

261 823,98 грн - проценти; 9 841,13 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів;

10 193,16 грн - інфляційні втрати за кредитом; 52 509,31 грн - інфляційні втрати за процентами.

Також установлено, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 був сплачений 15 липня 2009 року, а на погашення процентів - 28 листопада 2011 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.

За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.5. укладеного між сторонами кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплачувати кредитору проценти),

3.3.9. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредит) цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснила 15 липня 2009 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконувала обов`язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору, тому відповідно до пункту 4.5 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 90 календарних днів, тобто 14 жовтня

2009 року.

Таким чином, з 14 жовтня 2009 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у квітні 2015 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж дев`яносто календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, а також те, що останній платіж відповідачем був здійснений

15 липня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся у квітні 2015 року, неподання позивачем до суду першої інстанції доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем (а. с. 144, 145, т. 1).

Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі

№ 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня

2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18),

від 05 лютого 2020 року у справі № 381/1016/16 (провадження

№ 61-35032св18), від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17084/17 (провадження № 61-562св22), від 01 лютого 2023 року у справі

№ 183/3783/15 (провадження № 61-3787св22).

За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у межах позовної давності спростовуються вищевикладеним.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня

2018 року № 200/11343/14-ц, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

З огляду на те, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції підставно вирішив заяву відповідача про застосування позовної давності, подану на стадії апеляційного провадження. Судом апеляційної інстанції враховано вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2020 року (частина перша статті 417 ЦПК України), стосовно розгляду поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону

у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. У наведеній справі порядок дострокового повернення кредиту передбачений умовами кредитного договору (пункти 12.1-12.2), а саме направлення вимоги про таке повернення, і такий порядок кредитор не дотримав.

Водночас у справі, яка переглядається, сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

З викладеного слідує, що у зазначеній справі, на яку посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара