ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 603/329/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Галіян І.М.

Провадження № 22-ц/817/193/23 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

секретар с/з - Панькевич Т.І.

з участю ОСОБА_1 та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2022 року у справі №603/329/16-ц, ухвалене суддею Галіян І.М., дата складення повного тексту 17.11.2022 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Монастириської міської ради Тернопільської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, виконавчий комітет Івано-Фанківської міської ради як орган опіки та піклування про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом.

Із урахуванням поданих змін до позовної заяви, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 та змінити розмір аліментів, а саме стягувати з відповідача на утримання доньки аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення нею повноліття.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач ОСОБА_2 з 2009 року ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки ОСОБА_5 . Він не хворіє душевною хворобою, не перебував у службовому відрядженні, йому не створювалися перешкоди для спілкування з дитиною, проте ОСОБА_2 не розмовляв з дочкою, не вітав її зі святами, не цікавився її особистим життям та не спілкувався із дочкою у соціальних мережах.

Позивач зазначала, що рішенням Монастириського районного суду від 25.06.2015 року ОСОБА_2 був попереджений про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_6 ( ОСОБА_6) . Проте, незважаючи на указане рішення, відповідач протягом усього періоду по даний час так і не змінив свою поведінку відносно виховання дочки.

ОСОБА_1 зазначала, що упродовж 14 років відповідач не бачив доньки і не спілкувався з нею та не робив жодних спроб спілкуватись з нею.

Враховуючи вказані обставини, позивач вважала, що батько ОСОБА_8 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, тому просила позбавити його батьківських прав.

Крім того, із урахуванням потреб дитини, просила змінити розмір аліментів та стягувати з відповідача в її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Монастириського районного суду від 08.11.2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Монастириської міської ради Тернопільської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради як орган опіки та піклування, про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав - задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Змінено розмір аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 551,20 грн судового збору в дохід держави.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні позовних вимог про позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 просить відмовити.

Вказав, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_2 вказав, що подані представником позивача зміни до позовної заяви про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав не узгоджуються з вимогами процесуального законодавства, тому їх необхідно було залишити без розгляду.

У скарзі зазначено на те, що в судовому рішенні установлено розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в місяць, який становить 2618 гривень, однак cудом необгрунтовано стягнуто з нього суму аліментів в значно більшому розмірі ніж прожитковий мінімум в цілому.

ОСОБА_2 вказав, що при визначенні розміру аліментів, судом не було враховано того, що він перебуває в іншому шлюбі та має на утриманні двох дітей - сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружину, яка на даний час не працює та немає доходу. Тому, відповідач вважає, що сума аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 у розмірі 3000 гривень щомісячно є для нього надто великою унаслідок відсутності матеріальної можливості.

Апелянт зазначає, що при вирішенні позову в частині позбавлення його батьківських прав, судом не враховано позиції, висвітленої у Постанові Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 592/17972/19 відповідно до якої, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

На думку ОСОБА_2 позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідач ухилявся та ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позивач зазначає, що здійснює оплату аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , заборгованості зі сплати аліментів не має і станом на 01.09.2021 року сума переплати по аліментах становить 16664,54 гривні.

Відповідач звернув увагу, що факт несплати аліментів та відсутність спілкування з донькою є недостатніми підставами для позбавлення батьківських прав, що стверджується Постановою Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17.

Крім того, як було встановлено в рішенні Івано-Франківського міського суду від 02.06.2009 року, яким стягнуто з нього в користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , позивач не дозволяє йому бачитись з дочкою ОСОБА_5 , однак він завжди цікавиться її здоров`ям, спілкується з нею в соціальних мережах та підтримує доньку матеріально.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко І.Я. подав відзив на апеляційну скаргу, указуючи на безпідставність її доводів, тому просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Адвокат Андрусенко І.Я. зазначає, що фактично ним було подано заяву про збільшення позовних вимог, яка стосується збільшення розміру аліментів що передбачено ч. 9 ст. 49 ЦПК України, тому доводи скарги щодо залишення такої заяви без розгляду вважає безпідставними.

Представник позивача зазначає, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, що підтверджується Постановою Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18.

Адвокат Андрусенко І.Я. вказав, що матеріальне становище позивачки в порівняні із тим, яке існувало на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів, суттєво погіршилося. Крім того, на даний час дитина подорослішала та в силу її фізичного розвитку значно змінилися її потреби, і для забезпечення її фізичного, культурного, духовного розвитку необхідні значні кошти, а вона не може забезпечити належний розвиток дитини та її матеріальні потреби.

Представник ОСОБА_1 вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що відповідач ухилявся та ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Так, у позовній заяві та змінах, позивачем зазначено, що з 2009 року відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню ОСОБА_5 , а його винна поведінка проявляється у його бездіяльності щодо виконання батьківських обв`язків, що стверджується наявними у справі доказами.

Представник позивача вважає, що ОСОБА_2 не навів у скарзі жодних фактів, які б пояснили, яким чином останній приймав участь у вихованні дочки ОСОБА_5 в період з 2009 року по теперішній час.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представника заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, тому просили оскаржуване судове рішення залишити без змін.

ОСОБА_2 27.02.2023 року та 22.03.2023 року надіслав заяви, у яких просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Враховуючи подані апелянтом заяви, колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд справи без участі ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи та неповнолітньої ОСОБА_5 , перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про неї. Крім того, із урахуванням того, що сума стягнутих аліментів на утриманні ОСОБА_5 - 300 гривень щомісячно є недостатньою для забезпечення гармонійного розвитку дівчинки п`ятнадцятирічного віку, суд вважав за необхідне змінити їх розмір, збільшивши суму стягнення до 3000 гривень щомісячно.

З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частинами 1 та 2 ст. 12 вказаного Закону встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Частинами 4, 5 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Судом встановлено, що 16 лютого 2007 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася дочка - ОСОБА_6 .

19 листопада 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

02 червня 2009 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліменти в користь ОСОБА_12 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 в твердому грошовому розмірі по 300 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

З 2009 року відповідач ОСОБА_2 не бачив свою дочку ОСОБА_5 , не спілкувався з нею, не брав участі у її вихованні та не цікавився її життям.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2015 року ОСОБА_2 був попереджений про необхідність зміни ставлення до виховання дочки ОСОБА_6 ( ОСОБА_6) .

26 січня 2017 року прізвище ОСОБА_13 змінено на « ОСОБА_14 », про що видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

На даний час відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю перебуває за межами України та виховує двох малолітніх дітей.

З 13 жовтня 2021 року, тобто з дня звернення відповідача ОСОБА_2 до суду з заявою про перегляд заочного рішення, він з донькою не зустрічався, не спілкувався, не цікавився її життям та здоров`ям.

03 серпня 2022 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_4 , в якому зазначено, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини.

Допитаний в суді першої інстанції у якості свідка - ОСОБА_15 пояснив, що є батьком позивачки ОСОБА_1 . З 2009 року він не бачив свого колишнього зятя та знає, що ніякої матеріальної допомоги від нього внучка не отримує. На свого вітчима ОСОБА_16 ОСОБА_5 не каже «батько», але його поважає і любить як рідну людину. Про свого біологічного батька внучка ніколи не згадує, оскільки його не знає.

Свідок ОСОБА_16 в суді першої інстанції зазначав, що є чоловіком позивачки ОСОБА_1 . З дочкою своєї дружини ОСОБА_5 має гарні стосунки, ставиться до неї як до своєї дитини, разом проводять дозвілля та відпочивають. Біологічного батька ОСОБА_5 лише одного разу бачив на світлині. Можливість спілкуватись у соціальних мережах зі своїм біологічним батьком у ОСОБА_5 є, але вони не спілкуються.

Дочка відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 суду пояснила, що проживає в місті Івано-Франківськ разом зі своєю мамою, вітчимом і молодшим братом. Свого біологічного батька не знає і не пам`ятає, він ніколи не навідувався до неї та не намагався з нею зустрітися та поспілкуватися, у тому числі в телефонному режимі чи за допомогою соціальних мереж. Вона не отримала від батька жодного подарунка. Мама ніколи не забороняла спілкуватися з татом, але він не шукав для цього можливостей. Вона на нього ображена, за те, що його не було поруч всі ці 15 років. Зустрівшись із батьком не бажала б з ним розмовляти. Вказала, що батька взагалі не знає, оскільки він фактично покинув її, а тому жодних родинних почуттів до нього не має. Тата їй заміняє вітчим ОСОБА_16 .

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 , рішенням Монастириського районного суду від 25.06.2015 року уже було попереджено про необхідність зміни ставлення до виховання дочки ОСОБА_6 ( ОСОБА_6) .

В апеляційному суді ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_17 пояснили, що ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків проявляється в тому, що ОСОБА_2 з 2009 року по теперішній час не намагався спілкуватися із дочкою, не цікавився її дошкільним навчанням у садочку, навчанням у школі, розвитком, здоров`ям, формуванням особистості, не вітав її зі святами, не цікавився її особистим життям та не спілкувався із дочкою у соціальних мережах.

Узагальнюючи указане, адвокат ОСОБА_17 зазначав, що винна поведінка відповідача, проявляється у його бездіяльності, щодо виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому, зазначив, що позивач сприяла ОСОБА_2 у спілкуванні з ОСОБА_5 , направляла йому інформацію про місце проживання та контакти дочки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Враховуючи приписи указаної норми, колегія суддів враховує думку дитини - ОСОБА_5 , яка в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції зазначала, що свого біологічного батька ОСОБА_2 вона не знає і не пам`ятає, він ніколи не навідувався до неї та не намагався з нею зустрітися та поспілкуватися, у тому числі в телефонному режимі чи за допомогою соціальних мереж.

Із змісту висновку, затвердженого 03 серпня 2022 року Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради вбачається, що при дослідженні питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_18 стосовно дочки ОСОБА_5 було взято до уваги психологічну характеристику психоемоційного стану ОСОБА_5 та сімейних відносин від 17.02.2022 року.

Згідно указаної психологічної характеристики ОСОБА_5 вбачається, що в ході спілкування з ОСОБА_5 , остання розповіла про те, що живе з мамою, братом та вітчимом. Свою сім`ю характеризує дуже позитивно. Каже, що любить маму та братчика, гарно відноситься до свого вітчима. Про свого біологічного батька дівчина говорить не дуже охоче. Стверджує, що його взагалі не пам`ятає. Він не приходив до неї, не цікавився, як вона живе. Каже, що в дитинстві хотіла мати батька, але зараз це бажання зникло. На даний час не хоче з ним зустрічатися. Зі слів ОСОБА_5 , вона не бачить сенсу в зустрічі чи спілкуванні зі своїм біологічним батьком, вважає, що вже пізно це робити. Ставлення до свого біологічного батька у ОСОБА_5 доволі негативне. До складу сім`ї ОСОБА_5 не включає свого біологічного батька.

Враховуючи указані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені вище обставини свідчать про те, що відповідач протягом тривалого часу, не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_5 , не турбується про неї, не виявляє ніякого інтересу до фізичного і духовного розвитку дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, що є умисним ухиленням від виконання ним батьківських обов`язків.

При цьому, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів наявності перешкод у здійсненні батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Також судом враховано, що відповідач ОСОБА_2 з часу попередження його Монастириським районним судом про зміну ставлення до виховання доньки, тобто майже протягом семи років, своє ставлення до доньки ОСОБА_5 не змінив та не відновив з нею нормальні стосунки, не спілкується та не займається її вихованням.

За час розгляду справи у суді відповідач жодного разу не взяв участь в судовому засіданні, хоча мав можливість це зробити в режимі відеоконференції, у тому числі неодноразово не з`являвся до органу опіки та піклування коли вирішувалося питання щодо доцільності позбавлення його батьківських прав. Така пасивна поведінка свідчить про відсутність зацікавленості долею доньки ОСОБА_5 .

Враховуючи встановлений законодавством обов`язок батьків виховувати дитину, наявність у матеріалах справи достатніх доказів про те, що протягом тривалого часу відповідач не спілкувався з дитиною, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками по вихованню дитини, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що у даному випадку наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів зазначає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини - ОСОБА_5 , у зв`язку з доведеністю в судовому засіданні обставин щодо свідомого невиконання батьком своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей.

Також, на думку колегії суддів, заперечення ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав без виявлення інтересу відповідача до внутрішнього світу дитини, необхідних умов для її навчання, відсутності сприяння відповідача у засвоєнні Веронікою загальновизнаних норм моралі не свідчить про інтерес ОСОБА_2 до дитини та його бажання змінити поведінку.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

З моменту ухвалення рішення Монастириським районним судом від 25.06.2015 року, яким ОСОБА_2 уже було попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_6 ( ОСОБА_14 ) пройшло близько семи років, що свідчить про те, що відповідач мав об`єктивну можливість упродовж такого тривалого періоду часу змінити ставлення до дочки ОСОБА_5 , однак цього не зробив, тому його посилання на висновок, викладений у Постанові Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 592/17971/19 не дає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Установивши свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками по вихованню ОСОБА_5 , його посилання на Постанову Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17 не спростовує обґрунтованих висновків суду першої інстанції, щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у справі доказів про ухилення ОСОБА_6 від виконання ним батьківських обов`язків колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Із матеріалів справи видно, що підготовче провадження у даній справі було закінчено судом першої інстанції 23.08.2022 року і справу призначено до розгляду. (а.а. 71 т. 2). В той час заява про збільшення розміру позовних вимог - збільшення розміру аліментів, що передбачено ч. 9 ст. 49 ЦПК України була подана представником позивача 11 березня 2022 року, тому доводи апеляційної скарги щодо необхідності залишення такої заяви без розгляду, колегія суддів вважає безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зміни розміру аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, оскільки такий висновок здійснено судом із урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до загальних норм права ст. 180, 181 СК України обов`язок утримувати дитину шляхом виплати аліментів покладено на батьків, які проживають окремо від дитини.

Позивач та її представник просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із Законом України «Про бюджет України на 2022 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2022 року встановлено у розмірі - 2618 гривень, з 01 липня 2022 року - 2744 гривні, з 01 грудня 2022 року - 2833 гривні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір присуджених на користь позивача аліментів в розмірі 300 грн щомісячно не забезпечує мінімальних потреб дитини.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник зазначали, що матеріальне становище позивачки в порівняні із тим, яке існувало на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів, суттєво погіршилося. Крім того, в неї є інша дитина і дочка ОСОБА_5 подорослішала та в силу її фізичного розвитку значно змінилися її потреби, і для забезпечення її фізичного, культурного, духовного розвитку необхідні значні кошти, а вона не може забезпечити належний розвиток дитини та її матеріальні потреби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зміни розміру аліментів на утримання ОСОБА_5 у розмірі 3000 грн. При визначенні розміру аліментів, судом вірно враховано, що такий розмір аліментів, з врахуванням того, що дитина в повній мірі залишається без батьківського піклування, буде достатнім для забезпечення дитині першочергових потреб її життєдіяльності.

При цьому, розмір аліментів в сумі 300 грн щомісячно на утримання ОСОБА_5 є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дівчинки 15 річного віку і ставить її у нерівне становище з іншими дітьми відповідача, що було вірно виснувано судом при вирішенні даного спору.

Колегія суддів звертає увагу, що збільшений судом розмір аліментів на утримання дитини у сумі 3000 гривень щомісячно є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дитини із урахуванням її потреб.

При визначенні розміру аліментів судом першої інстанції враховано обставини встановлені ст. 192 СК України, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів вважає безпідставними.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази щодо наявності складних життєвих обставини, які б не давали можливості ОСОБА_2 працювати, отримувати дохід і сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному судом розмірі.

Колегія суддів враховує також і те, що відповідач є особою молодого віку, працездатний, має можливість працевлаштуватись і заробляти кошти для матеріального утримання дитини ОСОБА_5 .

Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , здійснено із урахуванням перебування відповідача у новому шлюбі та народження дітей, тому доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення розміру аліментів із урахуванням забезпечення гармонійного розвитку ОСОБА_5 , не спростовують висновків суду першої інстанції в частині збільшеного розміру аліментів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, підстави для скасування рішення суду, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 08.11.2022 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.04.2023 року.

Головуюча

Судді